Справа № 138/3300/21
Провадження №:2/138/531/22
03 серпня 2022 року м. Могилів-Подільський
Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області, в складі:
головуючого судді Київської Т.Б.,
за участю секретаря Політанської Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення пені, трьох відсотків річних та індексу інфляції,
Позивач звернулася в суд з вказаним вище позовом, який мотивовано тим, що 18.10.2018 між сторонами було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серія АМ № 134993. За умовами цього договору страхування застраховано транспортний засіб марки «Тойота С-HR» 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 на страхову суму до 732 272,00 грн. В результаті ДТП 15.12.2018 застрахованому автомобілю було нанесено пошкодження і у той же день позивач повідомив відповідача про страховий випадок. 27.02.2019 ПрАТ СК «ПЗУ Україна» було відмовлено у виплаті страхового відшкодування. Постановою Вінницького апеляційного суду від 05.10.2020 у справі № 138/1389/19 постановлено стягнути з ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 83 622,75 грн. і судові витрати в сумі 7623,92 грн. Лише 16.10.2020 відповідачем було виплачено позивачу страхове відшкодування в повному розмірі.
Разом з тим, з 28.02.2019, а саме наступного дня після відмови у виплаті страхового відшкодування і до дня виплати страхового відшкодування, а саме 16.10.2020, відповідачем було фактично допущено прострочення такої виплати, а тому у позивача є права відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 9.5.5 Договору страхування на нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Крім того, оскільки правовідносини щодо страхування регулюються також Законом України «Про захист прав споживачів», згідно ч. 2 ст. 22 вказаного закону позивач вважає, що з відповідача на його користь слід стягнути моральну шкоду.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просить стягнути з відповідача 34770,71 гривень пені, 4096,00 гривень трьох відсотків річних, 4431,72 гривень інфляційних втрат, а також моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн.
20.07.2022 до суду надійшов відзив на позов, мотивований, зокрема, тим, що п. 9.5.5 договору страхування передбачено, що страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну сплату страхового відшкодування шляхом сплати застрахованій особі пені з кожний день прострочення платежу у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період прострочення. Тобто, договором передбачено розмір пені 0,01 % від суми простроченого платежу, тоді як при визначенні розміру пені позивач рахував подвійну облікову ставку Національного банку України за кожен день простроченого платежу. Крім того, представник відповідача заявив про позовну давність до вимоги про стягнення пені та визнав вимогу про стягнення пені лише за період одного року, з 28.02.2019 по 28.02.2020. Також представник відповідача зазначив, що заперечує проти задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведено жодними доказами, що саме ПрАТ СК "ПЗУ Україна" завдало йому моральної шкоди.
Позивач в судове засідання не з'явився. Представник позивача подав до суду клопотання про проведення судового розгляду без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений завчасно та належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що 18.10.2018 між сторонами було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів серії АМ № 134993 за яким позивач застрахував транспортний засіб марки «Toyota C-HR», д.н.з. НОМЕР_1 на суму 732 272,00 грн. (а.с.14-22).
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В постанові Вінницького апеляційного суду від 05.10.2020 у справі № 138/1389/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ "СК "ПЗУ Україна", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ "Кредобанк" про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди, апеляційний суд встановив, зокрема, що 15.12.2018 сталася ДТП за участю автомобіля «Тойота С-HR» під керуванням ОСОБА_3 , в результаті чого автомобіль було пошкоджено, однак листом № 1437-31 від 27.02.2019 страхова компанія позивачу відмовила у виплаті страхового відшкодування.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25.05.2020 позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення з завдавача шкоди ОСОБА_2 моральної шкоди задоволено в розмірі, в якому просив позивача. В задоволенні вимоги про стягнення страхового відшкодування відмовлено.
Разом з тим, вказаною вище постановою апеляційний суд рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 25.05.2020 в частині стягнення страхового відшкодування скасував та вирішив позов ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути з відповідача на його користь страхове відшкодування в сумі 83 622,75 грн. та судові витрати (а.с.3-12).
16.10.2020 відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування в розмірі 83 622,75 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 20.10.2021 (а.с.13).
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З наданого позивачем розрахунку слідує, що в період з 28.02.2019 по 16.10.2020 розмір 3% річних - 4096,00 грн., інфляційні втрати становлять 4431,72 грн. (а.с.24,25).
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач допустив прострочення виплати страхового відшкодування в період з 28.02.2019 по день фактичної виплати 16.10.2020, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Згідно п. 9.5.5 Договору страхування АМ № 134993, зокрема, страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну сплату страхового відшкодування шляхом сплати застрахованій особі пені за кожний день прострочення платежу у розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожень день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період прострочення.
Тобто, умовами договору передбачено застосування подвійної ставки НБУ, як максимальної лише у випадку, якщо обрахунок по мінімальній ставці буде перевищувати цю подвійну ставку.
Позивач обрахував пеню за період з 28.02.2019 по 16.10.2020 в розмірі 34 770,71 грн. (а.с.24). При цьому, позивачем не обгрунтовано підставу нарахування розміру пені не з розміру 0,01 % від суми простроченого платежу за кожень день прострочення, який було погоджено сторонами у договорі, а саме з розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період прострочення, яка фактично мала лише обмежувати розмір пені, за конкретний період прострочення.
Натомість, представником відповідача заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені та надано суду відповідний розрахунок.
Так, згідно ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому, відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 1 рік.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Така позиція відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного суду від 21.08.2019 у справі № 727/9352/17.
Зважаючи на положення вказаних вище норм, а також те, що прострочення виплати відповідачем було допущено в період з 28.02.2019 по 16.10.2020, а з даним позовом до суду позивач звернувся лише в листопаді 2021 року, суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені слід відмовити у зв'язку із спливом позовної давності до даної вимоги.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача, то суд приходить до таких висновків.
В постанові Верховного суду від 25.11.2020 у цивільній справі № 444/3259/18 суд дійшов висновків, зокрема, що відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У вказаному нормативному акті не визначено меж його дії, але, враховуючи характер правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства й наявності в цивільних правовідносинах такої «слабкої сторони», як споживач, можливо дійти висновку, що вказаним Законом регулюються відносини, які виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, страхування, фінансово-кредитних послуг тощо. Такі відносини можуть виникати з актів законодавства або інших угод, які йому не суперечать.
Таким чином, відносини щодо страхування регулюються в тому числі і законом «Про захист прав споживачів».
Частиною 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Разом з тим, згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 9 Постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Враховуючи зазначене вище суд вважає, що позивачем не доведено дійсності будь-яких страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та, відповідно, інші обставини, зокрема, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача.
Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до нематеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації її життя.
Як вже зазналось вище, в межах цивільної справи № 138/1389/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ "СК "ПЗУ Україна", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору АТ "Кредобанк" про стягнення страхового відшкодування та моральної шкоди, позивач, зокрема, заявляв вимогу про стягнення моральної шкоди з винуватця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 . Оцінена така шкода була в розмірі 1000,00 грн. Рішенням суду від 25.05.2020, яке в цій частині було залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 05.10.2020, позовну вимогу було задоволено, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.
В даному ж випадку, позивач зазначаючи, що, враховуючи глибину душевних страждань, оцінює моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн., не надав суду доказів, які б свідчили про наявність таких страждань, а також, що такі страждання пов'язані з діями відповідача. Більше того, суду взагалі не зрозуміло, чи позивач вважає, що отримав моральну шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди чи у зв'язку саме з простроченням виконання зобов'язання по договору страхування.
Таким чином, в позові не зазначено підстав, чому відповідач має компенсувати таку шкоду, за виключенням посилання на норми закону "Про захист прав споживачів".
Зважаючи на викладене, на переконання суду позивач не довів, що діями відповідача йому дійсно було завдано будь-якої моральної шкоди.
Крім того, позивач не зазначив з яких розрахунків він виходив при визначення саме такого розміру моральної шкоди, про який зазначено в позові.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Враховуючи те, що позивача звільнено від сплати судового збору, судові витрати, згідно ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь держави пропорційно до задоволених позовних вимог, а решту судового збору компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного вище та ст. 625, 992 ЦК України, керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 4096,00 грн. - 3% річних та 4431,72 грн. - інфляційних втрат.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 113 (сто тринадцять) гривні 37 копійок.
Решту судового збору компенсувати за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», код ЄДРПОУ 20782312, місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 40, м. Київ.
Суддя: Т.Б.Київська