04 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 160/12088/20
адміністративне провадження № К/9901/22719/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області
третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 (головуючий суддя - Головко О.В., судді - Суховаров А.В., Ясенова Т.І.)
І. Історія справи
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину з вирахуванням податків та обов'язкових платежів».
1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.04.2020 по 28.08.2020 позивач отримувала суддівську винагороду у меншому розмірі, з урахуванням обмежень, які встановлені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ (набрання чинності 18.04.2020). Позивач зазначала про незаконність такого обчислення суддівської винагороди, посилаючись на ст. 130 Конституції України та на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, згідно з яким положення Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
2. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину з вирахуванням податків та обов'язкових платежів.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що питання суддівської винагороди визначене виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
5. Суд першої інстанції зазначив, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Суд першої інстанції зауважив, що Законом №553-IX, як і будь-якими іншими чинними нормативно-правовими актами, не скасовані та не внесені зміни до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII та статтю 130 Конституції України.
6. На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та вказав, що порушене право позивача належить поновленню шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі частини 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з 18.04.2020 по 28.08.2020.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
7. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
8. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суди в Україні є бюджетними установами, які фінансуються з Державного бюджету в порядку, визначеному Бюджетним кодексом України. Аналізуючи положення Бюджетного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. На підставі цього суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідач у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», спростовується положеннями Бюджетного кодексу України.
9. Апеляційним судом встановлено, що у 2020 році фінансування за КПКВК 0501020 було забезпечено на 60%, за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» на 76%, та зроблено висновок про те, що відповідач у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяв межах законодавства, чинного на час спірних правовідносин.
10. Також суд апеляційної інстанції вказав, що за правилами, встановленими статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суду України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії поза межами закону, чинного на час спірних правовідносин.
11. Крім того, суд відхилив посилання позивача на постанову Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, зазначивши, що у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №380/7750/20 викладено висновок, відповідно до якого не може слугувати прикладом застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах судове рішення, яким суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд з мотивів неповноти дослідження обставин справи, які мали значення для правильного її вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
12. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021. У касаційній скарзі позивач, зазначаючи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020.
13. Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, а також тим, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії справ незначної складності та розглянув її в порядку спрощеного провадження.
14. Позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «По судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом і не може визначатись іншими нормативно-правовими актами, а Закон №553 від 13.04.2020 є явним втручанням законодавчої гілки влади у судову гілку влади.
15. Скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020, згідно з яким обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
16. Відзиву на касаційну скаргу у встановлений судом строк учасниками справи не подано.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
17. Ухвалою Верховного Суду від 05.07.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі п. 1, 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
18. Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2022 справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
19. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 24.09.2016 №410/2016 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років суддею Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
20. Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.10.2016 № 68-к «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » зараховано до штату Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на посаду судді цього ж суду з 13.10.2016.
21. Позивачу наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.01.2020 №11-к «Щодо встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років суддям Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області» встановлено щомісячну доплату за вислугу років станом на 01.01.2020, яка складає за 06 років 02 місяці 19 днів 20%.
22. У період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено суддівську винагороду відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
23. Відповідно до довідки від 28.10.2020 №Б-с-1660 розмір обмеження на період карантину суддівської винагороди судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 складає:
-за квітень 2020 року у розмірі 13 717,79 грн;
-за травень 2020 року у розмірі 26 533,09 грн;
-за червень 2020 року у розмірі 19 805,06 грн;
-за липень 2020 року у розмірі 36 009,20 грн;
-за серпень 2020 року у розмірі 27 006,90 грн.
24. Загальний розмір обмеження суддівської винагороди складає 123 072,04 грн, що також підтверджується розрахунковими листами за період з квітня по серпень наданими позивачем.
IІІ. Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
25. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
27. В касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 4 частини 1 статті 328 КАС України та стверджує, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме положення ст. 12 КАС України, оскільки розглянули цю справу в порядку спрощеного провадження, незважаючи на те, що позивач відноситься до осіб, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище.
28. Щодо вказаних доводів касаційної скарги колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
29. Відповідно до ч. 2 ст. 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
30. Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
31. Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій вбачається, що позивач обіймає посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
32. Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», а відтак не є малозначною.
33. Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
34. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
35. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
36. Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку. Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині Верховним Судом відхиляються.
37. Як встановлено судами попередніх інстанцій, при виплаті позивачу суддівської винагороди за квітень 2020 року відповідачем застосовані обмеження, що передбачені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ від 13.04.2020, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
38. Так, пунктом 10 розділу І вказаного Закону Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту: «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
39. Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
40. Статтею 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
41. Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
42. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
43. З аналізу наведених правових норм вбачається висновок про те, що для правовідносин у сфері організації судової влади щодо забезпечення суддівської винагороди Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним, а отже, його норми мають пріоритет над іншими нормативно-правовими актами. При цьому норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо у тих випадках, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
44. При цьому Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
45. Позивач мотивує свою касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №340/1916/20, згідно з яким обмеження виплати позивачу - судді Кропивницького апеляційного суду, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було неправомірним.
46. У вказаній справі Верховний Суд вказав на те, що Закон №553-ІХ, оскільки він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
47. Колегія суддів Верховного Суду, зважаючи на подібність правовідносин у справі №340/1916/20 зі спірними правовідносинами, вважає висновки Верховного Суду, викладені у вказаній справі, застосовними до спірних правовідносин.
48. Колегія суддів вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про неможливість застосування вказаних висновки через наявність висновку Верховного Суду у справі №380/7750/20, відповідно до якого не може слугувати прикладом застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах судове рішення, яким суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд з мотивів неповноти дослідження обставин справи, які мали значення для правильного її вирішення. Верховний Суд зауважує, що у справі №340/1916/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, справа була направлена на новий розгляд виключно з метою з'ясувати участь ДСА України у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, для визначення належного відповідача.
49. Разом з тим, висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), є чіткими та зрозумілими і, як було зазначено вище, застосовними до спірних правовідносин.
50. Крім того, висновки Верховного Суду у справі №340/1916/20 неодноразово були застосовані у подібних правовідносинах, зокрема у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №340/1727/20, від 13.10.2021 у справі №120/5237/20-а, від 09.06.2022 у справі №280/136/21, від 18.04.2022 у справі №260/4417/20, від 28.04.2022 у справі №120/5234/20-а. Отже, Верховний Суд звертає увагу на сформованість та сталість судової практики щодо питання обмеження суддівської винагороди, пов'язаної з Законом №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
51. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що обмеження виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 18 квітня 2020 року на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було неправомірним, та погоджується з висновками суду першої інстанції у цій частині.
52. У справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми статті 135 Закону №1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13.04.2020.
53. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
54. У свою чергу, висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020, від 10.02.2022 у справі №160/10554/20, від 28.04.2022 у справі №160/13312/20, від 05.05.2022 у справі №160/16362/20.
55. Водночас суд першої інстанції, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не надав належної уваги тій обставині, що функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, здійснює Державна судова адміністрація України (частина третя статті 148 Закону №1402-VIII).
56. Отже, для правильного вирішення цієї справи суд першої інстанції мав з'ясувати також правовий та процесуальний статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачеві), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
57. Зважаючи на те, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема щодо суддів місцевих і апеляційних судів, є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
58. Судами попередніх інстанцій не з'ясовано, чи було Державною судовою адміністрацією України зменшено обсяг асигнувань відповідачу після набрання чинності Законом № 553-ІХ, або ж за наявності виділення коштів в повному обсязі відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що вказані обставини є суттєвими для правильного вирішення спору, оскільки за відсутності встановлених обставин суд позбавлений дійти однозначного висновку про те, що обмеження виплати суддівської винагороди стало наслідком дій саме відповідача, а не Державної судової адміністрації України. Встановлення цих обставин матиме вплив на визначення способу захисту порушених прав позивача.
59. Крім того необхідно зазначити про те, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень судів - КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
60. Таким чином, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання ТУ ДСА в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 є передчасними що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України, є підставою для скасування судового рішення у цій частині і направлення справи на новий розгляд.
61. Втім, попри зазначене, Верховний Суд не намагається заперечити, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області є належним відповідачем за цим позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
62. Водночас, враховуючи правові висновки Верховного Суду, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом при розгляді справ цієї категорії у постановах від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020, від 22.07.2021 у справі №200/7840/20-а, від 28.07.2021 у справі №340/1901/20, від 11.08.2021 у справі №560/4152/20, від 09.09.2021 у справі №120/5243/20-а, від 07.10.2021 у справі №260/3641/20, від 12.10.2021 у справі №160/12154/20, від 22.10.2021 у справі №200/6491/20-а, від 05.05.2022 у справі №160/16362/20.
63. Між тим, суб'єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач.
64. Враховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС України), якщо для цього є підстави. Проте в такій площині суд першої інстанції спірних правовідносин не розглядав.
65. В той же час, суд касаційної інстанції у силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
66. Таким чином, оскільки правильне вирішення справи у цій частині вимагає дослідження додаткових доказів і з'ясування на цій підставі обставин, то справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
67. Верховний Суд зазначає, що для правильного вирішення цієї справи судам попередніх інстанцій потрібно з'ясувати, чи виділялися Державною судовою адміністрацією України як головним розпорядником кошти на виплату суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач, та обрати ефективний спосіб захисту прав позивача, спрямований на стягнення цієї суми.
68. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої або апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
69. Згідно з ч. 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
70. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 підлягає скасуванню, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину з вирахуванням податків та обов'язкових платежів, з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
59. З огляду на результат перегляду спору у суді касаційної інстанції перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 скасувати.
3. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 , судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину з вирахуванням податків та обов'язкових платежів, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
4. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
СуддіА.В. Жук Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк