Постанова Іменем України
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 761/14537/15-ц
провадження № 61-18306св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
стягувач - Державна судова адміністрація України,
боржник - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
заінтересовані особи: старший державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) Шеремет Олександр Вікторович, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва
від 13 травня 2021 року у складі судді Осаулова А. А., ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року у складі судді Іванової І. В., ухвалу Київського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року у складі судді
Іванової І. В., постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада
2021 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
Короткий зміст вимог скарги
У грудні 2020 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Шевченківський ВДВС
у місті Києві) Шеремета О. В.
Скарга обґрунтована тим, що 03 вересня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 761/14537/15-ц про стягнення
з AT «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, ФГВФО) на ліквідацію
АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду) на користь держави 1 051 грн судового збору, не сплаченого при поданні заяви про роз'яснення постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року.
Старший державний виконавець Шевченківського ВДВС у місті Києві Шеремет О. В. 16 жовтня 2020 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 63268245 з виконання вказаного виконавчого листа.
АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду направило на адресу Шевченківського ВДВС у місті Києві заяву про закінчення виконавчого провадження № 63268245 на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ)
від 17 вересня 2015 року № 612 відповідно до пункту 2 частини першої
статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» визнано неплатоспроможним.
На підставі рішення виконавчої дирекції ФГВФО від 17 вересня 2015 року
№ 171 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено тимчасову адміністрацію. Постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку.
Відповідно до постанови виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року. Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 27 листопада 2017 року № 5175 строк здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» продовжено на два роки - до 17 грудня 2019 року включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 серпня 2020 року № 1513
з 17 серпня 2020 року Грошову С. В. призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делеговано їй всі повноваження ліквідатора цього банку, визначені Законом України «Про гарантування вкладів фізичних осіб».
Станом на час відкриття виконавчого провадження № 63268245 щодо
AT «Банк «Фінанси та Кредит» відповідно до пункту 2 частини п'ятої
статті 12 розділу II та частини четвертої статті 44 розділу VIII
Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на підставі постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 виконавча дирекція Фонду розпочала ліквідаційну процедуру.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню в разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
Згідно з частиною четвертою статті 39 цього Закону постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до уповноваженої особи Фонду.
Станом на 08 грудня 2020 виконавче провадження № 63268245 не закінчено.
Бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС
у місті Києві Шеремета О. В. суперечить Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порушує права та законні інтереси AT «Банк «Фінанси та Кредит», перешкоджає роботі уповноваженої особи Фонду в частині реалізації майна банку та здійснення покладених на неї законом функцій, зокрема дотримання процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та Кредит».
З огляду на викладене АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі
уповноваженої особи Фонду просило: визнати незаконною бездіяльність старшого державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві Шеремета О. В. щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого
провадження № 63268245 на підставі пункту 4 частини першої
статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц та ненаправлення цієї постанови і виконавчого документа уповноваженій особі Фонду для подальшого виконання Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на підставі частини четвертої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»; зобов'язати посадових осіб Шевченківського ВДВС у місті Києві вжити заходів щодо закінчення виконавчого
провадження № 63268245 на підставі пункту 4 частини першої
статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц та направити постанову про закінчення виконавчого провадження і виконавчий документ уповноваженій особі Фонду згідно із Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на підставі частини четвертої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 лютого
2021 року залучено Державну судову адміністрацію України як заінтересовану особу до участі у справі, оскільки судовим рішенням у цій справі може бути вирішено її права та обов'язки як стягувача у виконавчому провадженні.
Короткий зміст судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня
2021 року скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» залишено без задоволення. Стягнено з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі
3 500 грн.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суд не може застосувати пункт 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні № 63268245, оскільки вказані вимоги поширюються на правовідносини, у яких боржником є саме банк. Проте боржником у спірних правовідносинах згідно з виконавчим листом
є уповноважена особа Фонду. Дії державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 63268245
з примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц
є правомірними, тому скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» необхідно залишити без задоволення.
Стягуючи з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 з метою отримання професійної правничої допомоги уклав з адвокатським бюро відповідний договір, підтвердив розмір витрат на правничу допомогу, надав детальний опис (акт) наданої правової допомоги та квитанцію.
Зменшуючи розмір витрат з 4 200 грн до 3 500 грн, суд керувався тим, що стягнення коштів за самопредставництво у суді законодавством не передбачено.
У травні 2021 року ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року
в частині розподілу судових витрат та просив стягнути такі витрати у розмірі 4 200 грн і змінити ухвалу місцевого суду, зазначивши в резолютивній частині, що ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2021 року у складі судді Іванової І. В. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
У червні 2021 року АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду звернулось до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року, у якій просило скасувати ухвалу місцевого суду та прийняти нове судове рішення про задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що банк подав апеляційну скаргу, яка не оплачена судовим збором. Матеріали справи не містять і суду не надано документів, які посвідчують повноваження Грошової С. В. на представництво інтересів АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в суді на час підписання апеляційної скарги. Cкаржник не зазначив Державну судову адміністрацію України як учасника справи в апеляційній скарзі, не вказав її місцезнаходження та не надав копії скарги для неї.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року продовжено АТ «Банк «Фінанси та Кредит» строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на виконання вимог ухвали банк направив поштою до суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій усунув вказані недоліки частково, а саме сплатив судовий збір і надав документи, які посвідчують повноваження Грошової С. В. Проте скаржник не надав виправлений текст апеляційної скарги з її копіями відповідно до кількості учасників справи. Оскільки АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду подало заяву про усунення недоліків апеляційної скарги у межах строку, встановленого судом, апеляційний суд дійшов висновку про можливість продовження процесуального строку для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року у складі судді Іванової І. В. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою
АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну
скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду задоволено частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року скасовано. Скаргу АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві Шеремета О. В. щодо невчинення дій стосовно закінчення виконавчого провадження № 63268245 з примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з АТ «Банк «Фінанси та Кредит»
в особі уповноваженої особи Фонду на користь держави 1 051 грн судового збору, не сплаченого при поданні заяви про роз'яснення постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Зобов'язано державного виконавця Шевченківського ВДВС у місті Києві,
у якого на виконанні перебуває виконавче провадження № 63268245, вчинити дії щодо закінчення вказаного виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судове рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист № 761/14537/15-ц,
ухвалене 29 липня 2020 року, тобто після прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліценції та ліквідацію банку-боржника. Отже, у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії на ліквідацію
банку-боржника, виконавче провадження щодо примусового виконання рішення суду щодо саме боржника, яким є банк, не може здійснюватися,
а відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами
норм матеріального і процесуального права, просив: змінити ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року
в частині розподілу судових витрат та зазначити в резолютивній частині, що ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення; скасувати ухвали Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року та від 20 серпня 2021 року і відмовити у відкритті апеляційного провадження; скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні скарги боржника та у частині стягнення судового збору в розмірі 1 051 грн.
Ухвали Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року та від 20 серпня 2021 року заявник оскаржує з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (неврахування апеляційним судом
правових висновків Верховного Суду) та пунктом 4 частини другої
статті 389 ЦПК України (оскарження з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України).
Постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року
ОСОБА_1 оскаржує з підстав, передбачених пунктом 1 частини
другої статті 389 ЦПК України (неврахування апеляційним судом
правових висновків Верховного Суду) та пунктом 3 частини другої
статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення судових витрат).
Оскаржуючи постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада
2021 року, заявник посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою Шевченківського районного суду
міста Києва від 13 травня 2021 року в частині зменшення розміру судових витрат та в частині зазначення строку і порядку набрання ухвалою законної сили.
Оскаржуючи ухвали Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року
та від 20 серпня 2021 року, ОСОБА_1 посилається на те, що скарги на
ухвали, які не підлягають касаційному оскарженню, окремо включаються до
касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. Ухвалу Київського
апеляційного суду від 20 серпня 2021 року (про відкриття апеляційного
провадження) постановлено неповноважним складом суду (одноособово), що є обов'язковою підставою для її скасування. Заявник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18, у якій викладено висновок про те, що питання відкриття апеляційного провадження у справі вирішує суд апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 34 ЦПК України перегляд
в апеляційному порядку здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції
у складі трьох суддів. Отже, ухвала про відкриття апеляційного
провадження підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини першої
статті 411 ЦПК України. Вказує, що апеляційну скаргу від імені боржника підписано неуповноваженою особою.
Постановлення апеляційним судом ухвали про відкриття апеляційного провадження неповноважним складом суду тягне за собою і скасування постанови апеляційного суду по суті. Такі правові висновки викладені
у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 2-2548/08, від 06 жовтня 2021 року у справі № 755/1861/19, від 01 вересня 2021 року
у справі № 761/24136/15, від 01 вересня 2021 року у справі № 203/642/14-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 204/7246/13-ц, від 02 червня 2021 року
у справі № 1306/596/2012.
Крім того, заявник не погодився з ухвалою апеляційного суду, якою боржнику продовжено строк на усунення недоліків. Вказував, що боржник пропустив строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, однак апеляційний суд не вирішив питання поважності причин пропуску цього строку.
ОСОБА_1 посилається на висновки Верховного Суду щодо відсутності перешкод для здійснення виконавчого провадження у разі перебування боржника у процедурі ліквідації, викладені у постановах від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц, від 16 квітня 2018 року у справі
№ 910/11908/16; щодо порядку судового контролю за виконанням судових рішень, викладені у постановах від 22 квітня 2020 року у справі
№ 641/7824/18, від 28 травня 2019 року у справі № 905/2458/16.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційну скаргу до Верховного Суду ОСОБА_1 подав 10 листопада
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
16 грудня 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 02 червня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом до АТ «Банк «Фінанси та кредит» про повернення депозитного вкладу.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва
від 01 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з АТ «Банк «Фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1 5 140,69 дол. США. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду України від 13 березня 2017 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 20 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року та заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 15 липня 2015 року в частині вирішення вимог про стягнення пені скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня
2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення пені відмовлено.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 січня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року скасовано в частині вирішення вимог про стягнення пені, ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог частково. Стягнено з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1
109 976,50 грн. Стягнено з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави 1 649,64 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції. Стягнено з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави 1 814,60 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій просив: визнати неправомірним та скасувати рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа; зобов'язати державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця щодо надсилання повідомлення про повернення без прийняття до виконання зазначеного виконавчого листа; визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця з 16 лютого до 15 березня 2018 року щодо повернення авансованого внеску, сплаченого при пред'явленні до примусового виконання виконавчого листа; зобов'язати виконавчу службу у десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня
2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В.з 21 лютого до 15 березня 2018 року
щодо повернення авансованого внеску в розмірі 2 199,53 грн, сплаченого
при пред'явленні до примусового виконання виконавчого листа
№ 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року
ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня
2018 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця з 16 лютого
до 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого
2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа
№ 761/14537/15-ц скасовано та прийнято нову постанову про задоволення скарги в цій частині. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві
Шеремета О. В. з 16 лютого до 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття
до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого
2018 року Шевченківським районним судом міста Києва. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва
від 15 серпня 2018 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві щодо визнання неправомірним та скасування
рішення державного виконавця та зобов'язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист скасовано та постановлено нове судове рішення про задоволення скарги в цій частині. Визнано неправомірним та скасовано рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 16 лютого
2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого
2018 року Шевченківським районним судом міста Києва. Зобов'язано Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду.
У січні 2020 року АТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду звернулося до Верховного Суду із заявою про роз'яснення постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року.
Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року у задоволенні заяви АТ «Банк Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду про роз'яснення постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року відмовлено.
29 липня 2020 року Верховний Суд ухвалив додаткове судове рішення у цій справі, яким стягнув з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави 1 051 грн судового збору, не сплаченого при поданні заяви про роз'яснення постанови Верховного Суду від 06 листопада 2019 року.
На виконання вказаного судового рішення від 29 липня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва 03 вересня 2020 року видав виконавчий лист № 761/14537/15-ц.
Головний державний виконавець Шевченківського ВДВС у місті Києві Руденко Ю. О. 16 жовтня 2020 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 63268245 з примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц від 03 вересня 2020 року про стягнення з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» судового збору у розмірі 1 051 грн.
Начальник Шевченківського ВДВС у місті Києві18 листопада 2020 року зобов'язав державного виконавця Шеремета О. В. прийняти матеріали виконавчого провадження № 63268245.
АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду
27 листопада 2020 року звернулося до Шевченківського ВДВС у місті Києві
із заявою про закінчення виконавчого провадження № 63268245
на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про
виконавче провадження» з примусового виконання документа, виданого Шевченківським районним судом міста Києва, про стягнення з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» коштів на користь держави.
За результатами розгляду вказаної заяви Шевченківський ВДВС у місті Києві 21 грудня 2020 року надав відповідь, що пункт 4 частини першої
статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не може бути застосовано, оскільки боржником є уповноважена особа Фонду.
Суди також встановили, що на підставі рішення виконавчої дирекції
ФГВФО від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено тимчасову адміністрацію.
Постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку.
Відповідно до постанови виконавчої дирекції ФГВФО від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 27 листопада 2017 року № 5175 строк здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» продовжено на два роки - до 17 грудня 2019 року включно.
Встановлено, що судове рішення, на виконання якого видано виконавчий лист № 761/14537/15-ц, було ухвалено 29 липня 2020 року, тобто після прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліценції та ліквідацію банку-боржника.
При цьому як в рішенні суду, так й у виконавчому листі було визначено, що боржником є АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду.
Суди також встановили, що ОСОБА_1 не є стороною у виконавчому провадженні про стягнення судового збору в дохід держави.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий
захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого
будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Шмалько проти України»).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише
з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення,
дію чи бездіяльність державного виконавця, регламентовано розділом
VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Так, відповідно до статті 447 ЦК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої
статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі
прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
З огляду на викладене обов'язок державного виконавця закінчити виконавче провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника передбачений спеціальним законом, який визначає права та обов'язки державного виконавця.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 вересня
2021 року у справі № 127/376/18, від 30 червня 2021 року у справі
№ 552/1811/15-ц.
Скаргу у цій справі заявник обґрунтовує тим, що бездіяльність старшого державного виконавця суперечить Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», порушує права та законні інтереси AT «Банк «Фінанси та Кредит», перешкоджає роботі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в частині реалізації майна та здійсненню покладених на неї законом функцій, зокрема дотримання процедури ліквідації банка.
Разом з тим завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 травня
2022 року у справі № 521/20575/19.
При оцінці обраного способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захисту підлягають не теоретичні або примарні права,
а права практичні та ефективні. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відсутність порушеного права особи чи невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в задоволенні вимог такої особи.
Встановлено, що ОСОБА_1 не обґрунтував належним чином порушення, невизнання або оспорення свого суб'єктивного права під час виконання додаткового судового рішення, яким стягнено з банку на користь держави судовий збір. ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження як стадії примусового виконання судового рішення про стягнення судових витрат з банку в дохід держави, а в матеріалах справи немає доказів, що він використовує цивільне судочинство у цьому провадженні для захисту своїх прав та інтересів.
Задовольняючи скаргу, апеляційний суд, серед іншого, виходив з того,
що в разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії
на ліквідацію банку-боржника виконавче провадження щодо
примусового виконання рішення суду саме щодо боржника, яким
є банк, не може здійснюватися, а відкрите виконавче провадження
підлягає закінченню з підстав, визначених пунктом 4 частини першої
статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим
ОСОБА_1 не є стороною у виконавчому провадженні про стягнення судового збору в дохід держави, оскаржуваними діями державного виконавця права ОСОБА_1 не порушені.
За встановлених обставин у цій справі колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.
У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему
гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон підлягає
пріоритетному застосуванню стосовно інших законодавчих актів України
у цих правовідносинах.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Згідно
з пунктами 1, 2, 3 частини п'ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку, нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків
і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами,
у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.
Порядок задоволення вимог кредиторів банку після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку визначений у розділі VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Враховуючи характер правовідносин, що виникли між їхніми учасниками, наявність спеціального законодавства, яке унормовує порушені питання, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що права ОСОБА_1 внаслідок закінчення виконавчих дій щодо стягнення судового збору з банку на користь держави не порушені.
Безпідставним є посилання в касаційній скарзі на неврахування під час прийняття оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року
у справі № 761/14537/15-ц, від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16, від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18, від 28 травня 2019 року
у справі № 905/2458/16, враховуючи таке.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини
є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних норм процесуального закону не
будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Так, постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі
№ 761/14537/15-ц вирішено вимоги фізичної особи як стягувача, яка звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій вказувала, що вона отримала повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Стягувач посилалася на неправомірність повідомлення, бездіяльність державного виконавця щодо його направлення та повернення авансового внеску. В указаній справі право вимагати примусове виконання судового рішення, яким задоволено позовні вимоги про стягнення пені, у позивача виникло після введення тимчасової адміністрації в банку. Скасовуючи судові рішення в частині відмови в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця щодо визнання неправомірним, скасування рішення, зобов'язання останнього прийняти до виконання виконавчий лист та задовольняючи скаргу в цій частині, Верховний Суд вказував, зокрема, що остаточне
рішення у справі було ухвалене після відкликання банківської ліцензії
банку-боржника. Враховуючи значний проміжок часу, що пройшов до ухвалення остаточного рішення, особа (стягувач), яка захищала своє право на стягнення пені, могла втратити можливість заявити свої вимоги до банку відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою.
У справі № 910/11908/16 суди, задовольняючи скаргу позивача на дії державного виконавця, зазначили, що виконання рішення здійснюється на підставі статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки прийняте у справі рішення є немайновим спором, і рішенням зобов'язано банк вчинити дії. Залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2018 року вказував, що кошти, про зобов'язання переказати які прийнято рішення у справі, надійшли до банку після введення тимчасової адміністрації, тому вони не підлягають включенню до ліквідаційної маси, і позивач у справі не входить до кола кредиторів
банку-боржника в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Постановою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 скасовано ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги
в частині оскарження рішень, дій та бездіяльності старшого державного виконавця. В указаній справі касаційний суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи частково скаргу комунального підприємства, не встановили та не вказали, за захистом якого саме права чи інтересу звернулося підприємство до суду, на підставі яких доказів та норм матеріального права зроблено висновок, що виконання судового рішення у справі № 641/8314/17 про стягнення з комунального підприємства на користь фізичної особи боргу, яке набрало законної сили, не за визначеним місцем його виконання та іншим органом державної виконавчої служби порушує права такого підприємства як боржника
у зазначеному виконавчому провадженні.
Верховний Суд постановою від 28 травня 2019 року у справі № 905/2458/16 залишив без змін ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими відмовлено у задоволенні скарги на дії приватного виконавця. Предметом розгляду в указаній справі були дії приватного виконавця
з продажу об'єкта будівлі та споруди автозаправної станції через систему електронних торгів. Предметом дослідження судів попередніх інстанцій, зокрема, визначені доводи скаржника з приводу безпідставності вчинення приватним виконавцем виконавчих дій з виконання наказу Господарського суду Донецької області від 15 листопада 2016 року № 905/2458/16 за наявності ухвали суду від 25 квітня 2018 року у справі № 905/2458/16 щодо розгляду скарги приватного підприємства від 22 березня 2018 року. Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду скарги приватного підприємства на дії приватного виконавця встановили повне виконання ним наказу суду від 15 листопада 2016 року шляхом вчинення відповідних виконавчих дій, з дотриманням приписів Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Отже, немає підстав уважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.
Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки питання щодо застосування норм права у подібних правовідносинах було предметом дослідження суду касаційної інстанції, що підтверджується, зокрема, судовими рішеннями касаційного суду, на які містяться посилання у цій постанові.
У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд прийняв постанову відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, правильно застосувавши норми матеріального права.
Разом з тим безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неправильне вирішення місцевим судом питання в частині зменшення розміру судових витрат та в частині зазначення строку і порядку набрання ухвалою законної сили, оскільки ухвала суду першої інстанції скасована постановою апеляційного суду.
Апеляційний суд, перевіряючи апеляційну скаргу AT «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду, обґрунтовано встановив порушення банком норм статті 356 ЦПК України, а також правильно
залишив зазначену апеляційну скаргу без руху, враховуючи норми
статті 357 ЦПК України, та у подальшому, керуючись статтею 127 ЦПК України, продовжив строк для усунення недоліків апеляційної скарги, які були належним чином усунені, тому безпідставними є доводи касаційної скарги в цій частині (щодо порушення процесуального порядку залишення апеляційної скарги без руху, продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги та наслідків указаних процесуальних дій).
Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових
рішень і доводи касаційної скарги про вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження неповноважним складом суду з огляду на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, і ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення
у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Водночас ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем,
а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя
статті 34 ЦПК України).
Отже, з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкриття апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься
у главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з нормою вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
Із матеріалів справи відомо, що ухвалою Київського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року питання відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду вирішено суддею-доповідачем Івановою І. В. одноособово, тоді як вона мала бути постановлена колегією у складі трьох суддів.
Надалі справа була призначена до розгляду та розглядалася складом суду
у визначеному законом порядку: суддя-доповідач - Кирилюк Г. М., судді: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А., цим же складом суду було ухвалено
і оскаржувана постанова. Під час розгляду справи члени колегії не висловили незгоди з процесуальними діями судді на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, чим фактично погодилися із суддею-доповідачем Івановою І. В. щодо відповідності апеляційної скарги
АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду за формою та змістом вимогам статті 356 ЦПК України, з мотивами та підставами апеляційного оскарження, а отже, з наявністю підстав для відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на те що справу розглянуто та вирішено складом суду, визначеним у порядку закону, оскаржувані судові рішення апеляційного суду не можуть бути скасовані з одних лише формальних підстав, зокрема через те, що ухвала про відкриття апеляційного провадження у справі постановлена суддею-доповідачем одноособово.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01 червня
2022 року у справі № 438/350/17, від 08 червня 2022 року у справі
№ 438/723/17.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скарго боржника висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 2-2548/08, від 06 жовтня 2021 року у справі № 755/1861/19, від 01 вересня 2021 року
у справі № 761/24136/15, від 01 вересня 2021 року у справі № 203/642/14-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 204/7246/13-ц, від 02 червня 2021 року
у справі № 1306/596/2012, з огляду на таке.
У справі № 2-2548/08 фізичні особи звернулися до суду з позовом до
відділу приватизації державного житлового фонду про визнання права власності на підвальне приміщення. Скасовуючи судові рішення апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2021 року вказував на те, що міська рада як особа, яка не була залучена до участі
у справі, подала апеляційну скаргу зі спливом дванадцяти років з часу ухвалення рішення судом першої інстанції, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження тим, що вона не брала участі
у розгляді справи, а копію рішення суду першої інстанції отримала лише
25 травня 2020 року. Поновлюючи міській раді строк на апеляційне оскарження як пропущений з поважних причин, апеляційний суд вказав лише на те, що заявник не був залучений до участі в розгляді справи і не знав про оскаржуване рішення суду, яким вирішено питання про право на належне територіальній громаді нерухоме майно, розпорядником якого є міська рада. Однак всупереч нормам процесуального права заявник не вказав, а суд апеляційної інстанції не з'ясував, за яких обставин та коли міській раді стало відомо про оскаржуване нею судове рішення. Зазначене свідчить про те, що апеляційний суд без належного обґрунтування дійшов висновків про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою міської ради. Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження у справі постановлена суддею одноособово всупереч нормам процесуального права.
Предметом позовних вимог у справі № 755/1861/19 є стягнення з фізичної особи на користь банку кредитної заборгованості. За результатом касаційного перегляду Верховний Суд постановою від 06 жовтня 2021 року скасував судові рішення апеляційного суду, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова касаційного суду мотивована тим, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам
статті 357 ЦПК України, доводи касаційної скарги щодо безпідставного поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції заслуговують на увагу. Суд апеляційної інстанції помилково постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження одноособово, при цьому здійснив апеляційний перегляд, водночас належність та допустимість доказів на підтвердження розміру кредитної заборгованості має оцінити суд апеляційної інстанції при новому розгляді.
У справі № 203/642/14-ц банк просив стягнути солідарно з фізичних осіб заборгованість за договором про надання споживчого кредиту. Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року скасовано судові рішення апеляційного суду, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Судове рішення касаційного суду мотивоване тим, що апеляційний суд, відкриваючи провадження у справі за апеляційною скаргою фізичної особи на заочне рішення суду першої інстанції, не врахував, що єдиною підставою для перегляду заочного рішення в апеляційному порядку для відповідача,
є залишення судом першої інстанції його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, проте місцевий суд за заявою відповідача відмовив йому у поновленні строку для подання заяви про перегляд заочного рішення. Підстави для відкриття апеляційного провадження, з урахуванням ухвали місцевого суду від 02 червня 2020 року, якою фізичній особі відмовлено у поновленні строку на звернення із заявою про перегляд заочного рішення (тобто заява по суті не розглядалася), суд апеляційної інстанції має оцінити у складі колегії з трьох суддів.
Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року скасовано судові рішення апеляційного суду, справу № 204/7246/13-ц направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за заявою фізичної особи про перегляд у зв'язку
з нововиявленими обставинами рішення суду у справі за її позовом до банку про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Касаційний суд вказував, що перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції
у складі трьох суддів. Суд апеляційної інстанції помилково постановив ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження одноособово. Поважність наведених заявником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження мав оцінити суд апеляційної інстанції у складі колегії з трьох суддів.
Предметом позовних вимог банку до фізичних осіб у справі № 1306/596/2012 є стягнення заборгованості за кредитним договором. Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року скасовано судові рішення апеляційного суду, справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Верховний Суд, посилаючись на норми статей 228, 231 ЦПК України 2004 року, звертав увагу на те, що апеляційний суд не надав оцінки обставинам справи та дійшов передчасного висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки з апеляційною скаргою на заочне рішення відповідач звернулася майже через три роки від дати постановлення ухвали про залишення без задоволення його ж заяви про перегляд заочного рішення. Касаційний суд також вказував, що ухвала про поновлення процесуально строку та відкриття провадження постановлена суддею апеляційного суду одноособово, а не колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів, визначеною протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, як це передбачено статтею 359 ЦПК України.
У справі № 761/24136/15-ц фізична особа звернулася до суду зі скаргою,
в якій просила визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо вчинення усіх необхідних та передбачених дій у виконавчому провадженні, спрямованих на примусове виконання рішення суду в цивільній справі, та зобов'язати виконавчу службу в десятиденний строк повідомити суд і стягувача про виконання ухвали, постановленої за результатом розгляду цієї скарги. Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2021 року скасовано судові рішення апеляційного суду, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження. Касаційний суд указував, що апеляційний суд повинен був відповідно до положень статті 367 ЦПК України перевіряти законність
і обґрунтованість ухвали місцевого суду у справі за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця з урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, виходячи з вимог та підстав, які заявлялися в суді першої інстанції. У разі встановлення наявності підстав для скасування судового рішення суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України скасовує ухвалу повністю чи частково і ухвалює
у відповідній частині нове судове рішення або змінює ухвалу. Разом з тим суд апеляційної інстанції, направляючи справу для продовження розгляду до місцевого суду, помилково керувався пунктом 6 частини першої статті 374 та статтею 379 ЦПК України. Крім того, апеляційний суд помилково відкрив апеляційне провадження у справі одноособово.
Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду у справах № 2-2548/08, № 203/642/14-ц, № 1306/596/2012,
№ 755/1861/19-ц, № 204/7246/13-ц, № 761/24136/15-ц, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи. Висновки, викладені судами у цій справі, та висновки у наведених як приклад постановах касаційного суду не є суперечливими.
Також безпідставним є посилання у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18, оскільки предметом касаційного перегляду в указаній справі була ухвала апеляційного суд про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Доводи касаційної скарги, що апеляційну скаргу від імені боржника підписано неуповноваженою особою, спростовуються доданим до вказаної скарги рішенням Виконавчої дирекції ФГВФО від 29 липня 2021 року № 765 (а. с. 153), відповідно до якого на час перебування у відпустці уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Грошової С. В.
з 09 серпня 2021 року до 22 серпня 2021 року (включно) призначено виконуючим обов'язки уповноваженої особи Фонду на ліквідацію зазначеного банку провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцева А. Ю., який і підписав заяву про усунення недоліків (а. с. 149) та уточнену редакцію апеляційної скарги (а. с. 150-152).
Пунктом 2 зазначеного рішенням ОСОБА_3 делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Банк «Фінанси та Кредит», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
При цьому пунктом 2 частини п'ятої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до повноважень Виконавчої дирекції Фонду при здійсненні тимчасової адміністрації та ліквідації банків віднесено, зокрема, делегування та відкликання всіх або частини своїх повноважень колегіальним органам та/або уповноваженій особі (кільком уповноваженим особам) Фонду в обсягах, визначеним цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.
Отже, апеляційну скаргу підписано належною особою, повноваження якої були перевірені судом апеляційної інстанції.
З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку, Верховний Суд дійшов висновку, що немає необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
При цьому суд врахував усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, зокрема у рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії», що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
ЄСПЛ вказав, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої
статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Згідно з частиною четвертою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Відповідно до частини п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Наведені ОСОБА_4 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні норм статті 403 ЦПК України не
є тими обставинами, які містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому
в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали
У касаційній скарзі міститься клопотання про постановлення окремої ухвали щодо належного здійснення захисту прав держави та направлення цієї ухвали Державній судовій адміністрації України.
Статтею 420 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у випадку і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли.
Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
За відсутності виявлених порушень і недоліків у діяльності заінтересованої особи Верховний Суд не має підстав, передбачених статтею 262 ЦПК України, для постановлення окремої ухвали.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 20 серпня 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук