79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
11.10.07 Справа№ 30/242( 4/675-21/6)
За позовом: Військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини А 3870, смт. Брюховичі
До відповідача: ТзОВ «Гронло-Львів», м.Львів
Суддя Н.Мороз
Сума 2618,57 грн.
Представники:
від прокуратури- Герега М.А.
від позивача - Карабін Ю.В.- ю/к
від відповідача -Працьовитий Ю.В.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 18.10.2007р.
Суть спору:
Позовні вимоги заявлено Військовою прокуратурою Львівського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини А 3870, смт. Брюховичі до товариства з обмеженою відповідальністю «Гронло-Львів», м. Львів про стягнення 2618,57 грн. пені.
Для об»єктивного та всестороннього вирішення спору по суті, розгляд справи відкладався ухвалою суду від 30.08.2007 р., в судовому засіданні оголошувалась перерва до 11.10.2007р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.
Представник позивача в судове засідання з»явився, позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання з»явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позов від 15.05.2007р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, суд встановив:
Згідно ст.179 Господарського Кодексу України, майново-господарські зобов»язання, які виникають між суб»єктами господарювання або між суб»єктами господарювання і негосподарюючими суб»єктами- юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов»язаннями.
Відповідно до ст.180 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Між військовою частиною А 3870 (замовник) та ТзОВ «Гронло-Львів»(виконавець) був укладений договір на виготовлення тари №54 від 26.09.2006р.
Згідно даного договору, у відповідності до специфікації, виконавець -ТзОВ «Гронло-Львів»зобов»язався згідно календарного плану, протягом жовтня місяця виготовити та поставити замовнику- в/ч А 3870 вироби (укупорка під 122 мм боєприпаси Д-30) для організації надійного утримання і зберігання боєприпасів в загальній кількості 2069 штук по ціні 215 грн. на загальну суму 444845 грн., а останній, в свою чергу зобов»язався забезпечити приймання і оплату виробів в асортименті, кількості, у строки і цінами згідно зі специфікацією.
Строк дії договору- до 30.10.2006р., у відповідності до п.9.2 договору.
Порядок розрахунків визначено п.4.3 договору, а саме-протягом 5-ти банківських днів з дати приймання кожної партії фактично поставлених та прийнятих виробів представником замовника.
В силу п.2.4 договору, поставка першої партії виробів в кількості 500 (п»ятсот) штук - протягом 10 днів з дня дати підписання угоди. Згідно п.2.7, кінцевий строк поставки виробів зазначений у календарному плані, який є невід»ємною частиною договору.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, після укладення договору, зокрема, під час його виконання виникла необхідність у його зміні.
Так, додатковою угодою № 2 від 26.10.2006р. сторони продовжили термін дії договору № 54 від 26.09.2006р. до 31.12.2006р. та, відповідно, внесли зміни до календарного плану постачання продукції.
На виконання умов договору, відповідачем виготовлено та поставлено виробів в загальній кількості 2069 штук, що підтверджується актами прийому № 340 від 18.12.2006р, № 350 від 25.12.2006р., №358 від 27.12.2006р. (в матеріалах справи). Дана обставина не заперечувалась сторонами в судовому засіданні.
Однак, позивач зазначає, що відповідачем порушено п. 2.4 договору, який визначає, що поставка першої партії виробів в кількості 500 штук на суму 107500 грн. повинна здійснюватись протягом 10 днів з дня підписання угоди, а саме в період з 26.09.06р. по 06.10.06р. Проте, оскільки тара в зазначений період відповідачем не поставлялась, а з 25.10.2006р. надходила частинами в різні проміжки часу, в кількості по 50 та 100 штук, у відповідності до п.6.2 договору, за порушення строків постачання першої партії виробів, відповідач зобов»язаний сплатити пеню в сумі 2618,15 грн. (розрахунок в матеріалах справи).
Проте, з вимогою позивача суд не погоджується, виходячи з наступного.
Елементом свободи договору є право сторін за своєю згодою змінювати або продовжувати на новий строк дію договору. Це право є логічним продовженням свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору.
Згідно ст.188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
У відповідності до п.11 укладеного договору, зміни і доповнення до договору здійснюються тільки у письмовій формі; дійсними та обов»язковими для сторін визнаються зміни та доповнення, які внесені ними у цей договір за взаємною згодою.
Як зазначалось вище, сторонами 26.10.2006р. укладено додаткову угоду №2 до договору № 54 від 26.09.2006р.
Даною додатковою угодою сторони в період дії договору продовжили термін дії договору до 31.12.2006р. та внесли зміни до календарного плану постачання продукції (додаток №1 до угоди).
Згідно специфікації та п.2.7 договору, строки постачання та кінцевий строк поставки виробів зазначений у календарному плані.
Як вбачається з календарного плану постачання продукції, який є невід»ємною частиною договору, сторони внесли зміни щодо терміну виконання відповідачем робіт, а саме: початок робіт- листопад 2006р.; закінчення робіт- грудень 2006р.
Таким чином, сторони на основі вільного волевиявлення та на свій розсуд погодили певні умови договору, тобто дійшли остаточної згоди щодо кількості, терміну виконання, початку та закінчення робіт, шляхом несення змін до календарного плану постачання продукції.
В силу ст.193 ГК України, господарські зобов»язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від виконання зобов»язання не допускається.
За таких обставин, суд дійшов висновку про належне виконання відповідачем господарського зобов»язання, у встановлені договором строки та у відповідності до календарного плану постачання продукції та відсутність прострочення зобов»язання відповідачем, що в свою чергу унеможливлює застосування господарсько-правової відповідальності. Належних доказів зворотнього суду не надано.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді всіх обставин справи.
Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку в задоволенні позовних вимог відмовити.
Керуючись ст.ст.179,180,188, 193 Господарського Кодексу України, ст.ст.32, 33, 43, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Суддя Мороз Н.В.