Номер провадження 22-ц/821/898/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №697/1575/21 Категорія: 310020000 Євтушенко Б. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
02 серпня 2022 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.,
секретар: Зінченко Ю.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам,
У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з позовом, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 100 740,90 грн за прострочення сплати аліментів.
Позов обґрунтований тим, що борг відповідача по сплаті аліментів на утримання дітей за виконавчим провадженням, згідно з розрахунком державного виконавця, становить 100 740,90 грн та не оскаржений відповідачем. На підставі ч. 1 ст. 196 СК України позивач здійснила розрахунок пені за період з листопада 2018 року по червень 2021 року на суму 947 971,87 грн за прострочення сплати аліментів, проте обмежила її, відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України стовідсотковою сумою заборгованості по аліментам 100 740,90 грн. З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просила суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 89 041,91 грн.
ОСОБА_2 подав зустрічний позов про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, в якому просив суд звільнити його від сплати заборгованості по аліментам, яка виникла з 13.11.2018 по 17.08.2021 у повному обсязі; відмовити у задоволенні первісного позову у справі.
В обґрунтування зустрічного позову зазначено, що первісний позов поданий безпідставно з завідомо недостовірною інформацією та відсутністю доказів ознак винних дій ОСОБА_2 , що є обов'язковою умовою для настання відповідальності у виді пені для даної категорії справ.
Заборгованість зі сплати аліментів виникла після настання обставин, які позбавили відповідача майнового стану. Так, 25.06.2019 відповідача за первісним позовом звільнено з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Внаслідок безпідставного звільнення, починаючи з дня звільнення відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) не може працевлаштуватись. Звільнення за цією статтею є єдиною та постійною причиною відмови в працевлаштуванні від потенційних роботодавців.
Попри те, що позивач за зустрічним позовом перебуває в працездатному віці, вимушена втрата майнового стану не містить його провини та є наслідком незалежних від позивача обставин. Стаття звільнення та наявність судового спору з колишнім роботодавцем стали наслідком систематичної відмови ОСОБА_2 в подальшому працевлаштуванні.
Станом на день подання зустрічного позову ОСОБА_2 не отримує соціальну допомогу, не перебуває на обліку в службі зайнятості, не має рухомого чи нерухомого майна. ОСОБА_2 після розлучення з ОСОБА_1 вимушений орендувати житло, забезпечувати своє життя. За час вимушеного безробіття відповідачем набуто боргових зобов'язань, за які нараховані відсотки за прострочення.
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам відмовлено.
Судовий збір за первісним та зустрічним позовами віднесено на рахунок держави.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову мотивоване тим, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність вини в несплаті (не повній сплаті) аліментів. Відтак, суд прийшов до висновку, що заборгованість зі сплати аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 на утримання дітей виникла не з вини особи, що зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, тому відмовив у задоволенні первісного позову.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що обставини ОСОБА_2 (звільнення, відсутність роботи, перебування на обліку безробітних осіб, погане самопочуття, медичні обстеження, необхідність лікування) є повсякденними і істотного значення не мають та не є підставою для звільнення від сплати заборгованості по аліментам. При цьому, суд звернув увагу на те, що, розглядаючи дану цивільну справу, суд виходить з інтересів, в тому числі дітей, та повинен дотриматися балансу між інтересами дітей та їх батьків.
Не погоджуючись з рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення обставин, необхідних для вирішення справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, скасувати, ухваливши нове в цій частині, яким зустрічний позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 вказує, що судом першої інстанції надано різну правову оцінку одним і тим же доказам при відмові у задоволенні первісного і зустрічного позовів.
Скаржник зазначає, що з 2005 по 2009 роки неодноразово перебував у трудових відносинах, неодноразово звільнявся та працевлаштовувався за новим місцем. До 25.06.2019 його не звільняли з застосуванням положень п. 3 ст. 40 КЗпП, відтак його звільнення за відповідною статтею не може вважатись повсякденним явищем.
Судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що працевлаштуватися ОСОБА_2 зміг лише 01.12.2021. Водночас, судом також не надано належної оцінки умовам працевлаштування позивача, відповідно до яких останній працевлаштований на умовах неповної зайнятості (1/4 ставки), що в свою чергу не передбачає істотного впливу на майновий стан позивача.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки медичним документам позивача, з яких вбачається, що останній з 16.07.2019 по 15.05.2020 потребував лікування, яке через незадовільний матеріальний стан не виконував та припинив.
Скаржник також вказує, що потреба в лікуванні астено-невротичного синдрому не може вважатись повсякденною обставиною, вона стала виключним наслідком безпорадності через суттєві зміни в житті позивача та цілодобовим відчуттям стресу, який має прямий вплив на самопочуття та працездатність.
Таким чином, ОСОБА_2 зазначає, що опинившись у вказаних обставинах, має загальний обсяг зобов'язань, які суттєво перевищують обсяг можливостей останнього. Покладення на позивача надмірного майнового обов'язку, який фактично позивач не може реалізувати, жодним чином не покращить права дітей.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність оскаржуваної постанови, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
З аналізу ч. 2 ст. 181 СК України випливає, що право на отримання аліментів на дитину має той з батьків, з ким проживає дитина, а відповідний обов'язок сплачувати аліменти на дитину той з батьків, хто проживає окремо від неї.
За змістом ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006, суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
Частиною першої статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони по справі зареєстрували шлюб 27.01.2009, який був розірваний рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27.10.2017 у справі № 697/2046/17 (т. 1 а.с. 8-14).
Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11.11.2020 у справі № 697/2441/18, що залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 29.04.2021, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 (однієї третьої) заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.11.2018 і до досягнення дітьми повноліття (т. 1 а.с. 8-14).
Постановою державного виконавця Канівського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Власенко Н.Г. від 08.06.2021 відкрито виконавче провадження № 65702708 з примусового виконання виконавчого листа Канівського міськрайонного суду Черкаської області № 697/2441/18, виданого 20.05.2021 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не більше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.11.2018 (т. 1 а.с. 7).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню АСВП 65702708, відкритому 08.06.2021, складеного державним виконавцем виконавчої служби центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Власенко Н.Г., заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на вересень 2021 року становить 89 041,91 грн. З розрахунку також вбачається, що початком стягнення по виконавчому провадженню є 13.11.2018, борг станом на 31.08.2019 становить 7 306,39 грн. (т. 1 а.с. 116).
З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.08.2002 вбачається, що ОСОБА_2 був звільнений з роботи з ТОВ «АТБ-маркет» 25.06.2019 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України - за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку (т. 1 а.с. 66).
З ухвали Верховного Суду від 20.04.2021 по справі № 697/2951/19 вбачається, що ОСОБА_2 звертався до суду з позовом про поновлення на роботі.
Також, ОСОБА_2 одночасно з діями по поновленню на роботі проходив співбесіди з метою працевлаштування, проте йому було відмовлено у прийнятті на роботу в силу обставин на попередньому його місці роботи (зазначеної в трудовій книжці причини звільнення) (т. 1 а.с. 73).
Відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 14.08.2021, з липня 2019 року по грудень 2020 року включно у ОСОБА_2 дохід та страховий стаж відсутні (т. 1 а.с. 67-68).
Як вбачається із відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків від 14.08.2021, за період з 3 кварталу 2019 року по 2 квартал 2020 року, ОСОБА_2 . Черкаським обласним центром зайнятості здійснювалась виплати по безробіттю (т. 1 а.с. 69).
З копії наказу в.о. директора ПП "Кобра" № 7 від 30.11.2021 вбачається, що ОСОБА_2 прийнято на посаду юриста підприємства з 01 грудня 2021 року (т. 1 а.с. 168).
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 28.03.2019, виданої АТ «Ідея Банк», станом на 01.04.2021 розмір заборгованості становить 120 798,51 грн (т. 1 а.с. 75).
Згідно з договором оренди квартири (житлового приміщення) № 2 від 15.10.2020, ОСОБА_2 винаймає квартиру. Строк оренди приміщення складає 24 місяці. Розмір місячної орендної плати складає 2000 грн (т. 1 а.с. 92-93).
У матеріалах справи містяться копії медичних документів, поданих ОСОБА_2 , а саме: заключення лікаря Канівського медико-діагностичного центру "Ніколь" від 24.07.2017 про проходження апаратного обстеження (т. 1 а.с. 202), довідки КНК «Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Канівської районної ради №1600 від 10.10.2019 (т. 1 а.с. 203), довідки дільничого лікаря КНП "Канівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Канівської районної ради № 196 від 28.01.2020 (т. 1 а.с. 205), копії рахунку-фактури № СФ-00000023 від 22.01.2020 Медичного центру ТОВ "Медлюкс" на суму 101200 грн за медичні послуги, у тому числі, лікування пацієнта в стаціонарі в одномісній палаті Люкс-класу з діагнозом: астено-невротичний синдром (т. 1 а.с. 204), виписки КНП "Канівський центр первинної медико-санітраної допомоги" Канівської районної ради з амбулаторної карти № 2448 ОСОБА_2 з липня 2019 року по травень 2020 року (т. 1 а.с. 206).
З аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Звертаючись до суду першої інстанції з зустрічними позовом, ОСОБА_2 просив суд звільнити його повністю від сплати заборгованості за аліментами, посилаючись на життєві обставини, які заважали йому уникнути заборгованості по аліментам, а саме звільнення з роботи, що надалі позбавило його можливості працевлаштуватися, безробіття, незадовільний стан здоров'я, наявність заборгованості за кредитом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені ОСОБА_2 обставини не є достатніми для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам.
У даній справі положення частини 2 статті 197 СК України не є нормою матеріального права, яка дає право на звільнення скаржника від сплати заборгованості за аліментами, адже заборгованість, яка має місце, не виникла у зв'язку з тяжкою хворобою позивача або іншою обставиною, що має істотне значення.
Так, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 не було доведено факт наявності тяжкої хвороби, яка унеможливлює його працевлаштування та є підставою для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам, а також того, що ця тяжка хвороба настала саме у період, за який позивач просить суд звільнити його від сплати боргу по аліментам.
Медичні документи, додані ОСОБА_2 до матеріалів справи не є доказами непрацездатності останнього. Крім того, з вказаних документів, зокрема, з виписки з амбулаторної картки № 2448 (т. 1 а.с. 208) вбачається, що за період з липня 2019 року по травень 2020 року скаржнику призначалось лише амбулаторне лікування.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції також ставить під сумнів доводи скаржника щодо відсутності доходу та незадовільного матеріального стану, аналізуючи рахунок-фактуру № СФ-00000023 від 22.01.2020 (т. 1 а.с. 204), з якого вбачається, що ОСОБА_2 проходив стаціонарне лікування в приватному медичному закладі - Медичний центр ТОВ «Медлюкс +», перебуваючи в одномісній палаті Люкс-класу з діагнозом:астено-невротичний синдром, вартість лікування склала - 101 200,00 грн. При цьому, відповідно до зазначеної вище виписки з амбулаторної картки скаржника, ОСОБА_2 зі встановленням діагнозу - астеноневротичний синдром відповідними фахівцями призначалось амбулаторне лікування.
Посилання скаржника на відсутність доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування через попереднє звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки за період злипня 2019 року по грудень 2021 року ОСОБА_2 надано доказ на підтвердження лише одного випадку, який мав місце в липні 2020 року, відмови останньому в прийнятті на роботу через підставу звільнення з ТОВ «АТБ-маркет» (т. 1 а.с. 73).
Жодного іншого доказу на підтвердження спроб скаржника влаштуватись на роботу в період злипня 2019 року по грудень 2021 року, а також відмов у прийнятті його на роботу, матеріали справи не містять.
Скаржником не надано доказів того, що у його власності не перебуває рухоме та/або нерухоме майно, на яке може бути звернуто стягнення по сплаті аліментів.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_2 не доведені підстави для звільнення його від сплати заборгованості по аліментам, а тому судом першої інстанції зроблено правильний та обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог зустрічного позову.
Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом обставин справи норми матеріального і процесуального права були дотримані.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, оскаржуване рішення ухвалене судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року оскаржувалось лише в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, відтак, в іншій частині не переглядалось судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2022 року в даній справі в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді Ю.В. Сіренко
Н.І. Гончар
Т.Л. Фетісова