печерський районний суд міста києва
Справа № 757/8386/22-ц
08 серпня 2022 року Печерський районний суд міста Києва
суддя Матійчук Г.О.
секретар судового засідання Музика В. П.
справа №757/8386/22-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
третя особа-1: Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)
третя особа-2: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди, -
представник відповідача - адвокат Гордієнко В. А.
У лютому 2022 року надійшов вказаний позов, в якому позивач просить стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») на свою користь стягнуті за виконавчим написом від 08.11.2017 року, реєстраційний №19312, вчиненим приватним нотаріусом Швець Русланом Олеговичем, грошові кошти в розмірі 35 837, 51 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначив, що 18.01.2018 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів ГТУЮ у Львівській області Шумило А. В., на підставі виконавчого напису №19312 від 08.11.2017 року, вчиненого приватним нотаріусом Швець Р. О., відкрито виконавче провадження №55564025 щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 139 562, 59 грн. У рамках вказаного виконавчого провадження за період із червня 2018 року по травень 2020 року із позивача було стягнуто 46 127, 51 грн, із яких 10 290, 00 грн були повернуті позивачу.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12.09.2019 року, справа №757/11712/19-ц, позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 04.02.2020 року, справа №757/11712/19-ц, рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено та визнано виконавчий напис №19312, вчинений 08 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. таким, що не підлягає виконанню.
З урахуванням того, що виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню, позивач вважає, що відсутня правова підстава, на якій було стягнуто грошові кошти, а отже вказані кошти підлягають поверненню.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.02.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Копії ухвали від 21.10.2021 року було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу та третім особам було направлено копію позовної заяви з додатками.
Запропоновано відповідачу не пізніше п'ятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз'яснено відповідачу, що він має право не пізніше п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження.
26.07.2022 року на адресу суду надійшов відзив відповідача, у якому останній просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у ньому.
Зокрема, у відзиві зазначено, що позивачем не доведено того, що вказані кошти, які він просить повернути, дійсно надходили стягувачу АТ КБ «ПриватБанк», нанадані позивачем докази лише підтверджують утримання грошових коштів із пенсії ОСОБА_1 . Разом з тим, зазначено, що позивачем також не доведено заподіяння йому моральної шкоди, так як позовна заява не містить навіть посилань на те, в чому саме полягала відповідна моральна шкода, також позивач не надав жодного розрахунку, з якого б чітко вбачалось, що саме заявлена ним сума є належним відшкодуванням відповідної шкоди.
Треті особи пояснення на позов не надали. Відповідно до рекомендованих повідомлень, направлених на адресу третьої особи-1, остання отримала копію ухвали та копію позовної заяви з додатками 29.06.2022 року, та на адресу третьої особи-2, остання отримала копію ухвали та копію позовної заяви з додатками 12.07.2022 року.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
За пунктами 1 та 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 18.01.2018 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів ГТУЮ у Львівській області Шумило А. В., на підставі виконавчого напису №19312 від 08.11.2017 року, вчиненого приватним нотаріусом Швець Р. О. (а.с. 27), відкрито виконавче провадження №55564025 щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 139 562, 59 грн (а.с. 17).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12.09.2019 року, справа №757/11712/19-ц, позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - залишено без задоволення (а.с. 6-10).
Постановою Київського апеляційного суду від 04.02.2020 року, справа №757/11712/19-ц, рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено та визнано виконавчий напис №19312, вчинений 08 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. таким, що не підлягає виконанню (а.с. 11-16).
На виконання Постанови Київського апеляційного суду від 04.02.2020 року у справі №757/11712/19-ц постановою від 02.03.2020 року виконавче провадження №55564025 закінчено (а.с. 18).
Як вбчається із довідки про доходи пенсіонера від 16.10.2020 року №17586 Головного управління ПФУ в м. Києві за період із червня 2018 року по травень 2020 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було нараховано 230 637, 72 грн пенсії, із якої було утримано 46 127, 51 грн згідно постанови державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів ГТУЮ у Львівській області у ВП №55564025 від 04.05.2018 року на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», з яких 10 290, 00 грн було повернуто ОСОБА_1 , а, отже, із останнього було утримано - 35 837, 51 грн (а.с. 19).
Утримання коштів за період із червня 2018 року по травень 2020 року із пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) підтверджується виписками із ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» (20-26).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Отже, положення глави 83 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 03 червня 2016 року у справі №6-100цс15.
Оскільки постановою Київського апеляційного суду від 04.02.2020 року, справа №757/11712/19-ц, визнано виконавчий напис №19312, вчинений 08 листопада 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. таким, що не підлягає виконанню, тому суд приходить до висновку, що отримані АТ КБ «ПриватБанк» на підставі вказаного виконавчого напису грошові кошти в сумі 35 837, 51 грн, підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, адже підстава, на якій вони були отримані, відпала.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що питання наявності та/або відсутності заборгованості позивача перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором може бути предметом окремого судового розгляду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, предметом позову в якій є вимога про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями відповідача, що в силу вимог ст. 81 ЦПК України є процесуальним обов'язком позивача.
Доказування не можу грунтуватись на припущеннях.
За таких обставин ця вимога позивача задоволенню не підлягає.
При таких обставинах позов підлягає задоволенню частково.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнявся від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 23, 1212, 1166, 1167, главами 82, 83 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 16, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про стягнення безпідставно набутих коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 35 837, 51 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 908, 00 грн.
В задоволенні інших вимог позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України за веб-адресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.
Третя особа-1: Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), адреса: вул. Городоцька, 299, м. Львів, 79040.
Третя особа-2: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Г. О. Матійчук