Провадження № 33/803/669/22 Справа № 185/3219/22 Суддя у 1-й інстанції - Мицак М.С. Суддя у 2-й інстанції - Мазниця А. А.
27 липня 2022 року м. Дніпро
Суддя Дніпровського апеляційного суду Мазниця А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, за участю ОСОБА_1 та захисника Палько О.М., апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2022 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, та стягнуто судовий збір у розмірі 496 гривні 20 коп., -
Згідно постанови суду першої інстанції, 28 квітня 2022 року о 15:40 год. в с/т “Космос”, ділянка 379, в с. Вербки Павлоградського району ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки “Деу ЗАЗ TF 698K”, держаний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп'яніння, вчинивши тим самим адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП. Огляд проводився на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестеру “Драгер” у присутності двох свідків, результат вимірювання склав 0,63 проміле.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, зазначає, що оскаржувана постанова суду першої інстанції є незаконною та необгрунтованою, а висновки суду не відповідають фактичним обставина справи.
Вказує, що судом здійснено формальний підхід до розгляду справи та неповно і необ'єктивно з'ясовано фактичні обставини, оскільки матеріали провадження не містять жодних об'єктивних даних, які підтверджують викладені у постанові суду обставини.
Зазначає, що він не керував автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, а поставив його на краю садового товариства близько 13.00 год. і пішов з товаришем до берегу річки, за 300 м. від автомобіля, після чого до них підійшли військовослужбовці та привели їх до автомобіля для проведення обшуку. Стверджує, що його ніхто не зупиняв під час керування автомобілем.
Також вказує, що наявний у матеріалах провадження відеозапис не є безперервним і являє собою нарізку з п'яти окремих фрагментів, вигідних для поліцейських, та не є послідовним, оскільки поліцейський, коли задавав йому питання, постійно вимикав та вмикав камеру, чекаючи потрібної йому відповіді.
Одночасно зазначає, що пояснення ОСОБА_2 на камеру, які він надав поліцейським, не містять відомостей про те, що він керував автомобілем, а тільки те, що вони з ним вживали алкоголь після того, як поставили автомобіль, при цьому на відеозаписі не відображено, що він керував автомобілем.
Вказує, що пояснення свідків не можливо вважати належним доказом, оскільки вони не допитані в судовому засіданні та їх було залучено тільки після приїзду поліцейських, а тому вони не бачили, в якому він був стані 2-3 годинами раніше, коли залишив автомобіль.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши ОСОБА_1 та захисника Палько О.М., які підтримали апеляційну скаргу та наполягали на її задоволенні, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, приходить до наступних висновків.
Розглядаючи вимоги апеляційної скарги по суті, суд апеляційної інстанції вважає викладений в постанові суду першої інстанції висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, таким, що відповідає фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, складеним уповноваженою особою з дотриманням вимог, передбачених ст. ст. 254 - 256 КУпАП; рапортом поліцейського; результатом огляду за допомогою алкотесту Драгер 6810, згідно якого ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння; відеозаписом з нагрудної камери поліцейського; поясненнями свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і самого ОСОБА_1 ; актом огляду на стан сп'яніння.
Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає зокрема за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Вказані положення кореспондують положенням п. 2.9. Правил дорожнього руху України, згідно яким водієві забороняється зокрема керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Аналізуючи наявні докази, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що ними наявність у діях водія ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є доведеною поза розумним сумнівом належними доказами, зокрема результатом огляду за допомогою алкотестеру Драгер 6810, згідно якому ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп'яніння, результат вимірювання склав 0,63 проміле.
Апеляційним судом не встановлено допущених під час складання протоколу про адміністративне правопорушення істотних порушень Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженого Постановою КМУ від 17.12.2008 р. № 1173, та відповідної Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС та МОН України від 09.11.2015 року № 1452/735.
Що стосується доводів апелянта про те, що він не керував транспортним засобом та його безпосередньо не зупиняли працівники поліції, то слід зазначити, що згідно відеозапису ОСОБА_1 повідомляє працівника поліції про те, що він напередодні вживав алкогольні напої, при цьому не заперечує того факту, що він керував автомобілем.
Крім того, згідно письмовим поясненням ОСОБА_3 , який здійснював чергування разом з іншими військовослужбовцями на вказаній ділянці, ними було помічено підозрілий автомобіль, який в подальшому зупинено і в процесі спілкування з водієм ОСОБА_1 в останнього було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, а саме різкий запах алкоголю, та викликано працівників поліції. Аналогічні відомості містять і письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Крім того, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 у графі зі своїми поясненнями зазначив, що він пройшов огляд за допомогою приладу Драгер та погодився з його результатом, який склав 0,63 проміле, та підписав його без зауважень, не зазначивши при цьому незгоду з фактом керування ним автомобілем, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними та будь - якими відомостями не підтверджуються.
Що стосується доводів апелянта стосовно недопустимості як доказу пояснень свідків, оскільки вони не були допитані в судовому засіданні, то вони є необгрунтованими, оскільки наявні в матеріалах провадження пояснення свідків узгоджуються з іншими матеріалами справи, наявні у них відомості не суперечать встановленим обставинам провадження, а також письмові пояснення є самостійним джерелом доказів у розумінні ст. 251 КУпАП, а тому будь - яких сумнівів у їх допустимості як доказів у суду не виникає.
Інші доводи апелянта апеляційний суд розцінює як такі, що спрямовані на ухилення від відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.
При розгляді справи судом істотних порушень ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2022 року у відношенні ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду А.А. Мазниця