Справа № 305/1164/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.
Провадження № 22-ц/811/699/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
02 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
при секретарі Ждан К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 25 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
08 липня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача борг за розпискою в сумі 637 568,12 грн., відсотки за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 66 944,64 грн. та 3% річних від простроченої суми за три з половиною роки прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 66 944,64 грн., а також сплачений судовий збір в розмірі 6 890 грн. та інші судові витрати, в розмірі 75 грн.
У подальшому, позивач уточнив розмір позовних вимог зазначивши, що у зв'язку зі зміною Національним Банком України офіційного курсу гривні до іноземної валюти - чеської крони з 102,09 грн. за 100 крон станом на 05.07.2016 р. (день уточнення позовних вимог) до 11,3413 за 100 крон на час розгляду справи в судовому засіданні змінився розмір ціни позову з 704 512,76 грн. до 775 840,84 грн. Відповідно збільшився і розмір 3% річних від простроченої суми заборгованості, що складає 625 000 чеських крон х 111, 3413 = 695 883,13 грн. (сума позики) х 3% річних за користування чужими грошовими засобами за весь час прострочення, що становить 73067,71 грн. та витрати на сплату судового збору в розмірі 6 890 грн. Таким чином уточнена сума ціни позову складає: 695 883,13грн. + 73067,71 грн. + 6890 грн. = 775 840,84 грн., яку просить задоволити в повному обсязі.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 23.10.2012 відповідач ОСОБА_2 позичив у нього та отримав на руки згідно даної ним розписки в борг 625 000 чеських крон, і зобов'язався повернути вищевказані кошти позивачу не пізніше ніж до 01.02.2013 року. У вказаний строк відповідач борг не повернув. На прохання позивача про сплату боргу, відповідач звернувся із зустрічним проханням продовжити строк повернення боргу на певний час, на що позивач погодився. У подальшому, відповідач знову звернувся з проханням продовжити строк повернення боргу ще на один рік. 23.05.2016 сплив останній погоджений термін сплати боргу. На прохання позивача виконати взяті на себе зобов'язання та повернути борг, відповідач повідомив позивача, що він борг не буде повертати, оскільки в нього немає коштів. Відтак, просить позов задовольнити та стягнути з відповідача вказану суму у судовому порядку.
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 25 січня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовлено, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 6 890 гривень 00 копійок.
Судові витрати за послуги перекладу в розмірі 6380 гривень 00 копійок та на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 гривень 00 копійок залишено за відповідачем ОСОБА_2 .
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив позивач - ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним і необгрунтованим, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу, що позичені відповідачем кошти 23 жовтня 2012 року в розмірі 625000 чеських крон, зобов'язувався повернути не пізніше 01 лютого 2013 року. До визначеної дати відповідач боргу не повернув у зв'язку з чим на його прохання було погоджено нові строки повернення боргу, а саме: до 23 травня 2016 року. Зазначає, що відповідач зловживаючи його довірою намагається привласнити його кошти. В апеляційній скарзі скаржник просить рішення Франківського районного суду міста Львова від 25 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, стягнувши ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1019761,39 грн.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.
10 червня 2022 року від ОСОБА_1 надійшла заява про здійснення розгляду справи без його участі.
Окрім цього 21 липня 2022 року від ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні, однак жодних доказів на підтвердження заявленого клопотання не долучив, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 21 липня 2022 року, є дата складення повного судового рішення - 02 серпня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив з тих обставин, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимоги за договором позики, борг по якій мав бути повернутим в строк до 01 лютого 2013 року.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.
Позивачем до позовної заяви долучено копію розписки про отримання грошей на чеській мові.
За змістом україномовного тексту розписки: «Я підтверджую цією розпискою, що сьогодні я позичив від: ОСОБА_4 , персональний номер НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , грошову суму: 625 000 чеських крон. Я зобов'язуюсь повернути вищенаведеній особі цю суму у власні руки не пізніше ніж до 01.02.2013 року. м.Мост, 23.10.2012 ОСОБА_5 - підпис, персональний номер 700714/9996, вул. У Вєжових Дому 2946/5, 434 01 м. Мост».
Згідно україномовного тексту вищевказаної розписки: «засвідчення - легалізація: порядковий номер в книзі засвідчень О 1521/2012. Засвідчую, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , особа, якого була встановлена по дійсному офіційному посвідченню, власноручно підписав цей документ в моїй присутності. М.Мост, 23.10.2012 ОСОБА_6 , вповноважена нотаріусом - Магістром Аленою Заградніковою». «Засвідчення: засвідчую, що ця копія, яка складається з 1 листа, дослівно відповідає документу, з якого вона була зроблена і який складається з 1 листа. Юрист Ярослава Мала - нотаріус м. Мост».
Нотаріально завірена розписка від 23 жовтня 2012 року про отримання ОСОБА_7 в борг від ОСОБА_4 625 000 чеських крон складена на території м. Мост Чеської Республіки.
Позивач згідно вказаної розписки на день її складання проживав за адресою АДРЕСА_1 , а відповідач проживав за адресою АДРЕСА_3 .
Позивач ОСОБА_8 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідач ОСОБА_9 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до приписів частини третьої статті 8 Закону України "Про міжнародне приватне право", частини п'ятою статті 12 ЦПК України при розгляді справи представникам сторін, які брали участь у справі, судом роз'яснено їх право подавати документи, що підтверджують зміст відповідних норм права іноземної держави, іншим чином сприяти суду у встановленні змісту цих норм. Однак сторони, представники сторін своїм правом не скористались, документів, що підтверджують зміст права Чеської Республіки, суду не подали.
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.
Зважаючи на все вищевикладене, враховуючи строк, протягом якого зазначена цивільна справа знаходиться у провадженні суду, заходи, вжиті судом для встановлення змісту норм права Чеської Республіки, поведінку сторін, представників сторін, які не надали суду відповідних документів щодо встановлення змісту норм права Чеської Республіки, а також ту обставину, що зміст норм права Чеської Республіки, на підставі яких спір може бути вирішено, в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті судом заходи, суд, на підставі ч. 4 ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», доходить висновку про застосування права України під час вирішенні цієї справи.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Частиною 3 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1, ч. 4 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
З копії розписки, 23 жовтня 2012 року вбачається, що відповідач ОСОБА_9 отримав від позивача в борг 625 000 чеських крон та зобов'язався повернути борг до 01 лютого 2013 року. Факт складення розписки учасниками справи не оспорювався.
Свої зобов'язання по поверненню позики відповідач не виконав, про що свідчить наявність у позивача боргового документа - оригіналу розписки ОСОБА_9 від 23 жовтня 2012 року.
Оскільки відповідачем не заперечується факт надання розписки від 23 жовтня 2012 року та отримання в борг грошей, і не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погашення боргу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.
Разом з тим, відповідач просить застосувати позовну давність до вимог позивача та відмовити у задоволенні позову, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю.
Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як вбачається із змісту розписки від 23 жовтня 2012 року, відповідач зобов'язався повернути позику у строк до 01 лютого 2013 року.
Отже, починаючи з 02 лютого 2013 року почався перебіг загального трьохрічного строку позовної давності, який закінчився 02 лютого 2016 року.
З позовом до суду ОСОБА_8 звернувся 08 липня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Позивачем подано до суду письмові показання двох свідків, а саме: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . У своїх поясненнях свідки зазначають, що у лютому 2013 року у їх присутності ОСОБА_9 звернувся до ОСОБА_1 з проханням продовжити йому термін для повернення боргу в розмірі 625 000 чеських крон до травня 2015 року. Пізніше у травні, також у їх присутності, ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з проханням продовжити йому термін повернення боргу ще на один рік.
За цих підстав позивач просив поновити строк позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, зазначила, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).
При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показання свідків в частині продовження строку виконання відповідачем зобов'язань за договором позики, не є доказами поважності причин пропуску позивачем строку на звернення до суду.
Окрім цього, такі обставини не можуть судом розцінюватися, що сторонами узгоджено новий строк повернення договору позики, оскільки нові умови щодо повернення боргу мали б бути зафіксовані в паперовому варіанті, щонайменше написанням нової розписки.
Таких дій між сторонами не було вчинено, а отже відсутні підстави вважати, що строк виконання умов договору позики настав в травні 2016 року.
Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Ignorantia juris non excusat або ignorantia legis neminem excusat (з латинської «незнання закону не є виправданням (ні для кого)») - правовий принцип, згідно з яким людина, яка не знає певного закону, не може уникнути відповідальності за порушення такого закону просто лише тому, що вона не знала про нього.
В даному випадку, позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом з метою захисту свої прав відповідачем, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м.Львова від 25 січня 2022 рокузалишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м.Львова від 25 січня 2022 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 02 серпня 2022 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк