Справа №760/8735/22 1-кп/760/2226/22
01 серпня 2022 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12022100090000949 від 25.04.2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Балта, Одеської області, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, пенсіонера, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
24.04.2022 приблизно о 18 год. за адресою: АДРЕСА_2 , у сквері відпочивали та розпивали спиртні напої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його дружина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , їх малолітній син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , їх друзі - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та її співмешканець на ім'я ОСОБА_11 .
Приблизно о 18 годині 30 хвилин до їх компанії підійшов раніше їм незнайомий чоловік, як в подальшому виявилось ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зі своєю собакою, яка була без наморднику, але на поводку. Враховуючи відсутність наморднику, ОСОБА_7 зробив зауваження ОСОБА_5 , для того щоб той дивився за своєю собакою, оскільки вона може вкусити дітей у парку. ОСОБА_5 відійшов з собакою та нерозбірливо висловився в бік ОСОБА_7 .
В подальшому ОСОБА_7 відійшов до сусідньої лавочки, яка знаходилась на відстані близько 10-метрів від його дружини та друзів, до свого малолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який грався з іншою дитиною. В цей час до них наблизився ОСОБА_5 та розпочав словесний конфлікт з ОСОБА_7 з підстав невдоволення щодо гри дітей, при цьому ОСОБА_5 висловлювався в бік ОСОБА_7 нецензурною лайкою.
Побачивши це, ОСОБА_8 , підійшла до чоловіків, стала між ними, щоб їх заспокоїти та припинити конфлікт, однак, у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесного ушкодження ОСОБА_7 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесного ушкодження потерпілому, небезпечного для життя в момент заподіяння, ОСОБА_5 , перебуваючи в сквері за адресою: м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, 12, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, стоячи навпроти ОСОБА_7 , наніс йому один удар в область між грудною клітиною та черевною порожниною гострим предметом, ззовні схожим на ніж, після чого з місця події зник у невідомому напрямку.
В результаті протиправних дій ОСОБА_12 , відповідно до висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичних експертиз №042-691-2022 від 08.07.2022, потерпілому ОСОБА_7 спричинено наступні тілесні ушкодження: проникаюче колото-різане тороко-абдомінальне поранення грудної клітки зліва - рана на задній поверхні грудної клітки зліва в проекції 7-8 ребер зліва (довжиною близько 3 см) від якої спрямований рановий канал, який проходить зверху-вниз та усередину, з пересіченням 8-го ребра, проникає у плевральну порожнину, з пораненням лівої легені, з явищами пневмогематораксу (наявність у плевральній порожнині - крові та повітря), з пораненням діафрагми (розміром 5,0 см), проникає у черевну порожнину, з наскрізним пораненням селезінки (розмірами 3,5 см та 1,0 см), з неповним пересіченням хвоста підшлункової залози, що супроводжувалося явищами гемаперитонеуму (наявність у черевній порожнині до 1,3 л рідкої крові), яке відноситься до ТЯЖКОГО тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя).
Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав пояснення, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.
Так, указав, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, про що дуже жалкує. Однак просить врахувати суд й те, що потерпілий також спровокував конфліктну ситуацію, розпаливши багаття у поїзній час у воєнний час, що загрожувало безпеці громадян. Відшкодував матеріальну шкоду потерпілому, вони примирилися, потерпілий його пробачив.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 суду пояснив що 24.04.2022 року він перебував у дворі дому з дитиною. Дитина попросила його розвести багаття, що він й зробив, проте, це було не багаття, а фактично він розпалив шматок паперу. Обвинувачений зробив йому зауваження, що так не можна, на що він зробив зауваження обвинуваченому, що його собака без намордника та без повідка. В них виник словесний конфлікт. Потім він відвернувся від обвинуваченого та почув гострий біль у спині. Як потім з'ясувалося, обвинувачений вдарив його ножем. На час розгляду справи, обвинувачений повністю відшкодував йому шкоду, вони примирилися, претензій до обвинуваченого у нього немає, просить призначити найменше покарання та не позбавляти волі.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 185 КК України, за вище встановлених обставин.
При цьому, з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
При кваліфікації дій обвинуваченого суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_5 своїми умисними діями, що виразилися у нанесенні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, та його дії органом досудового розслідування кваліфіковані вірно.
У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред'явленого обвинувачення прокурором.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало б права обвинуваченого.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі №756/4830/17-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки, надав потерпілому матеріальну допомогу.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, хворіє на важкі хвороби, що потребують постійного лікування та перебування під наглядом лікаря, має на утриманні дружину, яка також є особою з інвалідністю, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), позицію сторони обвинувачення, яка не наполягає на позбавленні волі та просить застосувати іспитовий строк, потерпілого, який просить дати обвинуваченому шанс на виправлення, відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.
А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_5 необхідно призначити йому покарання у виді позбавлення волі, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України, проте, з урахуванням думки прокурора та потерпілого, у мінімальній межі санкції статті.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз'яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом'якшуючих обставин, особи винного та його ставлення до вчиненого ним діяння, позиції прокурора та потерпілого у судовому засіданні, які не наполягали на позбавленні волі обвинуваченого, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_5 ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов'язки.
На думку суду, конкретно у цій справі, наявна можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за поведінкою чоловіка під час звільнення від відбування покарання з випробуванням, з покладанням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування Суд сприймає як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації та обставинах, при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Проте, суд не може погодитися із прокурором щодо запропонованого терміну іспитового строку у виді 3 років.
Враховуючи вік обвинуваченого, його стан здоров'я, суд вважає, що, суд вважає, що для його виправлення достатньо встановити іспитовий строк 1 рік.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України, а про процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз, - відповідно до положень ст.122, 124 КПК України.
Арешт майна, у кримінальному провадженні не накладався.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373-376, 381-382 КПК України, суд,
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 (один) рік, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Речові докази по справі - 7 предметів схожих на ніж (спецакет SUD4004294, квитанція 000598), які зберігаються у камері схову Соломянського УП ГУНП у м. Києві - знищити.
Стягнути з ОСОБА_5 судові витрати по справі - вартість проведеної експертизи в сумі 2672,0,96 гривень в дохід держави.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1