08 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3454/20 пров. № А/857/3323/21 № А/857/3849/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Сеника Р. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року та додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, ухвалені головуючим суддею Остап'юком С. В. у м. Івано-Франківську, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
26.11.2020 ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 06.03.2020 №428 про відмову у призначенні їй пенсії, зобов'язати відповідача призначити їй пенсію з 26.02.2020, з урахуванням до стажу роботи за Списком №1 періодів роботи з 01.06.2006 до 30.06.2006, з 01.09.2006 до 03.09.2006, з 24.06.2009 до 26.12.2009, з 27.12.2009 до 28.02.2010, з 01.04.2010 до 30.04.2010, з 01.06.2010 до 28.02.2011, з 01.04.2011 до 30.04.2011, з 01.06.2011 до 30.06.2011, з 01.07.2011 до 31.08.2011, з 01.09.2011 до 29.02.2012, з 01.04.2012 до 24.04.2012, з 25.04.2012 до 20.06.2012.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення від 06.03.2020 № 428 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні позивачу пенсії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити з 26.02.2020 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 840 грн.
Додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оскаржило рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, просить скасувати судові рішення та відмовити в позові і заяви про ухвалення додаткового рішення.
Вимоги апеляційних скарг обґрунтовані тим, що необхідними умовами призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) є: вік 45 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах станом на 11.10.2017. Натомість, 29.11.2019 позивачу виповнилось 45 років, а тому при вирішенні питання про набуття позивачем права на пільгову пенсію застосуванню підлягали чинні на час її звернення до органу Пенсійного фонду України положення статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII). Звертає увагу, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а не зобов'язання призначити таку пенсію. Більше того, не відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції, що стаж роботи позивача за Списком № 1 становить 12 років 08 місяців 28 днів, так як в період з 26.06.2009 по 24.06.2012 позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, яка потребує догляду до 6-ти років, який до страхового стажу зарахуванню не підлягає, як і періоди її роботи в Калуському дослідно-експериментальному заводі інституту хімії поверхні Національної академії наук України, за які не проводилось нарахування їй заробітної плати і не сплачувались внески до Пенсійного фонду. Вказує, що при вирішенні питання розподілу судових витрат суд першої інстанції не врахував принципи співмірності та розумності і при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, не дослідив обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг та значення справи.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якій її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.
Оскільки апеляційні скарги подано на судові рішення суду першої інстанції, які ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.02.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до відповідача із заявою та відповідними документами про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
На заяву позивача від 24.09.2020 щодо надання відомостей про стан розгляду заяви від 26.02.2020, відповідач листом за № 3272-3087/М-02/8-0900/20 від 19.10.2020 повідомив позивача про те, що згідно з поданими документами, страховий стаж позивача складав 32 роки 3 місяці (в тому числі, пільговий стаж роботи за Списком № 1 - 10 років). До страхового стажу позивача відповідно до записів трудової книжки та даних системи персоніфікованого обліку враховано наступні періоди: з 01.09.1992 до 15.03.1994 - навчання в Івано-Франківському ПТУ № 16; з 24.09.1994 до 30.09.1996 - догляд за дитиною до 3-річного віку; з 01.10.1996 до 06.12.1996 - робота у ТзОВ «Оріон-Опт»; з 07.12.1996 до 20.09.1997 - догляд за дитиною до 3-річного віку; з 21.09.1997 до 03.02.1998 - отримання допомоги по безробіттю; з 09.02.1998 до 29.07.1998 - робота у ТзОВ «ВітаВікс»; з 08.09.1998 до 23.09.1999 - робота на Калуському ДЕЗ; з 24.09.1999 до 31.05.2006 - робота за Списком № 1; з 01.07.2006 до 31.08.2006 - робота за Списком № 1; з 04.09.2006 до 23.06.2009 - робота за Списком №1; з 27.12.2009 до 28.02.2010 - робота у ТзОВ «Червонаваліза»; з 01.03.2010 до 31.03.2010 - робота за Списком № 1; з 01.04.2010 до 30.04.2010 - робота у ТзОВ «Червонаваліза»; з 01.05.2010 до 31.05.2010 - робота за Списком № 1; з 01.06.2010 до 28.02.2011 - робота у ТзОВ «Червонаваліза»; з 01.03.2011 до 31.03.2011 - робота за Списком № 1; з 01.05.2011 до 31.05.2011 - робота за Списком № 1; з 01.07.2011 до 31.08.2011 - підприємницька діяльність; з 01.03.2012 до 31.03.2012 - робота за Списком №1; з 25.04.2012 до 01.08.2014 - робота у ТзОВ «Червонаваліза»; з 04.07.2016 до 23.09.2016 - підприємницька діяльність; з 01.01.2017 до 31.12.2019 - підприємницька діяльність. Зазначено, що згідно з статтею 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки, які народилися в період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року - після досягнення 50 років і при страховому стажі роботи - не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Відтак, керуючись статтею 45 Закону № 1058-IV та пунктом 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 № 1566/11846, 06.03.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було прийнято рішення № 428 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні позивача за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах, у неї був наявний вік 45 років, підтверджений необхідний загальний стаж та пільговий стаж, а тому їй належить призначенню пенсія за віком за списком № 1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, з дати звернення за призначенням пенсії.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 (далі - Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б“-„г“ статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Таке суперечливе регулювання одного і того ж кола відносин порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Така позиція відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.
Як встановлено з матеріалів справи, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 у позивача був наявний вік більше 45 років, а також необхідний стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 (не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах).
Що стосується встановлення судом першої інстанції стажу роботи позивача за Списком №1 тривалістю 12 років 08 місяців 28 днів, слід зазначити, що згідно з довідкою Державного підприємства «Калуський дослідно-експериментальний завод» від 19.02.2020 № 3 позивач працювала на цьому підприємстві повний робочий день і за період з 24.09.1999 до 20.06.2012 виконувала роботи: з обліку готової продукції; з організації ритмічної роботи відвантаження продукції, контролю за якістю продукції та дотриманням технологічної дисципліни і правил експлуатації устаткування виробництва пірогенного двоокису кремнію-аеросилу (білої сажі) на посаді техніка-технолога виробництва пірогенного двооксиду кремнію-аеросилу (білої сажі), що передбачена Списком №1 розділу VІІІ підрозділу 8А.1 код КП - 3119. За вказаний період стаж роботи позивача за Списком №1 становить 12 років 08 місяців 28 днів.
Разом з тим, як обґрунтовано заявляє скаржник, при обчисленні пільгового стажу суд першої інстанції не дослідив перебування позивача з 25.06.2009 по 20.06.2012 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку відповідно до наказів від 22.06.2009 № 106-к, від 18.06.2020 № 69-к та від 17.06.2011 № 83-к
Відповідно до частини другої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відпустка без збереження заробітної плати, згідно із частиною шостою статті 179 КЗпП України, надається, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов'язковому порядку тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом статті 20 Закону № 1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Апеляційний суд зазначає, що відпустка по догляду за дитиною від трьох років і до досягнення нею шестирічного віку надається без збереження заробітної плати і, як наслідок, страхові внески страхувальник за застраховану особу не сплачує.
Разом з тим, підпунктом 4 пункту 3-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
В свою чергу, сплату страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку запроваджено Законом України від 24.12.2015 № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав законної сили з 01.01.2016.
Відтак, період перебування позивача у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 25.06.2009 по 20.06.2012 підлягає зарахуванню до страхового та пільгового стажу позивача для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що стаж роботи позивача за Списком №1 становить 12 років 08 місяців 28 днів.
Тому відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за віком, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, мала необхідний страховий стаж, у тому числі на роботах за Списком № 1 - 12 років 08 місяців 28 днів, з посиланням недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Враховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновком суд першої інстанції, що ОСОБА_1 набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, отже, її позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Також, враховуючи ту обставину, що із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач звернулася до відповідача 26.02.2020, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності призначення позивачу пенсії з 26.02.2020, що узгоджується з нормами статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Що стосується доводів скаржника стосовно безпідставного стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 132 кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частинами першою та другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За приписами частин третьої-четвертої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як встановлено з матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката Лютак Людмили Леонідівни у розмірі 7000 грн позивачем надані суду такі докази: договір про надання правничої допомоги від 09.11.2020 № 09/11, додаткову угоду від 06.01.2021 №1 до договору про надання правової допомоги від 09.11.2020 № 09/11, акт прийому-передачі послуг від 06.01.2021 № 06/01, квитанцію від 06.01.2021 № 418642 на суму 7 000 грн.
З вказаних документів встановлено, що позивач поніс витрати в суді першої інстанції на послуги адвоката 7000 грн, які, на думку суду першої інстанції, відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та не є завищеними, тому і стягнуто 7000 грн з відповідача.
Апеляційний суд звертає увагу, що позивач при поданні позовної заяви просив суд відшкодувати йому судові витрати та подав усі необхідні докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, що відповідає вимогам статті 139 КАС України.
Колегія суддів критично ставиться до доводів скаржника про неспівмірність витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн у конкретній справі, оскільки відповідач не обґрунтував своєї позиції щодо вказаного та не зазначив, яким розмір гонорару адвокату вважає співмірним з наданою ним правничою допомогою.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Слід також зазначити, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі справа №826/841/17.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача щодо необхідності стягнення на її користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення і додаткового рішення суду першої інстанції - без змін.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України розподіл судових витрат судом не змінюється.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 січня 2021 року та додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 300/3454/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 08.08.2022