Справа №461/7557/21
28 липня 2022 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого - судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Скрутень Х.Б.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Костицької С.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом
позивач - ОСОБА_2
( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),
до
відповідач - Громадська організація «Земля і порядок»
(79005, м. Львів, вул. Нечуя-Левицького І., 4),
відповідач - Рахункова палата
(01601, м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 7),
відповідач - Інтернет видання «Антикор»
(03170, м. Київ, бульвар Ромена Роллана, 7)
про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Земля і порядок», Рахункової палати, Інтернет видання «Антикор» в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 07.09.2022, просить:
-визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, яка викладена у листі від 26.08.2021 (за підписом її голови ГО «Земля і порядок» - ОСОБА_4) до Голови Верховної Ради України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики, Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Генерального прокурора України, Національного агентства з питань протидії корупції, Голови Рахункової палати, у якому звинувачено ОСОБА_2 у корупційних правопорушеннях у повному обсязі;
-зобов'язати Громадську організацію «Земля і порядок» протягом 3-х днів з дня набрання законної сили даного рішення суду спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_2 шляхом відкликання відповідного листа до Голови Верховної Ради України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики, Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Генерального прокурора України, Національного агентства з питань протидії корупції, Голови Рахункової палати, у якому звинувачено ОСОБА_2 у корупційних правопорушеннях у повному обсязі;
-зобов'язати Рахункову палату протягом 3-х днів з дня набрання законної сили даного рішення суду спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_2 шляхом розміщення після набрання рішенням суду законної сили інформацію на офіційному сайті Рахункової палати під назвою «Спростування інформації» у листі від 26.08.2021 (за підписом її голови ГО «Земля і порядок» - ОСОБА_4) до Голови Верховної Ради України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики, Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Генерального прокурора України, Національного агентства з питань протидії корупції, Голови Рахункової палати, у якому звинувачено ОСОБА_2 у корупційних правопорушеннях у повному обсязі;
-зобов'язати Інтернет видання «Антикор» скасувати недостовірну інформацію викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», автора ОСОБА_3 , повністю;
-стягнути з Громадської організації «Земля і порядок» 100 000,00 (сто тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 ;
-стягнути з Громадської організації «Земля і порядок» судовий збір у розмірі 4 632,00 грн. на користь ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_2 покликається на те, що відповідач - Громадська організація «Земля і порядок» листом від 26.08.2021 (за підписом її голови - ОСОБА_4) звернулася до Голови Верховної Ради України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики, Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Генерального прокурора України, Національного агентства з питань протидії корупції, Голови Рахункової палати, у якому його звинувачено у корупційних правопорушеннях; відверто ображено позивача, як публічну особу; принижено його ділові якості; робляться необґрунтовані припущення; у зневажливій формі йдуть образи та відверта недостовірна (брехлива) інформація, яка не має під собою юридичних доказів.
Зокрема, у цьому листі стверджується, що позивач «...з «підмоченою» репутацією та професійним прозвищем «долар - метр квадратний», отриманого ним на посаді першого заступника голови управління Держкомзему Львівщини за вирішення за гроші земельних питань, корупційних діянь, які містять ознаки кримінальних правопорушень».
Звертає увагу суду на те, що таке суттєве звинувачення Голови ГО «Земля і порядок» ОСОБА_4 будується виключно на свідченні самого ОСОБА_4 , викладеному у Інтернет виданні «Антикор» ще у 2018 році.
Так, у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», оприлюдненій у Інтернет виданні «Антикор» зазначено наступне: «Начальник цього управління у 2005-2009 роках ОСОБА_4 дав на відеокамеру популярного телеканалу характеристику ОСОБА_6 за той короткий час, що вони працювали разом:
«Мій перший заступник [ ОСОБА_2 ] тоді отримав цікаве прізвисько за свої підходи до вирішення земельних питань - «квадратний метр - долар». Це було прив'язано до землі, а далі все було прив'язано до особи, до людей. Тобто жодна послуга жодному громадянину безкоштовно не обходилась. Усі кадрові призначення вирішувалися також лише за гроші», - зазначав пан ОСОБА_4.»
Позивач стверджує, що будь-яких інших свідчень або звинувачень щодо можливих зловживань з його боку під час його праці на посаді першого заступника голови управління Держкомзему Львівщини, немає.
Таким чином, позивач вважає, що твердження наведені у листі громадської організації про те, що він мав прозвище «долар - метр квадратний» та мав «підмочену» репутацію є ніщо інше як особисте образливе припущення ОСОБА_4, яке не відповідає дійсності та є недостовірною інформацією.
Крім цього, у тексті вищезгаданого листа, вказано, що «органами прокуратури Львівської області було припинено розслідування кримінальної справи, провадження за якої проводилось відносно нього, як одного із керівників ДФС України в Львівській області, за порушення антикорупційного законодавства.»
Позивач стверджує, що вищевказане є відвертою брехнею ОСОБА_4, оскільки проти нього не було відкрито жодної кримінальної справи, включаючи справ щодо порушення антикорупційного законодавства.
Також, зазначає, що відповідач ГО «Земля і порядок», в особі керівника цього ГО, образив його та колишнього державного службовця ОСОБА_8 , звинувативши у створенні, на його думку, злочинної організації, не маючи жодного юридичного факту. Зокрема, у згаданому листі відповідач вказав «..укомплектування ОСОБА_2 і ОСОБА_8 департаменту працівниками за принципами особистої їх відданості і лояльності, відповідно до якого їх авторитет перед працівниками перевищує авторитет права, фактично свідчить у розумінні cт. 255 КК України про створення злочинної організації на базі департаменту, відповідальним за напрямок діяльності якого визначено ОСОБА_10 ».
Позивач вказує, що далі у листі керівник ГО «Земля і порядок» стверджує, що в його діях є ознаки злочинної службової недбалості (ст.367 ККУ) або зловживання службовим становищем (ст.364 ККУ) та із залученням до цього корупційного, на думку відповідача, своїх колег - членів Рахункової палати, яких він вважає співучасниками злочину. Такі висновки зроблені, оскільки, на думку ОСОБА_4, підготовлені позивачем Звіти по НАЗК, АМКУ, Мінюсту свідчать «про явну корупційну поруку публічних осіб держави» та «правову оцінку повинні дати правоохоронні органи із залученням спеціалістів у сфері фінансового контролю».
Зважаючи на вищезазначене, позивач стверджує, що поданий лист від 26.08.2021 (за підписом голови ГО «Земля і порядок» - ОСОБА_4) до Голови Верховної Ради України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики, Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Генерального прокурора України, Національного агентства з питань протидії корупції, Голови Рахункової палати, у якому його звинувачено у корупційних правопорушеннях з початку і до кінця є відвертою брехнею, наклепом на нього та його колег і підлеглих. У листі не наведений жодний юридичний факт про можливі правопорушення з його боку.
Враховуючи те, що вищевказаний лист був направлений до його адресатів, позивач вважає, що необхідно спростувати недостовірну інформацію шляхом відкликання таких листів.
Також, за твердженням позивача, вказаний лист розміщений у внутрішній комп'ютерній системі аутлук Рахункової палати. Тому його спростування можливо у спосіб яким він був поширений, а саме, спростування недостовірної інформації на офіційному веб-сайті Рахункової палати.
Крім того, позивач вважає, що оскільки звинувачення Голови ГО «Земля і порядок» ОСОБА_4 будується на свідченні останнього, викладеного та оприлюдненого у Інтернет виданні «Антикор» ще у 2018 році, зокрема, у статті «Хто ж такий ОСОБА_2 ?», то необхідно спростувати недостовірну інформацію викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» Інтернет видання «Антикор».
Також, у зв'язку з наведеними обставинами, позивач просить стягнути з ГО «Земля і порядок» 100000 гривень в якості компенсації за поширену відносно нього недостовірну інформацію та спричинену йому моральну шкоду.
Ухвалою суду від 13.09.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.
20 вересня 2021 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.09.2021 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
18 жовтня 2021 року від відповідача - Рахункової палати до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд позовну вимогу «зобов'язати Рахункову палату протягом 3-х днів з дня набрання законної сили даного рішення суду спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_2 шляхом розміщення після набрання рішенням суду законної сили інформацію на офіційному сайті Рахункової палати під назвою «Спростування інформації» у листі від 26.08.2021 (за підписом її голови ГО «Земля і порядок» - ОСОБА_4) до Голови Верховної Ради України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики, Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Генерального прокурора України, Національного агентства з питань протидії корупції, Голови Рахункової палати, у якому звинувачено ОСОБА_2 у корупційних правопорушеннях у повному обсязі» залишити без задоволення, у зв'язку із її безпідставністю та необґрунтованістю.
01 листопада 2021 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
13 грудня 2021 року від відповідача Рахункової палати до суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.
02 травня 2022 року від позивача до суду надійшло клопотання про надання додаткових пояснень.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26 січня 2022 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача - Миколайчук О.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача Рахункової палати - Костицька С.В. позовну вимогу заявлену до Рахункової палати заперечила, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, вказала, що позивачем не доведено факт поширення Рахунковою палатою оскаржуваної інформації. Зазначила, що Рахункова палата є особою, якій поширено інформацію, у зв'язку з чим відсутні підстави задовольняти позовну вимогу щодо спростування оскаржуваної інформації шляхом розміщення відповідної публікації на офіційному веб-сайті Рахункової палати.
Відповідачі Громадська організація «Земля і порядок» та Інтернет видання «Антикор» (їх уповноважені представники) в судове засідання повторно не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема поштовими відправленнями рекомендованої кореспонденції.
Відповідно до ч.2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
В свою чергу, сторона зобов'язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Суд приходить до висновку про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Отже, з врахуванням тривалості провадження, з метою забезпечення розумних строків розгляду у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності представників відповідачів Громадської організації «Земля і порядок» та Інтернет видання «Антикор» є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Також, суд враховує, що Указом № 64/2022 Президента України від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
При цьому, суд також виходить з того, що Законом України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено наступне.
Стаття 10. Неприпустимість припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану
1. У період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Стаття 12-2. Діяльність судів, органів та установ системи право суддя в умовах воєнного стану
1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Стаття 26. Правосуддя в умовах воєнного стану
1. Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
2. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
3. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Наведені положення покладають на суд обов'язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги
При ухваленні рішення суд має з'ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Судом встановлено, що Громадська організація «Земля і порядок» в особі ОСОБА_4 листом від 26.08.2021 звернулась до Голови Верховної Ради України, Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Голови Комітету Верховної Ради України з питань антикорупційної політики, Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, Генерального прокурора України, Національного агентства з питань протидії корупції, Голови Рахункової палати.
У вищевказаному листі головою ГО наведена інформація щодо позивача ОСОБА_2 .
Зокрема, у вказаному листі зазначено, що ОСОБА_2 «...з «підмоченою» репутацією та професійним прозвищем «долар - метр квадратний», отриманого ним на посаді першого заступника голови управління Держкомзему Львівщини за вирішення за гроші земельних питань, корупційних діянь, які містять ознаки кримінальних правопорушень».
Крім того, у тексті вказаного листа зазначено, що «органами прокуратури Львівської області було припинено розслідування кримінальної справи, провадження за якої проводилось відносно нього, як одного із керівників ДФС України в Львівській області, за порушення антикорупційного законодавства.»
Також, даний лист мітить тезу наступного змісту « ..укомплектування ОСОБА_2 і ОСОБА_8 департаменту працівниками за принципами особистої їх відданості і лояльності, відповідно до якого їх авторитет перед працівниками перевищує авторитет права, фактично свідчить у розумінні cm. 255 КК України про створення злочинної організації на базі департаменту, відповідальним за напрямок діяльності якого визначено ОСОБА_10 »
Далі по тексту листа вказується, про те, що «приватні джерела інформації, повідомляли, зокрема, про створення в департаменті закритого сайту в Вайбері, та організацію ОСОБА_2 , приватних (працівник департаменту ОСОБА_11 ) та колективних скарг працівників департаменту до Президента України, Верховної Ради України та керівників інших органів державної влади».
Також, у згаданому листі вказано, що у діях ОСОБА_2 є ознаки злочинної службової недбалості або зловживання службовим становищем. Разом з тим, у листі зазначено «про явну корупційну поруку публічних осіб держави» та «правову оцінку повинні дати правоохоронні органи із залученням спеціалістів у сфері фінансового контролю».
З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний лист ГО «Земля і порядок» також розміщений у внутрішній комп'ютерній системі аутлук Рахункової палати.
У долученій до матеріалів справи роздруківці (скріншот) статті «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка була оприлюднена у Інтернет виданні «Антикор», серед іншого, зазначено «Начальник цього управління у 2005-2009 роках ОСОБА_4 дав на відеокамеру популярного телеканалу характеристику ОСОБА_6 за той короткий час, що вони працювали разом:
«Мій перший заступник [ ОСОБА_2 ] тоді отримав цікаве прізвисько за свої підходи до вирішення земельних питань - «квадратний метр - долар». Це було прив'язано до землі, а далі все було прив'язано до особи, до людей. Тобто жодна послуга жодному громадянину безкоштовно не обходилась. Усі кадрові призначення вирішувалися також лише за гроші», - зазначав пан ОСОБА_4.»
Виходячи з наведеного, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми, які слід застосувати для вірного вирішення даної справи.
Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч. 1 статтею 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Спростування здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України).
Частиною 2 статті 302 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію», суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свободі обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
З огляду на п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
В абз. 2 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вказується, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
З огляду на абз. 6 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Згідно положень статей 76, 77, 79 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В результаті аналізу вказаних правових норм, з огляду на встановлені у ході розгляду справи обставини, суд приходить до наступних висновків.
Як було вже зазначено, у п. 15 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність обставин, серед яких є те, що поширення інформації має порушувати особисті немайнові права, тобто або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджати особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).
Так, статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року №638/10981/16-ц, суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та на підставі поданих сторонами доказів, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина третя статті 12, частина перша статті 13, частина перша статті 81 ЦПК України), а отже суд за власною ініціативою не мав повноважень відокремлювати окремі частини спірних фрагментів висловлювань від інших, а також виділяти частину вимог, яка стосується фактологічної інформації від тієї частини вимог, що стосується оціночних суджень, а також від тієї інформації, яка взагалі не має негативного характеру щодо позивача, що призвело б до порушення принципу змагальності сторін та диспозитивності при розгляді цієї справи.
Суд зауважує, що ОСОБА_2 у позовній заяві взагалі не розмежовує, що з вказаного у Листі від 26.08.2021 за підписом голови ГО та у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» оприлюдненій у Інтернет виданні «Антикор», є оціночним судженням, а що констатацією фактів. Водночас, позивач просить визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію яка викладена у листі від ІНФОРМАЦІЯ_2 та інформацію викладену у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» у повному обсязі.
Разом з тим, з досліджених судом наведених вище листа та статті встановлено, що такі містять оціночні судження, а також посилання на загальновідомі факти такі як:
«Два слова про Рахункову палату: її основна функція - контроль за надходженням та використанням коштів Державного бюджету України»,
«Основні цифри бюджету України 2018 року…»,
«Відповісти на питання: «Чого він цього не робить протягом майже двох років,,, повинні надати правоохоронні органи»,
«На думку авторів статті,….» тощо.
При цьому дотримуючись наведеної вище позиції щодо того, що суд за власною ініціативою не має повноважень відокремлювати окремі частини спірних фрагментів висловлювань від інших, а також виділяти частину вимог, яка стосується фактологічної інформації від тієї частини вимог, що стосується оціночних суджень, а також від тієї інформації, яка взагалі не має негативного характеру щодо позивача, що призведе до порушення принципу змагальності сторін та диспозитивності при розгляді цієї справи, суд у даній справі не має наміру вдаватися до більш детального аналізу змісту наведених вище листа та статті. При цьому суд констатує, що позивач заявляє вимогу про визнання недостовірною та спростування усього змісту листа і статті. Натомість, на переконання суду, з огляду на наведене вище, очевидним є те, що весь зміст листа та статті не можна віднести до категорії недостовірної інформації, яка порочить честь, гідність, та ділову репутацію позивача. Адже відомості про функції та повноваження Рахункової палати, бюджетні показники за певний рік, функції якими наділені правоохоронні органи тощо, очевидно не можна віднести до такої категорії.
Водночас, слід відзначити, що позивач не зазначає яку конкретно інформацію він просить визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію, а фактично заявляє вимоги про спростування усього змісту листа та статті, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, відтак не встановлено порушень прав позивача, які б підлягали захисту.
Крім того, слід також відзначити, що долучені позивачем докази, а саме роздруківка з Вікіпедії щодо нього, а також лист Київської міської прокуратури за своїм змістом не доводять обґрунтованості позову. До такого висновку суд приходить з огляду на те, що лист прокуратури не містить жодного посилання на позивача, а також не містить даних про його непричетність до кримінальних правопорушень. Крім того, Київська міська прокуратура не являється єдиним органом в Україні, до повноважень якого віднесено можливість проведення або контролю за проведенням законності діяльності Рахункової палати. Водночас, у наведеному позивачем листі міститься посилання на прокуратуру у Львівській області. В свою чергу, Вікіпедія не є тим джерелом доказів який сам по собі встановлює відповідність чи невідповідність того чи іншого факту що стосується даних про особу позивача. Більше того, у наведених позивачем статті у Інтернет ресурсі та листі до відповідних керівників та установ не ставиться під сумнів факти його біографії в частині посад на яких він працював, наукових ступенів або здобутків, освіти або наукових робіт.
У справі Jerusalem v. Austria Європейський суд з прав людини встановив, що ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
Оцінюючи правове обґрунтування заявлених позивачем вимог, суд також враховує наступне.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі № 576/1319/17, посилання на презумпцію недостовірності поширеної інформації, яка покладає обов'язок довести, що інформація є достовірною, саме на відповідача, є безпідставним, оскільки частину третю статті 277 ЦК України, яка передбачала, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного, виключена з ЦК України на підставі Закону N 1170-VII від 27 березня 2014 року. Позивачем не було спростовано оскаржувану інформацію, та не доведено належними доказами недостовірності інформації, яка міститься у зазначеній статті.
Позивач є членом Рахункової палати, а відтак є публічною особою.
У Постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 757/27793/14-ц: зазначено, що «з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодились на таку увагу.
У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).»
Як вбачається з наведеного, межа допустимої критики щодо державного службовця чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
За практикою Європейського суду з прав людини, межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу, національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві. Публічним особам варто очікувати на менший ступінь захисту свого приватного життя.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі № 369/14059/17.
Тому межа допустимої критики ОСОБА_2 , як публічної особи, є значно ширшою, ніж пересічного громадянина України, а тому цілком допустимо, що позивач може зазнавати гострої та сильної громадської критики, в тому числі від представників громадських організацій.
З урахуванням вказаного, всупереч роз'ясненням п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» та вимогам ст. 277 ЦК України і ст.ст. 12, 81 10 ЦПК України, позивачем не було доведено належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами, того, що оспорювана інформація є недостовірною, для нього є негативною та такою, що порушує якимось чином його права. Інформація стосується позивача, як публічної особи, та його діяльності, інформація яка міститься в оспорюваному листі та статті є оцінкою дій та дає можливість проаналізувати і сприйняти зміст інформації, згідно з власними суб'єктивними переконаннями, враховуючи контекст і характер застосованих мовних засобів та стилістичних прийомів, поширена відповідачем інформація не посягає на честь, гідність та ділову репутацію позивача.
В ході судового розгляду позивачем не доведено належними засобами доказування те, що інформація зазначена головою ГО, яку позивач вважає недостовірною, є нічим іншим, як оціночними судженнями, а відтак, згідно із статтею 30 Закону України «Про інформацію», такі судження не підлягають спростуванню, і за їх висловлювання ніхто не може бути притягнутий до відповідальності.
При цьому, сам позивач вказує, що інформація у статті і листі «з початку і до кінця є відвертою брехнею, наклепом на нього», з чим суд не може погодитись, виходячи з наведених вище доводів, міркувань та мотивів.
Виходячи з вищевикладеного, встановлених обставин справи та положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини сторін, суд вважає, що відсутні підстави вважати інформацію наведену у відповідній статті та листі «у повному обсязі» такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Судом проаналізовано практику суду касаційної інстанції наведену позивачем і її враховано під час ухвалення даного рішення. Водночас, слід відзначити, що наведені у даному рішенні висновки суду не суперечать наведеній судовій практиці.
Також, оцінюючи позовну вимогу позивача в якій останній просить зобов'язати Інтернет видання «Антикор» скасувати недостовірну інформацію викладену у статті «Хто ж такий ОСОБА_2 ?» повністю, суд приходить до висновку, що дана вимога також є неналежним способом захисту порушеного, на думку позивача, права, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 статтею 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Спростування здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України).
Таким чином, спростування недостовірної інформації шляхом її скасування є неналежним способом захисту порушеного права. Більше того, наведена інформація поширена Інтернет виданням може бути спростована у такий же спосіб у який вона була поширена. При цьому, слід відзначити, що автор статті вказав джерело інформації, а саме - ОСОБА_4 .
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Рахункової палати спростувати оскаржувану інформацію, суд зауважує наступне.
Відповідно до пункту 15 наведеної Постанови Пленуму ВС, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
Водночас у пункті 14 Постанови наголошено, що позовна заява у відповідних справах має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право.
Позивач не надає будь-яких доказів поширення Рахунковою палатою недостовірної, на його думку, інформації, не вказує коло осіб, яким таку інформацію начебто поширено Рахунковою палатою, не надає належних та допустимих доказів розміщення оскаржуваної інформації на офіційному веб-сайті Рахункової палати.
Позивач стверджує, що лист ГО «Земля і порядок» від 26.08.2021 розміщений у внутрішній комп'ютерній системі аутлук Рахункової палати.
При цьому, суд погоджується з доводами представника відповідача наведеними у відзиві про те, що статтею 7 Закону України «Про звернення громадян» заборонено відмову в прийнятті та розгляді звернення, а статтею 19 згаданого Закону встановлено обов'язок органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інші посадових осіб в межах своїх повноважень об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Розгляд Листа Рахунковою палатою з метою підготовки проекту відповіді на нього не може вважатися поширенням недостовірної (на думку Позивача) інформації, оскільки не спрямований на доведення інформації у ньому до відома третіх осіб або громадськості, а ставить за мету реагування Рахунковою палатою на Лист у встановленому порядку, тобто стосується внутрішньої організації роботи Рахункової палати. Так, будь-які дії щодо реєстрації Листа, його передання керівництву Рахункової палати для надання резолюції, подальшого передання відповідальним виконавцям для опрацювання не є поширенням інформації у розумінні Постанови, оскільки спрямовані на виконання правил діловодства та передбачених Законом України «Про звернення громадян» обов'язків.
Так, «доведення інформації до відома інших осіб» за своєю сутністю передбачає певні активні дії з боку особи, якою поширюється інформація. Водночас, Рахункова палата не є автором або поширювачем оскаржуваної інформації, фактично є не відправником згаданого позивачем Листа, а його отримувачем, оскільки Лист адресовано Голові Рахункової палати.
Рахункова палата є особою, якій поширено інформацію. Законом не передбачено обов'язку спростування недостовірної інформації особою, якій таку інформацію поширено.
Також, у зв'язку з тим, що на офіційному веб-сайті Рахункової палати не оприлюднено вищезгаданий Лист, відсутні підстави задовольняти позовну вимогу щодо спростування оскаржуваної інформації після набрання рішенням суду законної сили шляхом розміщення відповідної публікації на офіційному веб-сайті Рахункової палати.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, то суд доходить до таких висновків.
Частиною 1 ст.1167 ЦК встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.
За положеннями ч.2 ст.23 ЦК, моральна шкода полягає:
-у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
-у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
-у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
-у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи.
Тобто, вирішуючи спір про відшкодування моральної шкоди, суд у межах позовних вимог зобов'язаний визначити, з яких підстав, передбачених указаною нормою матеріального права, заявлені вимоги.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди судом враховано роз'яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 р. № 5), де, зокрема, зазначається, що моральна шкода може полягати у приниженні честі та гідності, престижу та ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку із пошкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України, суд враховує характер вчиненого діяння відповідача, яке характеризується умисною формою вини, глибину фізичних та душевних страждань позивача, те, що було порушено її звичний ритм життя, а також вимоги розумності і справедливості.
Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 р. № 4, позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
Однак, позивачем не доведений факт заподіяння йому моральних страждань неправомірними діями відповідача ГО «Земля і порядок», не доведено причинного зв'язку між діями відповідача та спричиненням моральних страждань, також не наведено і не подано жодних доказів щодо того, у чому полягає така шкода та чим саме керувалася позивач, визнаючи розмір морального відшкодування.
Статтею 12 ЦПК України, встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і у ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами за допомогою належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів.
Сторони самостійно визначають обсяг, зміст та достатність доказів, що надають до суду, а витребування таких доказів судом самостійно (з власної ініціативи) без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушенням принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
З аналізу викладених вище доводів та мотивів, за висновком суду, позивачем належними та допустимими доказами не доведено законних підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене вище, виходячи із принципів законності, верховенства права, виваженості та розумності, суд доходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та відсутності законних підстав для задоволення позовної заяви, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
При цьому, наводячи мотиви та доводи якими суд керувався при ухваленні даного рішення, з огляду на низку тверджень сторін щодо предмету спору наведених під час провадження у справі, що не стали предметом більш детального аналізу, суд вважає за необхідне врахувати позицію Європейського суду з прав людини, який неодноразово у своїх рішеннях вказував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у задоволенні позову, сплачена сума судових витрат, у тому числі судовий збір, не відшкодовується позивачеві.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, ?
ухвалив:
В задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_2
( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Громадська організація «Земля і порядок»
(79005, м. Львів, вул. Нечуя-Левицького І.,4).
Відповідач - Рахункова палата (01601, м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 7).
Відповідач - Інтернет видання «Антикор» (03170, м. Київ, бульвар Ромена Роллана, 7).
Повний текст рішення суду складено 03.08.2022 року.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.