Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 554/1440/20
провадження № 61-3563св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Запорізької області, прокуратура Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року у складі судді
Бугрія В. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого
2022 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенка С. Б., Прядкіної О. В., та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), прокуратури Запорізької області, прокуратури Полтавської області про відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що за повідомленням УСБУ в Запорізькій області прокуратурою Запорізької області 13 вересня 2016 року були внесені відомості в ЄРДР під № 42016080000000311 з попередньою кваліфікацією частина третя статті 368 КК України за фактом вимагання неправомірної вигоди працівниками ДФС від громадянина за безперешкодне переміщення товарів через митний кордон України.
У рамках вказаного кримінального провадження слідчими прокуратури було проведено обшук у його службовому кабінеті та повідомлено йому про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Також його було відсторонено від посади головного державного ревізора-інспектора строком на 2 місяці та застосовано на 2 місяці запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням, в тому числі наступних процесуальних обов'язків: не відлучатись за межі м. Запоріжжя без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю.
У подальшому йому було продовжено відсторонення від посади
до 21 березня 2017 року та продовжено застосування запобіжного заходу до 21 березня 2017 року у вигляді особистого зобов'язання з покладенням в тому числі наступних процесуальних обов'язків: не відлучатись із населеного пункту в якому він зареєстрований (м. Харків) та в якому він фактично проживає (м. Запоріжжя) без дозволу слідчого, прокурора або суду; утриматись від спілкування з підозрюваним ОСОБА_2 , працівниками ГУ ДФС у Запорізькій області та Запорізької митниці.
У ході триваючого досудового розслідування заступником Генерального прокурора України 28 квітня 2017 року у зв'язку з неефективністю на підставі частини п'ятої статті 36 КПК України досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні було доручене слідчим прокуратури Полтавської області.
За результатом досудового розслідування процесуальним керівником у вказаному кримінальному провадженні - заступником начальника відділу прокуратури Полтавської області Москаленко Д. В. 19 жовтня 2018 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження відносно нього на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанні можливості їх отримання.
Загалом кримінальне переслідування щодо нього тривало майже два роки, що спричинило значні моральні страждання, які згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягають відшкодуванню.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України через Казначейство 1 020 000 грн моральної шкоди шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на відшкодування моральної шкоди 510 000,00 грн на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Часткове задоволення позову обґрунтоване доведенням позивачем факту спричинення йому як особі, яка перебувала під незаконним кримінальним переслідуванням 23 місяці моральної шкоди, розмір якої, з урахуванням принципу справедливості та розумності становить 510 000 грн, що достатньо для відновлення порушеного права позивача.
Додатковим рішенням цього ж суду від 11 жовтня 2021 року розподілено витрати на професійну правничу допомогу та стягнуто солідарно з прокуратури Полтавської області, прокуратури Запорізької області та Казначейства на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 41 500,00 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 09 вересня
2021 року змінено, зменшено розмір в рахунок відшкодування моральної шкоди зі 510 000,00 грн до 150 000,00 грн; додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2021 року скасовано, розподілено судові витрати, пов'язані з наданням правничої професійної допомоги, та стягнуто з Полтавської обласної прокуратури та Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 по 3 050,00 грн з кожної.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди є дещо завищеним, не в повній мірі відповідаючим принципам розумності і справедливості, без належного дотримання співмірності з мінімальним розміром заробітної плати, а тому підлягає зменшенню. Здійснюючи розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено лише на 14,7 %, а саме у розмірі 150 000 грн, тоді як заявлений розмір позовних вимог про відшкодування моральної шкоди становив
1 020 000 грн, тому саме в такому розмірі підлягають стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, а саме 14,7 % від 41 500 грн, тобто 6 100 грн.При цьому стягнення зазначених судових витрат необхідно здійснювати лише з Полтавської обласної прокуратури та Запорізької обласної прокуратури, оскільки Казначейство в даному випадку виступає лише як розпорядник державних коштів та являється установою, з відповідних рахунків якої буде здійснюватися безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином суд вважав, що на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за професійну правничу допомогу з Запорізької та Полтавської обласних прокуратур по 3 050 грн з кожної.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
До Верховного Суду04 квітня 2022 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати в частині зміни рішення суду та в частині скасування додаткового рішення щодо Полтавської обласної прокуратури та залишити їх в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції визначив розмір моральної шкоди, який є заниженим та не відповідає заподіяним йому моральним стражданням. Вказує, що Полтавська обласна прокуратура не подавала апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, тому апеляційний суд помилково зменшив розмір стягнутих з неї судових витрат з 41 500 грн до 3 050 грн, вийшовши за межі апеляційної скарги.
До Верховного Суду 06 травня 2022 року Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не довів наявність моральної шкоди, протиправну поведінку заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину, однак таких обставин позивач не довів, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відзиви на касаційну скаргу
У червні 2022 року від Запорізької обласної прокуратури та Полтавської обласної прокуратури надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідачі посилаються на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.
На зазначені відзиви прокуратури ОСОБА_1 подав відповіді, які ґрунтуються на незгоді із аргументами прокуратури.
У липні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Казначейства, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та просив у її задоволенні відмовити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою
від 16 червня 2022 року прийнято до провадження касаційну скаргу Казначейства.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
13 вересня 2016 року слідчим в ОВС слідчого відділу прокуратури Запорізької області Черніченком Б. В. внесені відомості до ЄРДР за
№ 42016080000000311 про те, що працівники ДФС вимагають від громадянина неправомірну вигоду за безперешкодне проходження митного контрою товарів під час їх переміщення через митний кордон України, з попередньою правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 368 КК України.
За результатами досудового розслідування, 21 листопада 2016 року прокуратурою Запорізької області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та проведено обшук у службовому кабінеті позивача.
Ухвалами слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2016 року стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання з покладенням наступних процесуальних обов'язків: не відлучатись за межі м. Запоріжжя без дозволу слідчого, прокурора або суду; носити електронний засіб контролю, строком на 2 місяці та відсторонено від займаної посади на вказаний строк.
Ухвалами слідчого судді від 20 січня 2017 року продовжено відсторонення ОСОБА_1 від посади на 2 місяці та на цей же строк продовжено дію обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 КПК України.
Постановою заступника прокурора Запорізької області Шаповалова A. B. від 19 січня 2017 року строк досудового розслідування продовжено до 4-х місяців, тобто до 21 березня 2017 року.
Постановою слідчого від 09 березня 2017 року досудове розслідування зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 280 КПК України у зв'язку із перебуванням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на лікуванні.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2017 року у справі № 335/3292/17 накладено арешт на належне ОСОБА_1 нерухоме майно.
Постановою заступника Генерального прокурора України Столярчука Ю. В. від 28 квітня 2017 року, у зв'язку з неефективністю проведення досудового розслідування, здійснення подальшого досудового розслідування доручено слідчим прокуратури Полтавської області.
За результатами досудового розслідування постановою процесуального керівника у кримінальному провадженні № 42016080000000311 - заступника начальника відділу прокуратури Полтавської області Москаленка Д. В.
від 19 жовтня 2018 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України(не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповіднодо пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку закриття кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктом п'ятим статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п'ята та шоста статті 4 Закону).
Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходив із того, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру, проведення обшуку, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі закриття відносно нього кримінального провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
При визначені розміру морального відшкодування суд апеляційної інстанції врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством
(23 місяці), відсторонення від роботи, застосування щодо нього запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, які обмежували його свободу пересування та обрання місця перебування.
Зазначене призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, а тому з урахуванням засад розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 150 000 грн, яка визначена з урахуванням всіх обставин справи, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Хоча суд неправильно установив розмір мінімального відшкодування, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати (137 800 грн (6 000 грн * 23 міс.), тоді як такий становить 149 500 грн (6 500 грн * 23 міс.), не врахувавши при цьому положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та розмір мінімальної заробітної плати станом на час вирішення цієї справи апеляційним судом (6 500 грн), однак таке не вплинуло на правильність висновку суду щодо розміру моральної шкоди, яку завдано позивачу у зв'язку із незаконним перебуванням під слідством, враховуючи глибину моральних страждань позивача, а тому не може бути підставою для скасування правильного по суті і законного судового рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що визначений судом апеляційної інстанції розмір моральної шкоди не відповідає заподіяним йому моральним стражданням є помилковими з врахуванням того, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Доводи касаційної скарги Казначейства про те, що позивач не довів завдання йому моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року
у справі № 236/893/17).
Є необґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про незаконність зменшення судових витрат, пов'язаних з наданням правничої професійної допомоги, які підлягають стягненню з Полтавської обласної прокуратури, оскільки неподання останньою апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції не обмежує суд у праві на зміну розподілу судових витрат, який він здійснює за власною ініціативою.
Безпідставними є також аргументи касаційної скарги щодо неправильного вирішення апеляційним судом заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі.
Так, переглядаючи законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції у цій частині, апеляційний суд, правильно врахувавши положення частин першої та другої статті 141 ЦПК України, підставно вказав на необхідність застосування принципу пропорційності розподілу судових витрат у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог.
Окрім цього суд апеляційної інстанції обґрунтовано поклав на відповідачів обов'язок із відшкодування позивачу судових витрат у рівних частинах, а не у солідарному порядку, як помилково вважав суд першої інстанції.
Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції не переглядається, оскільки змінено судом апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
З огляду на залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним при розгляді справи у суді касаційної інстанції, покладаються на заявника і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович