Постанова
Іменем України
28 липня 2022 року
м. Київ
справа № 216/3852/20
провадження № 61-2822св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 серпня 2021 року у складі судді Бутенко М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що з 06 вересня 2010 року вона працювала у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
20 червня 2016 року призначена на посаду заступника генерального директора з маркетингу та збуту адміністрації з маркетингу та збуту. Вказана посада на підприємстві позначається як рівень GM - general manager AM Group.
На думку позивачки, така категорія, згідно з корпоративними політиками, надає переваги менеджеру підприємства цього рівня під час призначення йому будь-яких додаткових виплат, а рішення щодо звільнення такого працівника підприємства має приймати корпорація.
Зранку 05 червня 2020 року позивачка відчувала нездужання та збиралася їхати до лікарні з метою проведення медичного обстеження, але була терміново запрошена генеральним директором ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Лонгобардо Мауро прибути для проведення переговорів щодо перегляду розміру її заробітної плати.
Після прибуття позивачки до офісу генерального директора підприємства, питання підвищення виплат для ОСОБА_1 не обговорювались, натомість начальник юридичного відділу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у присутності інших працівників підприємства, окрім генерального директора, зачитав їй наказ про звільнення з роботи у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України).
Оригіналу цього наказу позивачці для ознайомлення надано не було і тільки через кілька днів вона отримала копію наказу про звільнення № 431/Л від 05 червня 2020 року.
Проведеним службовим розслідуванням встановлено, що позивачкою вчинено грубе порушення її обов'язків, зокрема ОСОБА_1 мала перебувати у відрядженні з 05 по 08 травня 2020 року у м. Києві, але не відбула до нього, а тому присвоїла 3 080,00 грн, належні підприємству. Зазначені порушення, на думку роботодавця, є грубими порушенням обов'язків заступника генерального директора з маркетингу та збуту адміністрації з маркетингу та збуту ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Письмових пояснень на такі звинувачення позивачка підприємству не надавала у зв'язку з тим, що представники відповідача відмовили їй в ознайомленні з документами, які б підтверджували її порушення.
Такі дії представників роботодавця погіршили стан здоров'я позивачки, який і до цього був незадовільним. Позивачка направилась до свого кабінету, де до неї було приставлено озброєну охорону, яка продовжила на неї морально тиснути, зокрема, позбавили можливості будь-якого зв'язку та можливості викликати швидку медичну допомогу. Тим самим представники підприємства поставили під ризик її здоров'я та можливість своєчасно отримати необхідну першу медичну допомогу.
На думку позивачки, вказані обставини свідчать про порушення відповідачем положень статті 41 КЗпП України, оскільки рівень займаної посади передбачав прийняття рішення про її звільнення керівництвом корпорації відповідача, а не генеральним директором ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Також вважає, що не зазначення в наказі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 431/л від 05 червня 2020 року за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов'язків вона була звільнена з роботи також є порушенням трудового законодавства.
Вважає, що роботодавцем при звільненні було порушено порядок притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, оскільки підприємство не витребувало від неї письмових пояснень.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила суд поновити її на роботі, стягнути з роботодавця суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 435 724,00 грн та 200 000,00 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботодавцем встановлено факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, що виразилось у невиконанні наказу № 104/к від 04 травня 2020 року та не відбуття у відрядження до м. Київ у період з 05 травня по 08 травня відповідно до мети та місця призначення відрядження, що не було спростовано позивачем. Такі дії є порушенням посадової інструкції позивачки, правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства та інших локальних актів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Звільнення позивачки з посади за вчинення одноразового грубого порушення трудових обов'язків згідно із пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України відбулося відповідно до вимог чинного трудового законодавства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.
При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки при звільненні останньої роботодавцем не допущено порушення норм чинного трудового законодавства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з'ясовано обставини справи.
Судами попередніх інстанцій не надано оцінки характеру проступку та обставин, за яких його вчинено, не зазначено негативних наслідків, яких такий проступок міг нести для підприємства, не встановлено вини позивачки.
На порушення вимог пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України у наказі № 431/Л від 05 червня 2020 року не зазначено, за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов'язків позивачку звільнено з роботи, оскільки якщо порушення має тривалий, а не разовий характер, то це не дає підстав для звільнення працівника за вказаною нормою КЗпП України. Водночас в акті проведення службового розслідування комісією встановлено кілька порушень, які, на думку комісії, нею допущено і це стало підставою для її звільнення.
Не надано оцінки можливості виконання трудових обов'язків, які визначено як такі, що мають ознаки одноразового грубого порушення трудових обов'язків, а також оцінки діям роботодавця щодо штучного створення ситуації, яка унеможливила фактичне виконання наказу про відрядження. Не враховано ту обставину, що за час роботи позивачки відбулося покращення фінансового стану підприємства.
Суди не взяли до уваги, що жоден із допитаних свідків у суді першої інстанції не надав чітких пояснень про порядок відрядження на підприємстві та порядок звітування щодо використання коштів під час відрядження.
Судами взято до уваги неналежні електронні докази, а покази свідків надані з порушення положень статей 90-93, 230-234 ЦПК України.
Судами попередніх інстанцій також не враховано, що позивачка знаходилася на лікарняному у день звільнення, що підтверджує її непрацездатність, тому якщо відкриття лікарняного листа здійснено хоч і в день звільнення, але навіть після видання наказу про її звільнення, наведене свідчить про наявність підстав для визнання її звільнення незаконним.
Рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої 41 КЗпП України), викладених у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 333/7100/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 666/557/16-ц та від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18.
Провадження у суді касаційної інстанції
23 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у відзивах на касаційну скаргу, які окремо надійшли від представників ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Бобиля В. В. 15 липня 2022 року та Ботвінка О. А. 18 липня 2022 року, вказує на правильність висновків суді першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що з 20 червня 2016 року ОСОБА_1 займала у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» посаду заступника генерального директора з маркетингу та збуту адміністрації з маркетингу та збуту.
30 квітня 2020 року о 16:44 заступником генерального директора з маркетингу та збуту ОСОБА_1 направлено із робочої електронної поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_1 (тема листа: Business trip укр. мовою «відрядження») службовий лист на адресу генерального директора ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ІНФОРМАЦІЯ_2 із проханням щодо її відрядження до м. Києва у період з 05 по 08 травня 2020 року. Потребу у вказаному відряджені сама ОСОБА_1 сформулювала англійською мовою наступним чином: «І need to meet with domestic customers make a strategy to recover a gap in April» (укр. мовою «Мені потрібно зустрітися з клієнтами всередині країни для розроблення стратегії для подолання прогалин у квітні»).
30 квітня 2020 року о 16:45 генеральним директором ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо прохання ОСОБА_1 було задоволено, про що з електронної поштової скриньки ІНФОРМАЦІЯ_2 на електронну поштову скриньку ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено відповідне повідомлення, яке містило розпорядження генерального директора ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо, виражене у написі англійською мовою «ОК, approved.» (укр. «ОК, підтверджено»). Тобто генеральним директором ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» було погоджено направлення ОСОБА_1 у відрядження до м. Київ у період з 05 по 08 травня 2020 року з метою проведення переговорів (нарад) із місцевими (українськими) клієнтами ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
За довідкою ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» за вих. № 841-74 від 18 серпня 2020 року електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1 надана ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у розпорядження ОСОБА_1 для використання нею у корпоративному спілкуванні (т. 1, а.с. 62).
Наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» «Про командирування працівників підприємства в межах України» № 104/к від 04 травня 2020 року ОСОБА_1 , заступника генерального директора з маркетингу та збуту, відряджено для участі у нараді до м. Києва на період з 05 по 08 травня 2020 року та ОСОБА_5 , водія автотранспортних засобів для супроводу ОСОБА_1 , у службове відрядження до м. Києва на період з 04 по 08 травня 2020 року (т. 1, а.с. 63).
01 червня 2020 року ОСОБА_1 подано звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, та зазначено позивачкою кому і за що сплачено кошти, а саме:
- компенсація за проживання на суму 1 800,00 грн за період із 05 по 08 травня 2020 року;
- добові на суму 1 280,00 грн за період з 05 по 08 травня 2020 року.
Вказаний звіт подано ОСОБА_1 , про що в графі «Підпис підзвітної особи» міститься власноручний підпис (т. 1, а.с. 64-65).
Відповідно до довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» «Про перерахування грошових коштів» за вих. № 82/01-60 від 13 серпня 2020 року за підписом начальника управління (казначейство) Караман Т. Г., грошові кошти відповідно до наданого позивачкою звіту в розмірі 3 080,00 грн були перераховані ОСОБА_1 02.06.2020 року в складі виплати в розмірі 6 680,00 грн (т. 1, а.с. 67-68).
Наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 490 від 01 червня 2020 року «Про проведення службового розслідування» створено комісію з проведення службового розслідування щодо можливого грубого порушення трудових обов'язків заступником генерального директора з маркетингу та збуту ОСОБА_1 при виконанні наказу № 104 від 04 травня 2020 року (т. 1, а.с. 69).
У пояснювальній записці менеджер з питань фінансово-економічної безпеки ОСОБА_6 , зазначив, що 07 травня 2020 року близько 17 години бачив ОСОБА_1 у м. Кривий Ріг, про що повідомив своєму керівнику.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 підтвердив обставини, викладені ним у пояснювальній записці, та повідомив, що дійсно на початку травня 2020 року (точну дату згадати не зміг за давністю подій) бачив ОСОБА_1 у м. Кривий Ріг на проспекті Поштовому. В силу виконання своїх трудових обов'язків особисто знав ОСОБА_1 та впізнав її, а також звернув увагу на відсутність у неї охорони, оскільки в будівлях та територією підприємства позивачка, зазвичай, пересувалася у супроводі охорони, а 07 травня 2020 року в досить людному місці була без охоронця (т. 1, а.с. 77).
Як вбачається зі змісту електронного листування між Філіп'євим А. О. , головним юрисконсультом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», членом комісії по проведенню службового розслідування, та ОСОБА_8 , який працював у представництві ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у м. Київ, у період з 05 по 08 травня 2020 року ОСОБА_1 у представництві ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у м. Київ не з'являлась, зустрічей (нарад) із місцевими (українськими) клієнтами ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не проводила. Адреса електронної пошти volodymyr.tkachenko@arcelormittal належить ОСОБА_8 , що підтверджено наявною в матеріалах справи довідкою ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про належність електронних адрес за вих. № 841-74 від 18 серпня 2020 року (т. 1, а.с. 78).
Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_8 , директора представництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в м. Києві, від 19 жовтня 2020 року зазначено, що з 05 по 08 травня 2020 року він постійно знаходився на робочому місці в представництві. У цей період він ОСОБА_1 не бачив, про її приїзд його ніхто із співробітників представництва теж не повідомляв, жодних зустрічей (нарад) ОСОБА_1 у представництві не проводила (т. 1, а.с. 191).
Згідно з висновком акту проведення службового розслідування від 05 червня 2020 року, затвердженим головою комісії, генеральним директором ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Лонгобардо Мауро, заступник генерального директора з маркетингу та збуту ОСОБА_1 не виконала наказ № 104 від 04 травня 2020 року та не відбула у відрядження до м. Київ у період з 05 травня по 08 травня 2020 року. При цьому, внесла до звіту-2 недостовірні відомості, після чого з метою привласнення коштів, належних ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», у сумі 3 080,00 грн подала звіт-2, безпідставно та всупереч встановленому на підприємстві порядку протягом періоду з 04 по 08 травня 2020 року використовувала у власних цілях службовий автомобіль. Рекомендовано генеральному директору ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» вжити в порядку, встановленому КЗпП України, правилами внутрішнього трудового розпорядку та іншими нормативними актами належних заходів реагування, що відповідають грубому характеру порушення трудових обов'язків, допущеного ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 71-76).
Наказом ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 431/л від 05 червня 2020 року «Про звільнення з підприємства» ОСОБА_1 звільнена з посади заступника генерального директора з маркетингу та збуту адміністрації з маркетингу та збуту у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків за пунктом 1 статті 41 КЗпП України з 05 червня 2020 року (т. 1, а.с. 12).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За положеннями статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.
Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих тощо. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18 (провадження № 61-3286св21).
Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення саме керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 686/29270/19 (провадження № 61-1964св21).
Рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника.
Відповідно до статті 141 КЗпП України на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок із забезпечення трудової дисципліни на підприємстві.
Стаття 142 КЗпП України визначає, що трудовий розпорядок на підприємствах визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами.
Згідно із пунктом 1.4. посадової інструкції заступника генерального директора з маркетингу та збуту адміністрації з маркетингу та збуту від 30 травня 2014 року, з якою позивачка ознайомлена під підпис 22 вересня 2014 року у зв'язку з призначенням виконуючою обов'язки заступника генерального директора з маркетингу та збуту адміністрації з маркетингу та збуту, що підтверджено листом ознайомлення з посадовою інструкцією, призначення та звільнення з посади заступника генерального директора з маркетингу та збуту адміністрації з маркетингу та збуту здійснюється наказом генерального директора підприємства або уповноваженої ним особи у встановленому порядку (т. 1, а.с. 79).
Відповідно до пункту 3.4.2 вказаної посадової інструкції обов'язок дотримання та виконання вимог локальних нормативних актів, що діють на підприємстві (правила внутрішнього трудового розпорядку, Кодекс ділової поведінки ПАТ «АрселорМіттал», політики, положення, інструкції тощо) (т. 1, а.с. 83).
У пункті 3.4.4 зазначеної посадової інструкції передбачено обов'язок виконувати накази та розпорядження безпосереднього керівника (тобто, генерального директора ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», якому заступник генерального директора з маркетингу та збуту адміністрації з маркетингу та збуту безпосередньо підпорядковується відповідно до пункту 1.2. вказаної посадової інструкції), а також доручення, що визначені розпорядчими документами ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (т.1, а.с. 84).
За невиконання цих вимог заступник генерального директора з маркетингу та збуту адміністрації з маркетингу та збуту несе відповідальність, що прямо передбачено пунктами 5.10 та 5.11 цієї ж посадової інструкції (т.1, а.с. 85).
Встановивши, що ОСОБА_1 порушено приписи низки локальних актів ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», які стосуються додержання працівниками підприємства трудової дисципліни, використано службовий автомобіль для задоволення власних потреб та не виконано наказ № 104/к від 04 травня 2020 року про направлення у відрядження, попри обов'язковість такого наказу, включено до звіту про використання коштів кошти, видані на відрядження, надано неправдиву інформацію, викладену у звіті про використання коштів, місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення позивачки у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. При цьому судом першої інстанції вказано, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням положень трудового законодавства.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що на порушення вимог пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України у наказі про звільнення позивачки не зазначено, за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов'язків її звільнено з роботи, оскільки якщо порушення має тривалий, а не разовий характер, то це не дає підстав для звільнення працівника за вказаною нормою КЗпП України, колегія суддів виходить із того, що правова оцінка дисциплінарного проступку провадиться з урахуванням усіх обставин справи.
Відповідно до роз'яснення, викладеного у пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при вирішенні питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов'язків.
При цьому має бути встановлений не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених фактичних обставин, тобто встановлена вина працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
З матеріалів справи, яка переглядається, видно, що при виданні наказу про звільнення ОСОБА_1 відповідачем доведено, що мало місце одноразове, грубе порушення конкретних трудових обов'язків позивачкою, зокрема, не виконання наказу № 104/к від 04 травня 2020 року про направлення у відрядження, попри обов'язковість такого наказу, включення до звіту про використання коштів тих коштів, які видані на відрядження, надання неправдивої інформації, викладеної у звіті про використання коштів. При цьому доведено наявність причинного зв'язку між невиконанням нею трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення, що підтверджено актом службового розслідування, на підставі якого видано наказ про звільнення позивачки.
Щодо відібрання відповідачем пояснень у позивачки, то матеріалами справи доведено, що при застосуванні до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення генеральний директор ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» зажадав від неї надання письмових пояснень щодо обставин вчинення позивачкою одноразового грубого порушення трудових обов'язків (трудової дисципліни), однак ОСОБА_1 відмовилася надати такі пояснення, що підтверджено актом від 05 червня 2020 року.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами взято уваги неналежні електронні докази, а покази свідків прийняті судом першої інстанції з порушенням положень статей 90-93, 230-234 ЦПК України, то колегія суддів Верховного Суду виходить із таких міркувань.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ, що є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (постанова Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20).
Разом із тим, слушними є зауваження про те, що суд прийняв письмові показання свідка ( ОСОБА_8 ), які посвідчені нотаріусом. Такого порядку надання показань свідків цивільним процесуальним законодавством не передбачено (постанова Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц), однак вказана обставина не впливає на правильність оскаржених судових рішень.
Доводи ОСОБА_1 про те, що її звільнено у період тимчасової непрацездатності спростовуються поясненнями, викладеними в позовній заяві, де позивачка зазначає, що перебувала 05 червня 2020 року на роботі, у власному робочому кабінеті що найменше до 16 год. Наведене свідчить про те, що вона звернулася за медичною допомогою вже після зачитування їй наказу про звільнення, а отже твердження про те, що звільнення відбулось у період її тимчасової непрацездатності є таким, що не відповідає дійсності.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за загальним правилом не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 частини першої статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення частини третьої статті 40 КЗпП України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_11 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) зазначено, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до цієї Конвенції (статті 1), ратифікованих Україною, та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7); гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзаци четвертий, п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Аналіз положень частини третьої статті 40 КЗпП України свідчить про те, що закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який на момент звільнення є, зокрема, непрацездатним (постанова Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 761/16207/20, провадження № 61-17210св21).
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_12 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення частини третьої статті 40 КЗпП України. У цьому рішенні Конституційний Суд України, зокрема, вказав, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абзац п'ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення).
Отже, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, правильно вказав на те, що доводи позивачки про її звільнення під час тимчасової непрацездатності не підтверджені матеріалами справи, а інших доводів позивачкою не наведено.
Доводи касаційної скарги про те, що місцевим та апеляційним судами рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої 41 КЗпП України), викладених у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 333/7100/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 666/557/16-ц та від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18, колегія суддів до уваги не бере, з огляду на такі міркування.
Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 333/7100/15-ц (провадження № 61-766св17) у задоволенні позовних вимог Особа_1 про поновлення на роботі на посаді виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Запорізьке» відмовлено, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2016 року про залишення без змін рішення Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 09 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог Особа_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і передано справу в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.
У справі № 666/557/16-ц (провадження № 61-14112св18) рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 02 серпня 2016 року у задоволенні позову Особа_1 про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено. Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у цій справі вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18 (провадження № 61-3017св19) зазначено, що встановивши, що в наказах про звільнення позивача з посади керівника регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» не зазначено конкретного грубого порушення своїх трудових обов'язків, вчиненого одноразово, а містяться лише посилання на порушення ним загальних положень трудового договору в частині забезпечення керівництва та управління діяльністю регіональної філії, ефективного та цільового розпорядження і користування майном, виявлених за наслідками перевірки, яка проводилась за тривалий період часу і стосувалась не лише його роботи як керівника регіональної філії, а в більшій частині роботи попереднього керівництва цієї філії, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для скасування оскаржених наказів із поновленням працівника на роботі та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Судом касаційної інстанції у цій справі також вказано, що вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним заподіяно чи могло бути заподіяно шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов'язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов'язку, який входить до кола його трудових обов'язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов'язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв'язку між невиконанням працівником трудових обов'язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
Верховний Суд у цій справі зробив висновок, що якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, це не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Колегія суддів звертає увагу, що саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Доводи заявниці про те, що місцевим та апеляційним судами повно і всебічно не з'ясовано обставини справи, зокрема не надано оцінки характеру дисциплінарного проступку та обставин, за яких його вчинено, не зазначено негативних наслідків, яких такий проступок міг завдати підприємству, не встановлено вини позивачки, не надано оцінки можливості виконання трудових обов'язків, які було визначено як такі, що мають ознаки одноразового грубого порушення трудових обов'язків, та діям роботодавця щодо штучного створення ситуації, яка унеможливлювала фактичне виконання наказу про відрядження, а також не враховано ту обставину, що за час роботи позивачки відбулося покращення фінансового стану підприємства, не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки вказаним доводам судами попередніх інстанцій дано належну правову оцінку. На думку колегії суддів, такі доводи зводяться до незгоди із судовими рішеннями та переоцінки доказів у справі.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, місцевим судом правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права, а висновки суду відповідають належним чином оціненим доказам, що надані сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Апеляційний суд, переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, надав оцінку доводам заявниці, при цьому зауважив, що при звільненні позивачки відповідачем не було допущено порушення норм чинного трудового законодавства, а зазначені роботодавцем підстави для звільнення ОСОБА_1 судом першої інстанції правильно визначено як одноразове грубе порушення нею трудових обов'язків.
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», № 19164/04, пункт 47).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження під час касаційного розгляду та є безпідставними, не спростовують висновків судів першої й апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська