Справа № 308/10075/22
1-кс/308/3140/22
03 серпня 2022 року м. Ужгород
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , розглянувши матеріали клопотання старшого слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові майор Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 , погоджене прокурором відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні відомості про яке внесено 09.06.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022140160000046, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 396 КК України, про арешт майна,-
Слідчими Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із клопотанням погоджене прокурором відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні відомості про яке внесено 09.06.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022140160000046, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 396 КК України, про арешт майна.
Клопотання мотивує тим, що слідчими Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке внесено 09.06.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022140160000046, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 396 КК України.
У клопотанні вказано на те відомості до ЄРДР внесено на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_4 (справа №463/3276/22 провадження №1-кс/463/2160/22 від 12.05.2022) щодо зобов'язання внести відомості за зверненням ОСОБА_5 від 01.05.2021 про вчинення кримінальних правопорушень службовими особами ВП №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 396 КК України.
У клопотанні вказано на те, що допитаний в якості потерпілого ОСОБА_5 , зазначив що 01.04.2022 у м. Кривий Ріг його знайомі незаконно заволоділи його автомобілем марки «BMW», моделі 535, 2016 року випуску, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та в подальшому ним було виявлено вказаний транспортний засіб у м. Мукачево, про що повідомлено поліцію та 04.04.2022 працівники ВП №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області вилучили даний автомобіль та передали, зі слів останніх законному володільцю ОСОБА_6 , однак він ( ОСОБА_5 ) є законним власником.
Слідчий зазначає, що 28.06.2022 до слідчого надійшло клопотання від представника потерпілого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_7 про звернення до суду із клопотанням про накладення арешту на автомобілем марки «BMW», моделі 535, 2016 року випуску, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Мотивуючи клопотання слідчий посилається на положення ст. 170, ч. 5 ст. 170, ч. 10 ст. 170 КПК України. Слідчий зазначає, що враховуючи викладене, є обґрунтована необхідність застосування на цій стадії досудового розслідування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт.
У клопотанні слідчий зазначає, про розгляд клопотання без повідомлення володільців щодо яких порушується питання про накладення арешту та майна оскільки існує ризик того, що вказані особи, дізнавшись про внесення та розгляд цього клопотання, почнуть здійснювати перешкоди щодо відчуження майна, що унеможливлять накладення подальшого арешту.
Керуючись ст.ст. 40, 131, 132, 170, 171 КПК України, слідчий просить слідчого суддю: накласти арешт на автомобіль марки «BMW», моделі 535, 2016 року випуску, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого згідно інформації з РСЦ ГСІД МВС в м. Києві є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з забороною права на відчуження та розпорядження зазначеним майном. Розглядати клопотання без участі володільця документів, інформації. Розглянути дане клопотання без участі слідчого, прокурора, які клопотання підтримують в повному обсязі.
Дослідивши матеріали клопотання слідчий суддя приходить до наступного висновку:
Відповідно до ч.1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно п.7 ч.2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є: арешт майна;
Відповідно до ч.3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ч. 5 вказаної норми, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Згідно ч.1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч.2 вказаної норми, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до ч.11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, і збереження речових доказів, при цьому арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 64-2 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, має права і обов'язки, передбачені цим Кодексом для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосуються арешту майна. Третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, повідомляється про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються арешту майна, отримує їх копії у випадках та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Зі змісту клопотання вбачається, що слідчий просить накласти арешт на майно: а саме на автомобіль марки «BMW», моделі 535, 2016 року випуску, VIN № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого згідно інформації з РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з забороною права на відчуження та розпорядження зазначеним майном.
Мотивуючи клопотання слідчий посилається на положення ч. 5 ст. 170 КПК України, яка передбачає, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно п.3 ч.2 ст. 170 КПК України, передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Поряд з цим, у клопотанні слідчий, як на підставу накладення арешту на майно, вказує іншу підставу а саме на сукупність підстав та розумних підозр вважати, що автомобіль марки «BMW», моделі 535, 2016 року випуску, VIN НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 є речовим доказом у кримінальному провадженні.
При цьому, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 1ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий суддя вважає, що в порушення вимог п.1 ч.2 ст. 171 КПК України, слідчим у клопотанні не визначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності накладення арешту майна, фактично в клопотанні вказується різні підстави та мотиви накладення арешту на майно, а обґрунтування необхідності накладення арешту слідчий не наводить, обмежившись загальними мотивами.
Слідчий суддя не наділений процесуальними повноваженнями самостійно визначати обґрунтування необхідності арешту майна та наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч.1 ст. 170 КПК України.
При цьому, обов'язок доведення необхідності арешту покладається на ініціатора клопотання про арешт майна. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Крім цього, у вказаному кримінальному провадженні, згідно долученого витягу з ЄРДР, жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Згідно матеріалів клопотання, власником майна є ОСОБА_5 .
Потерпілий на будь-якій стадії кримінального провадження залишається самостійним учасником кримінального провадження, а зміна його процесуального статусу характеризується лише колом його прав, які визначені для різних стадій кримінального провадження, відповідно до ст.56 КПК України.
При виникненні питання про обмеження права власності у кримінальному провадженні, особа, яка не є підозрюваною, набуває статусу третьої особи, щодо якої вирішується питання про арешт.
При цьому, згідно клопотання про арешт майна до слідчого судді звернувся саме слідчий, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 64-2 КПК України.
Враховуючи викладене, у зв'язку з тим, що в цьому кримінальному провадженні на час звернення до слідчого судді відсутні підозрювані та юридичні особи, щодо яких здійснюється провадження, майно, на яке слідчий просить накласти арешт, вважається майном третьої особи, а тому з клопотанням про його арешт, відповідно до ст. 64-2 КПК України, повинен звертатися виключно прокурор.
Звернення з клопотанням про арешт майна неналежною особою може в подальшому призвести до визнання доказів, отриманих в результаті проведення слідчих дій, недопустимими.
З огляду на викладене слідчий суддя приходить до переконання, що вказане клопотання про арешт майна, подано без додержання вимог ст.171 КПК України.
Відповідно до положень ч.6 ст. 172 КПК України, слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
Виходячи з викладеного, слідчий суддя вважає за необхідне повернути клопотання прокурору з метою усунення його недоліків у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, що не позбавляє його права після усунення недоліків, повторно звернутися до суду з даним клопотанням.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 372, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові майор Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 , погоджене прокурором відділу Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні відомості про яке внесено 09.06.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62022140160000046, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 396 КК України, про арешт майна, - повернути прокурору, встановивши строк в сімдесят дві години для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1