Справа №521/12336/18
Провадження №2/521/4479/21
20 жовтня 2021 року місто Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючий суддя - Плавич І.В.,
секретар судового засідання - Дукіна Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, - Одеська міська рада, ОСОБА_2 ,
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся Департамент комунальної власності Одеської міської ради з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, - Одеська міська рада, ОСОБА_2 , та просить суд, згідно останніх уточнень, витребувати від ОСОБА_1 нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 43,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, департаменту комунальної власності Одеської міської ради; усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення ОСОБА_1 з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 43,5 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, департаменту комунальної власності Одеської міської ради; скасувати запис № 1507960651101 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 та закрити розділ за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 1507960651101.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що нежитлові приміщення загальною площею 97,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, які відповідно до розпорядженням міського голови від 28.01.2003 року № 97 були передані в оперативне управління ДЕЗ «Черьомушки» та в подальшому були виділені для розміщення 5-ої дільниці КП «ЖКС «Черьомушки». На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.09.2008 р. № 1068 було видано свідоцтво про право власності № 119 від 30.10.2008 р., № НОМЕР_1 , яке належним чином було зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2008 р., реєстраційний номер: 20840843. 04.10.2013 р. між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., відповідно до якого «Покупець» купив індивідуальне визначене майно комунальної власності у вигляді 2/5 частин нежитлових приміщень першого поверху, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , які складаються з кабінету -11, площею 21,9 кв.м, кабінету -12, площею 10,6 кв.м, кабінету-13, площею 6,8 кв.м, загальною площею 39,3 кв.м. Отже у власності територіальної громади м. Одеси залишилась частина нежитлових заміщень загальною площею 58,6 кв.м. В подальшому, як стало відомо Департаменту на підставі підробленого дубліката свідоцтва про право власності на житло - квартири, площею 43,5 кв.м. що розташована за - адресою: АДРЕСА_1 виданого 05.11.2007 року № 19-12137 та дубліката розпорядження, серія та номер 139259, виданого 05.11.2007 р. управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про право власності на квартиру АДРЕСА_4 за вищевказаною адресою за ОСОБА_2 . При цьому, як стало відомо департаменту комунальної власності Одеської міської ради з листа департаменту міського господарства Одеської міської ради від 05.06.2018 року № 01-14/2036 дублікат свідоцтва про право власності від 05.11.2007 року № 19-12137 та дублікат розпорядження, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 05.11.2007 р. на квартиру АДРЕСА_5 , управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради (нині департамент міського господарства Одеської міської ради) не видавалися, згідно з архівною базою даних КП «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради квартира, розташована за вищевказаною адресою, не приватизована. Первісне набуття права власності відбулось на підставі підроблених документів, що підтверджується наявним в матеріалах справи листом Департаменту міського господарства Одеської міської ради. Відповідно до Положення про Адресний реєстр міста Одеси, затвердженого рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2009 року № 809, адресний реєстр м. Одеси - це реєстр електронних даних, які містять відомості про адреси об'єктів нерухомого майна, розташованих на території міста Одеси. Листом від 12.09.2019 року КП «Право» повідомило, що квартира АДРЕСА_6 в адресному реєстрі міста Одеса відсутня. Листом від 21.03.2019 року КП «ЖКС «Черьомушки» повідомило, що в бухгалтерській базі даних квартира АДРЕСА_6 . Філатова відсутня. Отже, спірне нежитлове приміщення не виділялося в окрему квартиру, відсутні будь-які документи, які б свідчили про існування окремо виділеної вищевказаної квартири АДРЕСА_4 . Однак спірне нежитлове приміщення і квартира АДРЕСА_4 є ідентичними. Квартира АДРЕСА_6 в експлуатацію не вводилася, а тому як об'єкт нерухомості у встановленому Законом порядку не створювалася. Відомості по даному факту було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160470001717 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України. Право власності ОСОБА_1 похідне від право власності на це приміщення ОСОБА_2 , який в свою чергу не набував у встановленому законом порядку право власності на це приміщення. Таким чином, позовні вимоги щодо віндикації та усунення перешкод у користуванні спірним майном шляхом виселення підлягають задоволенню. Відповідача необхідно виселити із займаних нею приміщень, які належать територіальній громаді м. Одеси. Відповідні обставини стали причиною звернення до суду з відповідним позовом.
Представник відповідача надала до суду письмовий відзив, в якому просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на наступне. 22 березня 2018 року Відповідач набула у власність шляхом придбання у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 43,5 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.2018р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. зареєстрованим в реєстрі за № 514. Відповідач є людиною похилого віку, зокрема, на момент купівлі квартири їй виповнилось 72 роки. Останнє місце проживання та місце реєстрації відповідача є: АДРЕСА_7 . На даний час це територія проведення антитерористичної операції та проживання на зазначеній території вкрай тяжке. Після придбання квартири відповідач одразу ж почала робити ремонтні роботи у квартирі та вже витратила значні кошти. На сьогодні відповідач продовжує проживати за місцем реєстрації та не має можливості закінчити ремонт у квартирі та переїхати туди. Усі вищезазначені обставини вказують на добросовісність намірів відповідачки придбати та володіти спірною квартирою. У позовній заяві позивач зазначає що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом або визнана судом недійсним та визначати правочин (договір купівлі продажу квартири) недійсним позивач не вважає необхідним. Така позиція позивача суперечить чинному законодавству. Договір купівлі-продажу квартири (здійснений правочин) укладений 22 березня 2018 року між продавцем - ОСОБА_2 та відповідачем був здійснений з дотриманням вимог Цивільного кодексу України. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про нотаріат» - не має ознак нікчемного правочину та не може визнаватись таким.
Представник позивача у відкрите судове засідання не з'явився, але надав заяву про підтримання позову та розгляд справи за відсутності сторони.
Представник відповідача у відкрите судове засідання також не з'явилася, однак надала клопотання про розгляд справи за її відсутності, в задоволенні позову просить відмовити з підстав викладених у письмовому відзиві.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ст. 317 ЦК встановлює, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення першого поверху № 119 від 30.10.2008р., обєкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому належить територіальній громаді міста Одеси, в особі Одеської міської ради, на праві комунальної власності. Обєкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 97,9 кв.м., основною площею 76,7 кв.м., відображених у технічному паспорті від 08.01.2008р. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.09.2008р. № 1068.
Вищезазначене підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого 07.11.2008р. КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості».
04.10.2013 р. між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., відповідно до якого «Покупець» купив індивідуальне визначене майно комунальної власності у вигляді 2/5 частин нежитлових приміщень першого поверху, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , які складаються з кабінету -11, площею 21,9 кв.м, кабінету -12, площею 10,6 кв.м, кабінету-13, площею 6,8 кв.м, загальною площею 39,3 кв.м.
Таким чином у власності територіальної громади м. Одеси залишилась частина нежитлових заміщень загальною площею 58,6 кв.м.
22 березня 2018 року ОСОБА_4 набула у власність шляхом придбання у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 43,5 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.2018, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського -нотаріального округу Левчук О.С. зареєстрованим в реєстрі за № 514.
Відповідно до п. 2 вищевказаного Договору відчужувана квартири належить ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 15.09.1999 року Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради згідно з Розпорядження від 15.09.1999 року № 139259. зареєстровано і записано у реєстрову книгу за № 19-12137, дублікати яких видані 05.11.2007 року Управлінням житлово- комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради. Крім того право власності ОСОБА_2 на вищевказану квартиру зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.03.2018 року, реєстраційний номер об'єкта «рухомого майна: 1507960651101. номер запису про право власності Продавця: 15269203, згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим 16.03.2018 року Державним реєстратором прав на нерухоме майно Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне Бюро державної реєстрації», Одеська область Бондар О.М.
Листом Департаменту міського господарства Одеської міської ради від 05.06.2018 р. № 01-14/2036, повідомлено, що дублікат свідоцтва про право власності від 05.11.2007 року № 19-12137 та дублікат розпорядження, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 05.11.2007 р. на квартиру АДРЕСА_5 , Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради ( який нині є Департаментом міського господарства Одеської міської ради) не видавалися, згідно з архівною базою даних КП «Міське агентство з приватизації житла» Одеської міської ради квартира, розташована за вищевказаною адресою, не приватизована.
Листом від 12.09.2019 року КП «Право» повідомило, що квартира АДРЕСА_6 в адресному реєстрі міста Одеса відсутня.
Листом від 21.03.2019 року КП «ЖКС «Черьомушки» повідомило, що в бухгалтерській базі даних квартира АДРЕСА_6 . Філтова відсутня.
Таким чином позивач зазначає, що спірне нежитлове приміщення не виділялося в окрему квартиру, відсутні будь документи, які б свідчили про існування окремо виділеної вищевказаної квартири АДРЕСА_4 . Спірне нежитлове приміщення і квартира АДРЕСА_4 є ідентичними.
Відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 23.09.2019р. № 6055-12/185, вбачається, що частина нежитлових приміщень, загальною площею площею 97,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які реєстровані за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 30.10,2008 року серія НОМЕР_1 , зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 07.11.2008 року реєстраційний номер: 20840843, які відображені у технічному паспорті, виданому КП “ОМБТІ та РОН” 08.01.2008 року під номерами: 1, площею 10,0 кв.м, 2, площею 1,0 кв.м, 3, площею 2,1 кв.м, 4, площею 6,0 кв.м, 5, площею 11,4 кв.м, 6, площею 0,4 кв.м, 7, площею 0,4 кв.м, 8, площею 12,4 кв.м, 9, площею 1,3 кв.м, - є тотожними квартирі АДРЕСА_5 .
Відомості по даному факту було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018160470001717 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.
Втім матеріали справи не містять результатів відповідного розгляду кримінальної справи, та винних осіб не притягнуто до кримінальної відповідальності.
Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді; управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з вимог ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України визначені випадки витребування майна від добросовісного набувача власником. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постановах від 05.10.2016 у справі №916/2129/15 та від 25.01.2017 у справі №916/2131/15 про те, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувана за останнім у ланцюгу договорів договором, права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувана за першим договором у ланцюгу договорів.
Відповідно до ч. 5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презумується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
Як роз'яснено в. п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
З урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презумуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребувано у добросовісного набувача.
У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Інші доводи учасників справи, які наведені у позові та відповідних письмових поясненнях, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Зважаючи на вищевикладене, у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову, оскільки відповідач не порушував прав та інтересів позивача, а також позивачем здійснено неефективний спосіб захисту.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України, суд
У задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, - Одеська міська рада, ОСОБА_2 , - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду виготовлено 01 листопада 2021 року.
Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:
Позивач: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована: АДРЕСА_7 .
Третя особа: Одеська міська рада - 65000, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 26597691.
Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований: АДРЕСА_8 .
Суддя: І.В. Плавич