Ухвала
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 947/32485/20
провадження № 61-7209ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Косюк Олена Петрівна, ОСОБА_4 , про визнання договору дарування квартири недійсним,
У листопаді 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П., ОСОБА_4 , про визнання договору дарування квартири недійсним.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 20 березня 2019 року 3/4 частини квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Косюк О. П. та зареєстрований у реєстрі під №33. Визначено, що дане рішення є підставою суб'єктам реєстраційних дій для скасування у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 3/4 частини квартири, загальною площею 62,7 кв. м, житловою 37 кв. м, яка внесена приватним нотаріусом Косюк О. П. 20 березня 2019 року 15650:04 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 46048599 від 20 березня 2019 року 13:00:02 та поновлення запису про реєстрацію прав власності на 3/4 частини квартири за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 12 грудня 2007 року, а також свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі Барановою О. В. 15 березня 2019 року за реєстровим №2-146, та яке було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за реєстраційним номером 1023951851101.
ОСОБА_1 26 липня 2022 року засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 522/16978/17.
Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Оскаржену постанову Одеського апеляційного суду ухвалено 28 червня 2022 року. Постанова Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 522/16978/17, на яку посилається у касаційній скарзі ОСОБА_1 , ухвалена та оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженого судового рішення. Тому посилання на указану постанову Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 червня 2022 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 522/16978/17 повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат