04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 260/1922/20
адміністративне провадження № К/990/20373/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №260/1922/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Рахівська районна державна адміністрація Закарпатської області, ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства енергетики України та захисту довкілля України, яка полягає у невиконанні вимог пункту 4 Розділу VI Порядку проведення конкурсу на призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України №123 від 17 квітня 2018 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 2018 року за №797/32249 (далі - Порядок №123), зокрема, у не укладенні з ним, як переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, на третій робочий день після надходження погодження призначення на посаду разом з карткою погодження та складання довідки про проведення спеціальної перевірки, трудового договору (контракту) строком на п'ять років та невидачі наказу про його призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника;
- зобов'язати Міністерство енергетики та захисту довкілля України виконати вимоги пункту 4 Розділу VI цього Порядку, уклавши з ним, як переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України трудовий договір (контракт) строком на п'ять років та видати наказ про його призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, як правонаступника Міністерства енергетики та захисту довкілля України, яка полягає у невиконанні вимог пункту 4 Розділу VI Порядку проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 17 квітня 2018 року № 123, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 2018 року за № 797/32249, а саме не укладенні з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад керівників установ природно - заповідного фонду, що належить до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України - ОСОБА_1 , на третій робочий день після надходження погодження призначення на посаду разом з карткою погодження та складання довідки про проведення спеціальної перевірки, трудового договору (контракту) строком на п'ять років та не видачі наказу про його призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника;
- зобов'язано Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України виконати вимоги пункту 4 Розділу VI Порядку проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно - заповідного фонду, що належать до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 17 квітня 2018 року № 123, укласти з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад керівників установ природно-заповідного фонду, що належить до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України - ОСОБА_1 , трудовий договір (контракт) строком на п'ять років та видати наказ про його призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 35, код ЄДРПОУ 43672853 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі: 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.) cудового збору та витрати на правничу допомогу в розмірі: 5 000 грн (п'ять тисяч гривень, 00 коп.).
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 1 серпня 2022 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №260/1922/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо призначення директорів парків відповідно до норм Порядку №123.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас, оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було взято до уваги та не надано належної оцінки доводам відповідача, що Порядок проведення конкурсу та призначення на посаду керівників установ природно-заповідного фонду, що належать до управління Міністерства екології та природних ресурсів України, затвердженого наказом Мінприроди від 17 квітня 2018 року №123, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 2018 року за №797/32249 втратив чинність 28 грудня 2020 року, а відтак, на переконання скаржника, його застосування є неможливим, оскільки судове рішення ухвалено після втрати порядком чинності.
Так, як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що на час звернення позивача до суду (травень 2020 року) норми Порядку №123, не були приведені у відповідність з положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», та був чинним в редакції, що діяла на час визначення ОСОБА_1 переможцем конкурсу на посаду директора Карпатського біосферного заповідника, зокрема, в частині укладення із переможцем конкурсу трудового договору (контракту) та видання наказу на призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника .
Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що порушення трудових прав позивача відбулося саме через бездіяльність Міністра екології та природних ресурсів України та Міністра енергетики та захисту довкілля, яка полягала у не укладенні з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад керівників установ природно-заповідного фонду, що належить до сфери управління Міністерства екології та природних ресурсів України, ОСОБА_1 , трудового договору (контракту) строком на п'ять років та невидачі наказу про його призначення на посаду директора Карпатського біосферного заповідника.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки з позивачем не було укладено трудовий договір (контракт) на посаді директора Карпатського біосферного заповідника та не видано наказ про його призначення на цю посаду, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України вчинити дії щодо призначення ОСОБА_1 на посаду директора Карпатського біосферного заповідника, як переможця конкурсу та укласти відповідний договір строком на п'ять років.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Відтак, з огляду на зазначене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, є безпідставним.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №260/1922/20.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року у справі №260/1922/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства енергетики України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Рахівська районна державна адміністрація Закарпатської області, ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду