Постанова
Іменем України
18 липня 2022 року
м. Київ
справа № 535/475/20
провадження № 61 -17935св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: акціонерне товариство «Укргазвидобування» в особі філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування», Полтавська обласна державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Котелевського районного суду Полтавської області в складі судді Цвітайло П. В. від 30 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду в складі колегії суддів: Кривчун Т. 0., Дряниці Ю. В., Чумак 0. В. від ЗО вересня 2021 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що на підставі державного акту серії 1-ПЛ № 059756 від 12 листопада 2001 року їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 4,54 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Котелевської селищної ради Котелевського району Полтавської області. Проте, у проведенні державної реєстрації вказаного майна їй було відмовлено, оскільки реєстратором встановлено розбіжність площ земельної ділянки: у вказаному Державному акті зазначено площу 4,54 га, а у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 серпня 2017 року №НВ-5306242472017 площа земельної ділянки становить 4,4727 га.
Вважає, що вказана розбіжність площ земельних ділянок виникла у зв'язку з тим, що у 2008 році на двох земельних ділянках площею 0,3311 та 0,0024 га АТ «Укргазвидобудування» в особі філії газопромислового управління «Полтавагазвидобудування» побудувало нафтову свердловину № 80 для обслуговування своїх виробничих потреб, а на іншій - трансформаторну підстанцію. Указані земельні ділянки належать АТ «Укргазвидобудування в особі філії газопромислового управління «Полтавагазвидобудування» на підставі державних актів, отриманих 01 червня 2007 року та, вказаним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери: № 5322255100:00:005:0335 (площа 0,3311 га) та № 5322255100:00:005:0336 (площа 0,0024 на).
Зазначає, що рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 12 січня 2017 року у справі № 535/911/17 було зменшено площу належної їй земельної ділянки до площі 4,4727 га, та в подальшому виготовлено Технічну документацію на новоутворену земельну ділянку, присвоєно їй кадастровий номер № 5322255100:00:005:1608.
Вважає, що вказані дії відповідачів призвели до порушення її права, внаслідок чого вона звернулась до суду з даним позовом з метою повернення їх двох земельних ділянок площею 0,3311 га та 0,0024 га, якими, на її думку, відповідач заволодів та користується незаконно.
З урахуванням наведеного просила витребувати з незаконного володіння АТ «Укргазвидобудування в особі філії газопромислового управління «Полтавагазвидобудування» та зобов'язати повернути їй в натурі земельні ділянки площею 0,067 га та 0,0024 га з кадастровими номерами № № 5322255100:00:005:0335 та 5322255100:00:005:0336 відповідно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 30 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що правові підстави для задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння відсутні, оскільки позивачем обрано неефективний та передчасний спосіб захисту про витребування майна з незаконного володіння.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від ЗО вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 30 липня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про те, при постановленні оскаржуваного рішення місцевий суд надав належну оцінку наявним у справі доказам та нормам матеріального права, внаслідок чого було постановлено законне та обґрунтоване рішення суду, підстав для його скасування немає.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 30 липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року в справі № 488/6479/14-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року в справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 та постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
У лютому 2022 року Полтавська обласна державна адміністрація засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Зазначає, що позивачка не надала доказів того, що були вчинені будь-які протиправні дії спрямовані на зменшення розміру її земельної ділянки, або вилучення цієї земельної ділянки з її власності.
У квітні 2021 року АТ «Укргазвидобудування в особі філії газопромислового управління «Полтавагазвидобудування» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідачі законно і правомірно користуються земельними ділянками площами 0,3311 га та 0,0024 га, а тому вимоги позивача про витребування майна із чужого незаконного володіння є безпідставними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 535/475/20 з Котелевського районного суду Полтавської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ПЛ № 059756 від 12 листопада 2001 року, виданого на підставі рішення Котелевської селищної ради Полтавської області від 06 січня 2001 року, виданого на підставі рішення Котелевської селищної ради Полтавської області від 06 січня 2001 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,54 га, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Котелевської селищної ради Полтавської області.
Державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 2291.
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 112625528 від 02 лютого 2018 року, земельна ділянка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та розташована на території Котелевської селищної ради Полтавської області, належна ОСОБА_1 має дійсну площу 4,4727 га, відповідно до рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 жовтня 2017 року. Кадастровий номер земельної ділянки: 5322255100:00:05:1608.
Згідно із Технічним звітом «Про інвентаризацію земельних ділянок Котелевського газоконденсатного родовища підприємства «Полтавагазпром» на території Котелевської селищної Ради Котелевського району Полтавської області», складеним кооперативом «Ізискатель», передбачено відведення земель під свердловину № 80 та вузол глушіння задавки свердловини № 80 із земель землекористувача КСП «Дружба».
Так, рішенням Котелевської селищної ради народних депутатів Котелевського району Полтавської області № 61 від 26 березня 1999 року затверджено матеріали інвентаризації земель по Котелевському газоконденсатному родовищу на землях КСП «Батьківщина», КСП «Дружба» і Котелевської селищної ради, підприємству «Полтавагазпром», які підготовлені для видачі Державного акту на право постійного користування землею.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ПЛ № 003397, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 51, виданого 21 травня 1999 року Котелевською селищною Радою народних депутатів Котелевського району Полтавської області, підприємству «Полтавагазпром» передано у постійне користування для виробничих потреб землю площею 46,45 га в межах згідно з планом землекористування.
З метою складання правовстановлюючих документів на користування земельними ділянками під 10 свердловинами і об'єктами їх облаштування Котелевського ГКР на території Котелевської селищної ради Котелевського району Полтавськоїобласті ГПУ «Полтавагазвидобування» в березні 2006 року замовило виготовлення технічної документації із землеустрою, в тому числі на земельній ділянці площами 0,331 га та 0,0024 га при цьому, в актах встановлення меж земельних ділянок в натурі, в якості єдиного суміжного землевласника вказано СВК «Дружба».
01 червня 2007 року Котелевською районною державною адміністрацією Полтавської області дочірній компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» видані державні акти на право постійного користування земельними ділянками: серії ЯЯ №225061 (щодо земельної ділянки площею 0,3311 га, цільове призначення - землі добувної промисловості) та серії ЯЯ № 225062 (щодо земельної ділянки площею 0,0024 га, цільове призначення - землі добувної промисловості).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.
Метою звернення позивачки з позовом є повернення їй спірної ділянки, яка за твердженням позивачки вибула з її володіння поза її волею.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
У частинах першій, третій статті 388 ЦК України передбачено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово- правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що АТ «Укргазвидобудування» в особі філії газопромислового управління «Полтавагазвидобудування» набуло право власності на земельні ділянки площею 0,3311 га та площею 0,0024 га на підставі державних актів на право постійного користування від 01 червня 2007 року, серії ЯЯ № 225061 та серії ЯЯ № 225062, відповідно. Указані державні акти видані на підставі рішення органу державної влади - Котелевської РДА від 01 червня 2007 року, яке є чинним та ніким не скасоване.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що межі належних позивачці земельних ділянок частково накладаються на землю відповідача. Розміри земельних ділянок, які просить витребувати позивачка, перевищують різницю площі між виділеною їй земельною ділянкою та оформленою на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку (пай).
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), де зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на спірну земельну ділянку є негаторний позов про її повернення, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
Проте, у цій справі, позивачкою заявлено вимогу про витребування земельних ділянок у порядку віндикації з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 388 ЦК України, тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові з підстав неналежного обрання позивачем способу захисту прав.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від ЗО липня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від ЗО вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун