Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 359/3766/16-ц
провадження № 61-17621св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області, який діє в інтересах держави,
відповідачі: Великоолександрівська сільська рада Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Група Інвест-Проект»,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Профі-Факторинг», приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурга Світлана Геннадіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2020 року у складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,
у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави до Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Група Інвест-Проект», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Профі-Факторинг», приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурга Світлана Геннадіївна, про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору про встановлення права користування об'єктом нерухомого майна, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2016 року перший заступник прокурора Київської області, діючи в інтересах держави, звернувся до суду з позовом до Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Група Інвест-Проект» (далі - ТОВ«Група Інвест-Проект»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «Профі-Факторинг» (далі - ТОВ «Профі-Факторинг»), приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурга С. Г., про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору про встановлення права користування об'єктом нерухомого майна, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 26 квітня 2013 року був затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1685 га, для ведення особистого селянського господарства в с. Чубинське Бориспільського району. 07 листопада 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а в подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року відчужила належну їй на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером 3220880905:06:004:0043 на користь ОСОБА_1 . Рішенням Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 21 березня 2014 року змінено цільове призначення даної земельної ділянки із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 .
На підставі договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 30 липня 2015 року ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку у строкове платне користування ТОВ «Група Інвест-Проект». Крім того, за договором іпотеки від 02 червня 2015 року ОСОБА_1 надав земельну ділянку ТОВ «Профі-Факторинг» як гарантію виконання своїх фінансових зобов'язань.
Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель загального користування населеного пункту, тому, зважаючи на положення частини третьої статті 83 ЗК України передача таких земель у приватну власність не допускається. За таких обставин, на думку прокурора, приймаючи вищевказані рішення Великоолександрівська сільська рада перевищила надані їй законодавством повноваження, передбачені статтею 19 Конституції України, статтями 12, 23, 83, 122 ЗК України, а також пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Прокурор просив суд:
- визнати недійсним та скасувати рішення Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 26 квітня 2013 року № 1158-48-VI, яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1685 га, для ведення особистого селянського господарства в с. Чубинське Бориспільського району та рішення від 21 березня 2014 року № 1873-63-VI «Про зміну цільового призначення земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_1 »;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 31 січня 2014 року № 10533226 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку;
- визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Група Інвест-Проект» від 30 липня 2015 року № 985;
- витребувати на користь територіальної громади села Чубинське в особі Великоолександрівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1685 га, кадастровий номер 3220880905:06:004:0043.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року,в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що прокурор пропустив строк позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
На підставі ухвали Верховного Суду від 19 січня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 червня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц, від 11 лютого 2019 року у справі № 757/29485/16-ц та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено момент початку перебігу строку позовної давності.
Доводи інших учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що рішенням Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 19 жовтня 2012 року № 903-41-VI надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1685 га, для ведення особистого селянського господарства в с. Чубинське Бориспільського району Київської області.
Рішенням Великоолександрівської сільської ради від 01 березня 2013 року № 1112-47-VI затверджено містобудівну документацію «Генеральний план села Чубинське Бориспільського району Київської області», із загальною існуючою площею села 303,51 га та загальною запроектованою площею села 571,6 га (т. 1 а. с. 15, 16).
26 квітня 2013 року Великоолександрівською сільською радою Бориспільського району Київської області прийнято рішення № 1158-48-VI, яким вказаний вище проект землеустрою затверджено та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3220880905:06:004:0043, площею 0,1685 га, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності Великоолексадрівської сільської ради Бориспільського району Київської області.
07 листопада 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області прийнято рішення, індексний номер 7682107, про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вищевказаний об'єкт нерухомого майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 листопада 2013 року № 12362166.
07 листопада 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 12362037, видане реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області.
31 січня 2014 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, за умовами якого відчужила останньому належну їй вищевказану земельну ділянку.
Рішенням приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С.Г., індексний номер 10533226, від 31 січня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,1685 га, кадастровий номер 3220880905:06:004:0043 на АДРЕСА_1 .
Рішенням Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 21 березня 2014 року № 1873-63-VI цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 3220880905:06:004:0043, площею 0,1685 га, що знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 , було змінено на - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_2 , на території Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2014 року у справі № 359/3483/13-ц визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за якою в порядку поділу сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею 0,1685 га, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (кадастровий номер 3220880905:06:004:0043), яка знаходиться на АДРЕСА_1 .
02 червня 2015 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Профі-Факторинг» договір іпотеки, за яким передав в іпотеку товариству спірну земельну ділянку, як гарантію виконання фінансових зобов'язань.
30 липня 2015 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Група Інвест-Проект» договір про право забудови земельної ділянки (договір суперфіцію), за яким передав земельну ділянку в користування ТОВ «Група Інвест-Проект» для будівництва на ній багатоквартирного житлового будинку. Договір зареєстрований державним реєстратором реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області 30 липня 2017 року, індексний номер 23291894.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо позовних вимог про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору про встановлення права користування об'єктом нерухомого майна
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
У справі, яка переглядається, позов пред'явлено першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави у зв'язку з незаконним заволодінням земельною ділянкою відповідачами. Посилаючись на те, що Великоолександрівська сільська рада перевищила надані їй законодавством повноваження, передбачені статтею 19 Конституції України, статтями 12, 23, 83, 122 ЗК України, а також пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», прокурор просив визнати недійсними та скасувати рішення Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 26 квітня 2013 року № 1158-48-VI, яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку та рішення від 21 березня 2014 року № 1873-63-VI про зміну цільового призначення земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_1 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 31 січня 2014 року № 10533226 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку; визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Група Інвест-Проект» від 30 липня 2015 року № 985 та витребувати на користь територіальної громади с. Чубинське в особі Великоолександрівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 спірну земельну ділянку.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, у постанові від 26 червня 2019 року вказав, що однією з позовних вимог в цій справі є витребування земельної ділянки в останнього її набувача ОСОБА_1 на користь територіальної громади. Суди не перевірили, чи є ефективним способом захисту права власника заявлені прокурором вимоги про скасування рішень органу місцевого самоврядування, яким спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 та про зміну цільового призначення земельної ділянки, про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, про визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18, пункт 61), № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18, пункт 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18, пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19, пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27-цс19, пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс-19, пункт 51), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19, пункт 28).
Відмовивши у задоволенні усіх позовних вимог прокурора за пропуском строку позовної давності, суди попередніх інстанцій не врахували, що оспорювання рішень органів місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
З огляду на викладене Верховний Суд робить висновок, що суди мали відмовити у задоволенні вимог про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору про встановлення права користування об'єктом нерухомого майна, на що Верховний суд вже звертав увагу у постанові від 26 червня 2019 року у цій справі. Атому не було підстав вирішувати питання щодо застосування приписів про позовну давність до цих вимог.
ОСОБА_1 , не будучи законним власником спірної земельної ділянки, не мав права укладати щодо неї договір суперфіцію, тому такий договір від 30 липня 2015 року не породжує виникнення цивільних прав та обов'язків, оскільки в силу частин першої та другої статті 228 ЦК України він є нікчемним, як такий, що спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади.
Враховуючи викладене, заявлені в цій справі першим заступником прокурора Київської області позовні вимоги про визнання недійсними та скасування рішень Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 26 квітня 2013 року № 1158-48-VI та від 21 березня 2014 року № 1873-63-VI; скасування рішення приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 31 січня 2014 року № 10533226 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Група Інвест-Проект» від 30 липня 2015 року № 985не відповідають належному способу захисту.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню у частині позовних вимогпро визнання недійсними та скасування рішень Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської областівід 26 квітня 2013 року № 1158-48-VI та від 21 березня 2014 року № 1873-63-VI, скасування рішення приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 31 січня 2014 року № 10533226 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Група Інвест-Проект» від 30 липня 2015 року № 985 із прийняттям нового рішення про відмову в позові у вказаній частині, але з інших, наведених в цій постанові вище, правових підстав.
Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки
Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Підпунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Суди попередніх інстанцій встановили порушення Великоолександрівською сільською радою Бориспільського району Київської області положень земельного законодавства при передачі у приватну власність земельної ділянки, оскільки законодавець забороняє передачу у приватну власність земель загального користування.
Так як спірна земельна ділянка, була набута ОСОБА_1 у власність всупереч чинному законодавству, тому є підстави для задоволення вимог першого заступника прокурора Київської області про її витребування на користь територіальної громади.
З матеріалів справи відомо, що в квітні 2020 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (т. 2 а. с. 199).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).
Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
З матеріалів справи відомо, що 26 квітня 2013 року Великоолександрівська сільська рада Бориспільського району Київської області з перевищенням наданих законом повноважень прийняла оскаржуване прокурором рішення про передачу спірної земельної ділянки у приватну власність. Проте в матеріалах справи відсутні будь-які достовірні дані про те, що прокурору в цей же день - 26 квітня 2013 року стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення.
До матеріалів справи долучено належним чином завірені копії звернення ОСОБА_4 та інших щодо можливого вчинення кримінального правопорушення окремими службовими особами Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, яке 08 вересня 2015 року надійшло до прокуратури Київської області із Генеральної прокуратури України, та колективного звернення жителів с. Чубинське, яке 10 листопада 2015 року надійшло до прокуратури Київської області з листом народного депутата України щодо правомірності відведення у власність громадянам земельних ділянок на території с. Чубинське, за результатами розгляду яких прокуратурою області у зв'язку з виявленими порушеннями вимог земельного законодавства подано цей позов.
Отже, про порушення інтересів територіальної громади с. Чубинське прокурор дізнався не раніше як 08 вересня 2015 року, тому заява ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності до позовних вимог першого заступника прокурора Київської області колегія суддів відхиляє.
Вказаний висновок Верховний Суд робить надаючи правову оцінку встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, Верховний Суд робить висновок, що вимога про витребування на користь територіальної громади села Чубинське в особі Великоолександрівської сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо втручання держави у право мирного володіння майном
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов'язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив:
Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).
Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).
Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п'ять років, перш ніж були пред'явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні, окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану. Ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель загального користування, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що земельна ділянка вибула з володіння власника внаслідок порушення нормативної заборони щодо передачі у приватну власність земель загального користування.
Повернення у комунальну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель загального користування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси суспільства.
Щодо судових витрат
Згідно з частинами першою, другою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Враховуючи те, що за результатами касаційного перегляду справи Верховним Судом ухвалено рішення про часткове задоволення касаційної скарги та задоволення позову до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, то з ОСОБА_1 на користь прокурора підлягає стягненню 11 323,20 грн судового збору, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але порушено норми матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 рокуу частині позовних вимог про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору про встановлення права користування об'єктом нерухомого майнаскасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог із підстав зазначених у мотивувальній частині цієї постанови.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у частині позовної вимоги про витребування земельної ділянки скасувати і ухвалити у вказаній частині нове рішення.
Витребувати на користь територіальної громади села Чубинське в особі Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської областіз незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,1685 га, кадастровий номер 3220880905:06:004:0043.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 11 323 (одинадцять тисяч триста двадцять три) грн 20 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді: С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк