Справа № 240/5185/20 Головуючий у І інстанції: Черноліхов Сергій Вікторович
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
04 серпня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, оформлену листом від 13 січня 2020 року № К-14, у донарахуванні та виплаті доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до статті 51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 15% мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Водночас апелянт зауважує, що позивач звернувся до суду із порушення строку, передбаченого статтею 122 КАС України, адже позивач отримує пенсію щомісячно, тому про порушення своїх прав дізнався з моменту призначення і виплати пенсії у 2014 році.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшов наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка є пенсіонером, має статус особи, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю 4 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням, і проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.
Листом від 13.01.2020 №К-14 відповідач повідомив позивачку про те, що у період з 01.01.2014 до 02.08.2014 до основного розміру пенсії виплачувалось підвищення особі, яка проживає на територіях радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" становив 10,50 грн щомісячно.
Статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що особам віднесеним до категорії 4, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 „Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особі, віднесеній до 4 категорії, зокрема, за період з 01.01.2014 до 02.08.2014 виплачувалась позивачці у розмірі 56,94 грн.
Вважаючи таку відповідь необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася із позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 01 січня по 02 серпня 2014 року Головне управління ПФУ у Житомирській області повинно було нараховувати та виплачувати позивачці як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю - в розмірі 15% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, проте не здійснювало таких виплат, чим допустило протиправну бездіяльність.
Такі висновки суду першої інстанції по суті спору відповідають вставленим обставинам справи, однак зроблені з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняють ся процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відтак, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що метою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами є дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись". Під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 справі відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах. Так, зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Отримання позивачем листа відповідача від 14.08.2020 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Разом із тим, із змісту позовної заяви встановлено, що звертаючись у грудні 2019 року до відповідача із заявою, позивач вже знала, що у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року розмір її пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови № 1210. Проте, з адміністративним позовом звернулась до суду лише в березні 2020 року, тобто з пропуском строку, встановленого КАС України.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.
Адже, як вказано вище, пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно.
Таким чином, отримання позивачкою листа від 13.01.2020 у відповідь на заяву не змінює момент, з якого позивачка повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивачка почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивачка почала вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за січень 2014 року.
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивачка пропустила строк звернення до суду з позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою зазначені обставини.
Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно із ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та залишити позовну заяву без розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.