Ухвала
Іменем України
25 липня 2022 року
м. Київ
справа № 289/2563/21
провадження № 61-6440ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «АЛЬФА-ГАРАНТ» про відшкодування шкоди та завданих збитківза заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову,
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «АЛЬФА-ГАРАНТ» на свою користь 211 504,22 грн, а з ОСОБА_1 - 343 406,50 грн на відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Разом з позовною заявою ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є відповідач ОСОБА_1 . Заява мотивована тим, що сума, яка підлягає стягненню з названого відповідача, є істотною, тому невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказану квартиру може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2021 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Вжито заходів забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами дійсно існує спір, предметом позову, з яким звернувся ОСОБА_2 , є матеріально-правова вимога до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в розмірі 343 406,50 грн. Накладення арешту на належну ОСОБА_1 квартиру гарантуватиме реальне виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на нерухоме майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси власника. Тобто ОСОБА_1 лише тимчасово позбавлена можливості відчуження квартири, при цьому вона не обмежена в реалізації своїх прав як власника на володіння і користування цим майном.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що предметом цього спору є вимога про стягнення грошових коштів. Метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Оскільки ОСОБА_1 як власник квартири може розпорядитися своїм майном, відчуживши його іншим особам до вирішення справи по суті, що утруднить чи зробить неможливим виконання майбутнього судового рішення, то місцевий суд обґрунтовано забезпечив позов шляхом накладення арешту на вказане майно. Обраний позивачем захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_1
12 липня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову.
Касаційна скарга, подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), мотивована тим, що у справі відсутні докази на підтвердження реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Суди попередніх інстанцій проігнорували норми процесуального права, не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях мотивів і не обґрунтували існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду з посиланням на конкретні докази, не дали належної оцінки доводам заяви про забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог особи, яка звернулася з такою заявою. Вжиті судами заходи забезпечення позову є неспівмірними із заявленими позовними вимоги, оскільки квартира, на яку накладено арешт, не є предметом спору в цій справі. При цьому суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 916/10/18, від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18, про те, що накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Судами встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник майновий спір, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до названого відповідача про стягнення 343 406,50 грн на відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 може розпорядитися своїм майном, відчуживши його іншим особам до вирішення справи по суті, що може утруднити або навіть унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Врахувавши доводи заяви про забезпечення позову та характер спору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може мати негативні наслідки та ускладнити виконання ймовірного судового рішення в разі задоволення позову, оскільки відчуження вищезгаданої квартири дійсно може призвести до неможливості виконання відповідачем ОСОБА_1 зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Такий висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18.
Вжитий місцевим судом захід забезпечення позову є співмірним з вимогами щодо захисту прав заявника.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер, а тому накладення арешту на нерухоме майно до ухвалення рішення у справі не порушує законні права та інтереси власника.
Тобто ОСОБА_1 лише тимчасово позбавлена можливості відчуження квартири, при цьому вона не обмежена в реалізації своїх прав як власника на володіння і користування цим майном.
Посилання заявника на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 916/10/18, від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18, про те, що накладення арешту на майно має стосуватися майна, що належить до предмета спору, не заслуговують на увагу.
У справі № 916/10/18 предметом позову були вимоги немайнового характеру, а тому в разі задоволення позову рішення суду не підлягало примусовому виконанню.
У справі № 915/870/18 заявник просив забезпечити його позов про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту як на все належне відповідачу майно, так і на грошові кошти, які знаходяться на його рахунках в банківських установах. При цьому, задовольняючи частково заяву, суди виходили з того, що для забезпечення позову достатньо накласти арешт лише на грошові кошти, оскільки все майно відповідача за своєю вартістю може значно перевищувати розмір самої заборгованості і що предметом позову є стягнення грошової суми.
З огляду на викладене в цій справі судами зроблені відповідні висновки на підставі обставин та оцінки доказів, які є відмінними від обставин та наявних доказів у справах № 916/10/18, № 915/870/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Висновки судів щодо співмірності застосованого заходу забезпечення позову узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18. Вжитий місцевим судом захід забезпечення позову в цій справі спрямований на недопущення відчуження відповідачем як особою, за якою зареєстроване право власності, наявного в неї майна, за рахунок якого можуть бути задоволені позовні вимоги.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими апеляційним судом обставинами справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Згідно з частиною п'ятою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «АЛЬФА-ГАРАНТ» про відшкодування шкоди та завданих збитківза заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко