02 серпня 2022 року м. Ужгород№ 260/1656/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі судді Калинич Я.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 через представника - адвоката Орос Вікторію Вікторівну, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати пункт 5 рішення Міністерства оборони України, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 13 від 27 січня 2022 року, згідно яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ».
2. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням III групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
Позивач, свої вимоги аргументує тим, що відповідачем безпідставно відмовлено йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності IIІ групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом, з підстав зміни групи інвалідності понад дворічний термін.
Прийняте відповідачем рішення Міністерства оборони України, в частині відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року прийнято до провадження позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
Ухвалою суду від 11 липня 2022 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1.
22 липня 2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав на відсутність підстав для виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку зміною групи інвалідності понад дворічний термін. Відмітив, що первинний огляд та встановлення первинної втрати працездатності відбулися у 2018 році та виплачена позивачу одноразова допомога у зв'язку із втратою працездатності, яка настала внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини у розмірі 24668,00 грн., однак ІІІ групу інвалідності позивачу встановлено 19 жовтня 2021 року.
Третя особа правом подання пояснень щодо позовних вимог не скористалася.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних силах України.
10 квітня 2018 року головному сержанту ОСОБА_1 , під час первинного огляду органами МСЕК, було встановлено 20 % втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що сталася 18.07.2017 (довідка МСЕК серія АГ №0019167 від 10.04.2018).
В період з 18.11.2020 року по 13.02.2021 року ОСОБА_1 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів на території Донецької та Луганської областей.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №192/836 від 13.08.2021 року старшині військової служби за контрактом ОСОБА_1 встановлено «захворювання, ТАК, пов'язано із захистом Батьківщини».
01.10.2021 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії військової частини А1047 за розпорядженням начальника Ужгородського зонального відділу військової служби правопорядку. На підставі проведеного медичного огляду позивачу видано свідоцтво про хворобу 229, яким встановлено «захворювання, ТАК, пов'язано із захистом Батьківщини».
У відповідності до довідки Обласного центру медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Закарпатської ОДА про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія АГ №0019588 (вих. № 90 від 19.10.2021 року) ступінь втрати професійної працездатності 50% ОСОБА_1 , причина втрати професійної працездатності: «захворювання, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини».
У вказаній довідці зазначено дату страхового випадку - 01.10.2021 року, підстава: акт огляду МСЕК №751/13.
Згідно довідки Обласного центру медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Закарпатської ОДА до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №381724 (вих. №749 від 19.10.2021 року) ОСОБА_2 встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: «захворювання, Так, пов'язане із захистом Батьківщини».
22.10.2021 року через Ужгородський зональний відділ Військової служби правопорядку позивач подав до Міністерства оборони України заяву про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності, пов'язаної із захистом Батьківщини та необхідні документи.
25.10.2021 року наказом начальника Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку № 213 головного сержанта Гончара Едуарда Анатолійовича, головного сержанта роти Військової служби правопорядку Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку, звільненого наказом начальника Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 25.10.2021 року №17-РС у запас відповідно до підпункту «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 25.10.2021 року виключено із особового складу Ужгородського зонального відділу Військової служби правопорядку та всіх видів забезпечення.
26.10.2021 року Ужгородський зональний відділ Військової служби правопорядку скерував Директору Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок №10/3839 від 26.10.2021 року про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із визнанням позивача інвалідом 3 (третьої групи), внаслідок захворювання «Так, пов'язаного із захистом Батьківщини» та необхідні документи.
27 січня 2022 року комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 27.01.2022 року №13 (затверджено Міністром оборони України О. Резніковим), про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, у зв'язку із зміною групи інвалідності понад дворічний термін.
Витяг із протоколу № 13 від 27.01.2022 року скерований позивачу Ужгородським зональним відділом Військової служби правопорядку листом за вих. №814/10/633 від 28.02.2022 року.
Позивач вважає, що рішенням Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги порушено його право на соціальний захист та отримання належної одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст.41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон 2011-XII).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон №2011-XII, а також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з п.4 ч. 2 ст. 16 зазначеного Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Пунктом «б» частини 1 статті 16-2 визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Положеннями ч. 2 ст.16-3 наведеного Закону передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми (ч.4 ст.16-3 Закону№2011-XII ).
В свою чергу, Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
Абзацом 2 пункту 3 наведеного Порядку визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 11 Порядку №975 передбачені документи, які подаються уповноваженому органу військовослужбовцем, військовозобов'язаним та резервістом, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Як вже зазначалося первинний огляд позивача встановлено у 2018 році ступеня втрати працездатності 20% - контузія, травма, ТАК пов'язана із захистом Батьківщини, а 19.10.2021 року органами МСЕК визнано позивача особою з інвалідністю ІІІ групи.
Отже, позивачу встановлено групу інвалідності понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності.
При цьому, як видно із копії витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 27.01.2022 року, правовою підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є застосування відповідачем до спірних правовідносин положень пункту четвертого статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та положень пункту 8 Порядку №975, а тому ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин таких норм, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Редакція ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ як на час встановлення позивачу ступеня втрати працездатності (2018), так і на час встановлення ІІІ групи інвалідності (19.10.2021), передбачала обмеження у виплаті різниці в розмірі одноразової допомоги дворічним терміном з моменту первинного встановлення або інвалідності, або ступеня втрати працездатності.
Так, Закон №2011-ХІІ було доповнено ст.16-3 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 №5040-VI (далі - Закон №5040-VI), в п.4 якої було визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
Однак, суд вказує, що статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Суд враховує юридичну позицію Конституційного Суду України щодо гарантування статтею 46 Конституції України таких виплат, як одноразова грошова допомога, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року №12-р/2020, а саме: «одноразова грошова допомога <…..> є юридичним засобом соціального захисту <…..>, що надається державою у зв'язку із втратою ними працездатності, проте приписи частини першої статті 46 Конституції України не гарантують виплати одноразової грошової допомоги» (абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, хоч сама наявність установленого приписами статті 16 Закону №2011-XII права на одноразову грошову допомогу та його обсяг залежать від розсуду законодавця, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в разі запровадження Законом одноразової грошової допомоги та фактичного перерахунку її розміру у зв'язку з погіршенням стану здоров'я особи відповідне законодавче регулювання порядку реалізації цього права має бути сумісним з Конституцією України, зокрема втілювати її засадничі цінності.
Суд враховує, що статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на викладене слідує, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням.
Суд наголошує, що Конституційний Суд України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20) ухвалив:
- визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII зі змінами;
- пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, вимога пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ зі змінами щодо повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності втратила чинність з 06.04.2022.
Однак, окрім наведеного суд наголошує, що зважає на реалії, пов'язані зі збройною агресією російської федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.
Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, суд вважає, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України.
Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов'язків оборони держави, виконують обов'язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров'я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя.
Виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
Суд враховує, ч.4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
З огляду на викладене, з урахуванням вищевказаних норм права та положень Конституції України, суд вважає невиправданим застосування до позивача пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо законодавчого обмежувати часовими рамками (строком у два роки), та як наслідок відсутності підстав для відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Щодо відсутності підстав для виконання судом обов'язку зазначеного в абзаці 2 частини 4 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, з приводу звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону, суд враховує, що на момент розгляду справи вже наявне Рішення Конституційного Суду України від 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20), яким пункт 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визнано неконституційним.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що п.5 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.01.2022 року №13, є протиправним та підлягає скасуванню.
Застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.9, ч. 2 ст.245 КАС України суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше проведених виплат.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, та доведеність позивачем своїх позовних вимог, позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до ч.5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати п.5 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №13 від 27 січня 2022 року, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЯ. М. Калинич