№ справи: 757/6137/19-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2847/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Ільєва Т.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
28 липня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
секретар - Лащевська Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року,
встановив:
у січні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 135 360 грн., посилаючись на те, що між сторонами 17 червня 2017 року було укладено договір позики, умови якого щодо повернення коштів відповідач не виконала.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року позовні вимоги було задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 135 360 грн.
Не погоджуючись з рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи.
Також відповідач при зверненні до суду з апеляційною скаргою просила суд призначити у справі технічну експертизу документа, на вирішення якої поставити питання чи є боргова розписка від 17 червня 2017 року оригіналом чи копією.
В судові засідання, призначені на 26 травня 2022 року та 28 липня 2022 року відповідач ОСОБА_3 не з'явилась. 26 травня 2022 року скаржником було подано клопотання про відкладення розгляду справи з підстав її перебування за межами України. Аналогічне клопотання подано апелянтом і 28 липня 2022 року. Разом з тим, доказів на підтвердження неможливості з'явитись в судове засідання або клопотання про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції ОСОБА_2 не подала. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги та клопотання про призначення експертизи за її відсутності.
Положеннями ст. 103 ЦПК України визначено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Як вбачається з матеріалів справи, при розгляді справи у суді першої інстанції відповідач вказувала, що надана позивачем до суду розписка є не оригіналом, а копією, оскільки оригінал розписки позивачем було знищено після сплати йому боргу. Просила суд призначити експертизу.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 08 лютого 2021 року у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом позивачем було надано до суду копію боргової розписки, засвідчену належним чином адвокатом Волошиним М.К. Тобто позивачем не заперечувалось, що наявна в матеріалах справи розписка є копією. Оригінал розписки було надано адвокатом в судове засідання 16 серпня 2021 року та досліджено судом першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні.
За таких обставин підстави для задоволення клопотання про призначення експертизи відсутні.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 17 червня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав відповідачу в борг 4 800 дол. США, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 . За змістом розписки грошові кошти в розмірі 3 500 дол. США мали бути повернуті позивачу до 01 серпня 2017 року, а грошові кошти в розмірі 1300 дол. США - до 01 жовтня 2017 року. Зазначав, що станом на момент звернення до суду з позовом грошові кошти відповідачем повернуті не були, а тому просив стягнути на його користь суму позики, яка станом на момент звернення до суду становить 135 360 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року позовні вимоги було задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 135 360 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони досягли згоди щодо істотних умов договору позики, відповідач отримала грошові кошти, однак у встановлений домовленістю строк їх не повернула. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення статей 545, 625, 1047, 1049 ЦК України.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 червня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, про що позичальником було видано розписку. Відповідно до умов укладеного договору, позивач надав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі 4 800 дол. США. Суму боргу в розмірі 3 500 дол. США відповідач зобов'язалась повернути до 01 серпня 2017 року, а 1 300 дол. США строком до 01 жовтня 2017 року. Факту укладення договору позики відповідач не заперечувала.
Оригінал вказаної розписки було досліджено судом першої інстанції безпосередньо в судовому засіданні, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилалась на те, що судом першої інстанції безпідставно не були взяті до уваги її заперечення щодо неотримання позивачем коштів за договором. Відповідач стверджувала, що нею було виконано свої зобов'язання за договором, внаслідок чого позивачем розписка про отримання коштів була знищена. Вказані доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не підтверджені належним та допустимими доказами.
Згідно з частинами 1, 4 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
При зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідачем не було надано будь-яких доказів на підтвердження виконання нею своїх зобов'язань за договором позики, а тому її твердження про сплату боргу, як і посилання на знищення позивачем оригіналу розписки, є припущенням. Доводів про те, у зв'язку з чим ОСОБА_2 була позбавлена можливості отримати від позивача підтвердження отримання ним грошових коштів у випадку дійсної їх сплати, апеляційна скарга не містить.
Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 01 серпня 2022 року.
Головуючий
Судді