25 липня 2022 року м. ПолтаваСправа №440/2726/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), Головного державного виконавця ВПВР у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Благадира Дмитра Григоровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Благадир Д.Г. від 25.01.2022 про повернення виконавчого документа стягувачу по виконавчому провадженню ВП №58590868;
- зобов'язати виконати судове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2018, справа №440/3971/18.
Під час розгляду справи суд
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми (далі також Відділ, відповідач-1) Головного державного виконавця ВПВР у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (далі також відповідач-2) про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні); залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Аргументи учасників справи
Позивач повідомила, що на примусовому виконанні у відповідача перебував виконавчий лист з виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду. Цим рішенням було стягнуто з Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області нараховану, але не виплачену пенсію за втратою годувальника на користь ОСОБА_1 : заборгованість з виплати пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 30 червня 2018 року в сумі 46 952,28 грн та заборгованість з виплати пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2017 року в сумі 12 109,08 грн. Однак, 26.01.2021 державним виконавцем було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" - законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Позивач вважає, що вказана постанова винесена із порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження", оскільки рішення суду в частині виплати різниці пенсії одним платежем виконано не було, і відповідачем в порушення вимог законодавства не було вжито всіх необхідних заходів, визначених названим Законом для його виконання.
Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, направив до суду відзив.
У задоволенні позову просив відмовити.
У відзиві відповідач пояснив, що при виконання судового рішення на користь ОСОБА_1 ним було вжито належних заходів: 09.04.2019 року та 04.03.2020 року були винесені постанови про накладення штрафу у зв"язку невиконанням судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. За змістом пункту 3 Порядку виконання рішення про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, такі рішення мають виконуватися органами Казначейства в порядку черговості надходження виконавчих документів до органів казначейства.
Тому державний виконавець, на думку відповідача, правомірно повернув виконавчий документ стягувачу у відповідності до пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можна звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Крім того, відповідач наголошував на тому, що право позивача не є порушеним, оскільки вчинення повернення виконавчого документу не позбавляє його права повторно пред"явити виконавчий документ до виконання.
Третя особа правом надання пояснень не скористалася.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 вказаного Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом
Полтавським окружним адміністративним судом 28.02.2019 видано виконавчий лист №440/3971/18 щодо стягнення з Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області нарахованої, але не виплаченої пенсії за втратою годувальника на користь ОСОБА_1 ; заборгованість з виплати пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 30 червня 2018 року в сумі 46952,28 грн та заборгованість з виплати пенсії за період з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2017 року в сумі 12109,08 грн /а.с. 21/.
На підставі зазначеного виконавчого листа відкрито виконавче провадження №58590868.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 у справі №440/3971/18 замінено боржника Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області у виконавчому провадженні №58590868 з примусового виконання виконавчого листа №440/3971/18, виданого 27 лютого 2019 року Полтавським окружним адміністративним судом, його правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, адреса м. Полтава, вул. Соборності, 66) /а.с. 14/15/.
Постановою головного державного виконавця ВПВР у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Благадира Дмитра Григоровича від 25.01.2022 повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" /а.с. 20/.
Позивач не погодилася із прийнятою постановою про повернення виконавчого документа стягувачу та оскаржила її до суду.
Норми права, які підлягають застосуванню
Згідно із статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону №1403-VIII).
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII).
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Як встановлено частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Висновки щодо правозастосування
Аналізуючи зібрані та досліджені в ході розгляду справи докази, суд приходить до висновку про передчасне винесення виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, зважаючи на наступне. Учасниками справи не заперечується той факт, що рішення суду в частині стягнення заборгованості з виплати пенсії не є виконаним на даний час.
Суд зазначає, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 25.01.2022 ВП №58590868 не містить жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документу, з якими пункт 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує можливість повернення виконавчого документу стягувачу, не зважаючи на те, що спірна постанова винесена саме на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII.
Відсутні й юридичні, й фактичні підстави для застосування пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Вказана норма передбачає, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
В даному разі відсутній закон, яким встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника.
Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників", на яку посилається відповідач у відзиві, таким законом не є.
Відповідачем не встановлено відсутності іншого майна чи коштів боржника, на які можливо звернути стягнення.
Тому вказана норма закону застосована відповідачем безпідставно.
В силу вимог Закону України "Про виконавче провадження" виконавець повинен вжити всі необхідні заходи, визначені законом для його виконання і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а матеріали виконавчого провадження повинні містити необхідні документи про те, що боржником здійснено все для цього.
В даному випадку, цього виконавцем зроблено не було, доказів протилежного суду не надано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" винесена з порушенням вимог чинного законодавства є протиправною та підлягає скасуванню, а позов в цій частині до задоволення.
В контексті вирішення даного позову, суд звертає увагу на те, що 17.07.1997 Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України. За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення. Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи "Войтенко проти України", "Горнсбі проти Греції").
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Благадира Д.Г. ВП №58590868 від 25.01.2022 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання виконати судове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.12.2018, справа №440/3971/18, то вона до задоволення не підлягає, оскільки дії щодо примусового виконання рішення суду державний виконавець повинен вчиняти в силу Закону України "Про виконавче провадження", а тому така вимога не потребує окремої вказівки у судовому рішенні виконувати закон, який відповідач й так має обов"язок виконувати.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже позов підлягає до задоволення.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (вул. Героїв-пожежників, 13, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 43316700), Головного державного виконавця ВПВР у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Благадира Дмитра Григоровича ( (вул. Героїв-пожежників, 13, м. Полтава, Полтавська область, 36014), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, індекс 36014, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Соборності, 66), про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Благадира Д.Г. ВП №58590868 від 25.01.2022 про повернення виконавчого документа стягувачу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.С. Шевяков