04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 640/10978/19
адміністративне провадження № К/990/20303/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №640/10978/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «Міжнародні авіалінії України» до Кабінету Міністрів України, третя особа: Державна авіаційна служба України, про визнання протиправним та скасування рішення,
Приватне акціонерне товариство «Міжнародні авіалінії України» звернулось до суду з позовом, в якому просило суд:
- визнати протиправними та нечинними з моменту прийняття пункту 11 Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2018 року № 1101) та підпунктів 25 і 26 Додатку до Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2018 року № 1101);
- зобов'язати Кабінет Міністрів України опублікувати оголошення про оскарження Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2018 року № 1101) в окремій його частині, у виданні, в якому цей акт був офіційно оприлюднений.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Кабінет Міністрів України звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 29 липня 2022 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтt. 328 КАС України підстави (підстав).
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункти 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, покликаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що є необхідність відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 826/11485/17.
Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Разом з цим, обґрунтовуючи підстави для такого відступлення, скаржник фактично вказує свою незгоду із прийнятим раніше висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах та належним чином не обґрунтовує чому такий висновок не може бути застосований до правовідносин, які склались саме у цій справі з огляду на конкретні її обставини.
У цьому контексті Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Натомість скаржник не навів належних обґрунтувань і доводів необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, а відтак підстава для відкриття касаційного провадження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, є необґрунтованою.
Не обґрунтованим є і посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 55 Конституції України в поєднанні зі статтею 264 КАС України у правовідносинах щодо можливості визнання протиправним та нечинним, на підставі судового рішення, нормативно-правового акту суб'єкта владних повноважень, який на момент розгляду судом відповідного спору, вже визнано таким, що втратив чинність, самим суб'єктом владних повноважень.
Разом з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вирішуючи цей спір, суди встановили, що оскаржувані положення Кабінету Міністрів України були чинними на момент зверненням позивача до суду, а тому у судів попередніх інстанцій були правові підстави для визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з тим, що оскаржуваний нормативно-правовий акт на момент звернення позивача з цим позовом не втратив чинність.
У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Отже, в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, належним чином не обґрунтовує в чому полягало неправильне застосування цих норм судом апеляційної інстанції, як і не вказує як, на його думку, такі норми повинні застосовуватись.
З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №640/10978/19.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі №640/10978/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «Міжнародні авіалінії України» до Кабінету Міністрів України, третя особа: Державна авіаційна служба України, про визнання протиправним та скасування рішення повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду