30 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали з кримінального провадження № 42016000000003900 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою до 21 липня 2022 року включно.
Таке рішення суд мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що існує загроза переховування обвинуваченого від суду, з огляду на наявність у ОСОБА_7 громадянств інших країн, міцні дружні та ділові стосунки в Україні та за її межами, його майновий стан, та який тривалий час перебував у розшуку, на виклики до суду не з'являвся, а також те, що ОСОБА_7 , який перебуває у статусі обвинуваченого, знову повідомлено про підозру, що свідчить і про можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, та, оскільки на даний час судове провадження триває, то існує і ризик перешкодити виконанню завдань кримінального провадження, в тому числі шляхом впливу на потерпілого та свідків, і тому, враховуючи, як конкретні обставини кримінального провадження, так і особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, одружений, має на утриманні дітей, та відсутність даних, які б свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою за станом здоров'я, та зважаючи на те, що наявність міцних соціальних зв'язків не свідчать про наявність належних гарантій явки обвинуваченого до суду і те, що ________________________________________________________
Справа №11-кп/824/2460/2022 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 2 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_1
жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам, тому, з метою забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, які в даному випадку є переважними, суд визнав необхідним продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою.
В апеляційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_6 , вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, ухваленою без додержання вимог щодо кримінального провадження, та такою, що не ґрунтується на матеріалах справи на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у продовженні строку тримання під вартою ОСОБА_7 та обрати стосовно нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою проживання сім'ї: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що, відповідно до положень ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, в якій закріплено вичерпний перелік випадків, коли суд має право не визначати розмір застави, зокрема, у випадку настання суспільно небезпечних наслідків (насильства або загибель людини), або погроз застосування насильства.
Проте, як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_7 не інкримінуються дії, пов'язані із застосуванням насильства, або погрози його застосування, і наслідки у вигляді загибелі особи так само не інкримінуються.
Отже, підстави які б давали право суду не визначати розмір застави відсутні, однак у своєму рішенні суд, не пославшись на жодний із перелічених пунктів (випадків) та жодним чином не обґрунтувавши прийняте рішення у даній частині, лише послався на те, що, згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, не визначає розмір застави.
Крім того, зазначає, що при винесені оскаржуваного рішення судом не враховано те, що, згідно обвинувального акту, ОСОБА_7 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 372 КК України, із застосуванням ст. 15 КК України (тобто замах) і ч. 2 ст. 115 КК України із застосуванням ст. 14 КК України (тобто готування до злочину), а в теорії кримінального права доволі поширеною є позиція, згідно з якою природним вважають те, що незакінчений злочин є менш суспільно небезпечним порівняно із закінченим злочином, яка втілена у ст. 68 КК України, яка регламентує правила призначення покарання за незакінчений злочин, тобто дана норма і вказує на знижену суспільну небезпеку за висунутою органами обвинувачення підозрою.
Також зазначає, що саме сторона обвинувачення повинна довести перед судом та надати докази про існування (продовження існування) ризиків і докази про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КК України, а суд в свою чергу, відповідно до ст. 196 КПК України, зазначивши ці докази, обґрунтувати прийняте рішення. Проте, посилання на докази, на підставі яких суд виніс оскаржуване рішення, відсутні.
Крім того, з часу повномасштабного військового вторгнення на територію України з боку Росії змінились не тільки обставини, а взагалі змінилось життя цілої країни та кожного її громадянина окремо, а з огляду на те, що після 24.02.2022 року строк тримання під вартою продовжувався вперше у судовому засіданні, відповідно і всі обставини повинні були оцінюватись з огляду на зміну обставин в країні.
При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 ЄКПЛ (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Проте, судом не врахована зазначена практика ЄСПЛ, у зв'язку із чим прийнято необґрунтоване рішення, а також не враховано те, що стороною обвинувачення на протязі тривалого часу постійно використовуються одні і ті ризики для продовження терміну тримання під вартою.
Крім того, суд в оскаржуваному рішенні послався на наявність суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості, але всупереч рішення ЄСПЛ не навів жодного конкретного його прояву, що стало підставою для прийняття незаконного рішення.
Також судом залишено поза увагою і доводи сторони захисту щодо застосування до ОСОБА_7 положень п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України, у якому зазначено, що сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати дванадцяти місяців - у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
При цьому судом не було враховано того, що на момент винесення ухвали від 23.05.22 року у справі були допитані потерпілий та всі свідки сторони обвинувачення, завершено дослідження письмових доказів сторони обвинувачення і суд перейшов до допиту обвинуваченого, у зв'язку з чим перестали існувати відповідні обставини, на підставі яких ОСОБА_7 було обрано 23.02.2018 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому відсутні ризики, які передбачені ст. 177 КПК України.
Тому враховуючи те, що сукупний строк тримання під вартою ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні станом на 25.05.22 перевищив 12 місяців, та складає 51 місяць, що більше ніж в чотири рази перевищує максимальний термін тримання під вартою встановлений КПК України, ОСОБА_7 підлягає звільненню.
Крім того, зазначає, що з урахуванням прийнятого Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» (Закону №838-VIII), ОСОБА_7 , з урахуванням строку перебування під вартою у кримінальному провадженні №42016000000003900 з 08.02.2018 по 25.05.2022, без вироку суду відбув вже більше 7,5 років покарання, що дорівнює максимальному строку покарання, який може бути призначений судом за ст. 14, ч. 2 ст. 115 КК України з урахуванням вимог ч. 2 ст. 68 КК України, тобто на момент винесення ухвали ОСОБА_7 відбув весь термін покарання у разі постановлення судом обвинувального вироку та йому не має ніякого сенсу переховуватись від суду, що також виключає будь-які ризики.
Отже, на цей час є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_7 у кримінальному тримається під вартою понад усі розумні строки та має бути негайно звільнений.
При цьому, при продовжені терміну тримання під вартою ОСОБА_7 , суд використовує такі ж самі ризики, які викладені в ухвалі суду від 23.02.18 р., які вже давно втратили свою актуальність та прокурорами не доведено, що вони не зменшились та продовжують існувати.
Крім того, зазначає, що, відповідно до ухвали від 03.06.21 року у справі №369/6165/17, Києво-Святошинським районним судом Київської області стосовно ОСОБА_7 застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у зв'язку із тим, що подальше тримання ОСОБА_7 під вартою буде порушувати його право, передбачене ст. 5 Конвенції, яка набрала законної сили 18.08.21 року після перегляду Київським апеляційним судом, який прийшов до висновків щодо її обґрунтованості та законності.
Також ухвалою від 15.09.21 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у вказаній справі зменшив розмір застави до 1 589 000 грн., яка набрала законної сили.
До того ж у вказаній справі, ОСОБА_7 також намагаються
обвинувачувати за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 115 КК України, де є потерпілим також ОСОБА_9 , проте судом це не було прийнято до уваги.
Крім того, судом залишено поза увагою і те, що вирок Деснянського районного суду м. Києва від 07.08.20 року про засудження ОСОБА_7 за втечу з під варти, на який посилалась сторона обвинувачення, не набув станом на 07.09.21 року законної сили, на нього стороною захисту подано апеляційну скаргу та стосовно ОСОБА_7 за цим вироком залишено міру запобіжного заходу у вигляді застави, що нівелює будь-який ризик щодо втечі ОСОБА_7 чи іншим чином переховування від суду.
Не враховано судом і стан здоров'я ОСОБА_7 та документи, які
підтверджують, що такий стан незадовільний та тримання ОСОБА_7 в ITT ГУ НП в м. Києві завдає йому страждань у зв'язку із відсутністю там умов для надання відповідного лікування та дотримання його прав, які передбачені ЗУ «Про попереднє ув'язнення».
Таким чином, вважає, що судом не наведено відповідних мотивів прийняття оскаржуваної ухвали про продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою, оскільки фактично судом, як і в попередній ухвалі йде лише посилання на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, здійснив втечу з під варти, перебував у розшуку, тощо, інших аргументів судом не наведено.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення прокурора щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України, на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводи захисникаОСОБА_6 про відсутність підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів з провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , Дарницьким районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження №42016000000003900 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6, 9, 11, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 371, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 372 КК України.
Суд першої інстанції, поставивши у судовому засіданні на обговорення питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, та заслухавши з цього приводу позиції сторони обвинувачення і сторони захисту, вважав, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме, що існує загроза переховування обвинуваченого від суду, з огляду на наявність у ОСОБА_7 громадянств інших країн, міцні дружні та ділові стосунки в Україні та за її межами, його майновий стан, та який тривалий час перебував у розшуку, на виклики до суду не з'являвся, а також те, що ОСОБА_7 , який перебуває у статусі обвинуваченого, знову повідомлено про підозру, що свідчить і про можливість вчинити інше кримінальне правопорушення, та, оскільки на даний час судове провадження триває, то існує і ризик перешкодити виконанню завдань кримінального провадження, в тому числі шляхом впливу на потерпілого та свідків, і тому, враховуючи, як конкретні обставини кримінального провадження, так і особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, одружений, має на утриманні дітей, та відсутність даних, які б свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою за станом здоров'я, та зважаючи на те, що наявність міцних соціальних зв'язків не свідчать про наявність належних гарантій явки обвинуваченого до суду і те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам, тому, з метою забезпечення не лише прав обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, які в даному випадку є переважними, визнав необхідним продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою на 60 днів.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисникаОСОБА_6 проте, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_7 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Тож, враховуючи тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винним, та приймаючи до уваги існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений може переховуватись від суду, з огляду в т.ч. на тривалий час його перебування у розшуку, наявність у нього громадянств інших країн, міцні дружні та ділові стосунки в Україні та за її межами, його майновий стан, і те, що ОСОБА_7 обвинувачується, крім іншого, і у вчиненні інших, в тому числі особливо тяжких, кримінальних правопорушень та те, що на даний час судове провадження триває, що свідчить про наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкодити виконанню завдань кримінального провадження, в тому числі шляхом впливу на потерпілого та свідків, а також як конкретні обставини кримінального провадження, так і особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні дітей, та відсутність даних, які б свідчили про неможливість тримання обвинуваченого під вартою за станом здоров'я, та зважаючи на те, що наявність міцних соціальних зв'язків не свідчать про наявність належних гарантій явки обвинуваченого до суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається в своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Твердження захисника ОСОБА_6 на те, що не існує будь-якого ризику втечі ОСОБА_7 , оскільки Деснянським районним судом м. Києва 07.08.2020 року винесено стосовно нього вирок з приводу того, що ОСОБА_7 здійснив втечу з-під варти, за яким залишено міру запобіжного заходу у вигляді застави, яка є чинною і на цей час, є непереконливими, зважаючи на характер висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, які переконливо доводять існування ризику втечі, тому, на переконання колегії суддів, достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання ОСОБА_7 під вартою, щоб завадити цьому.
Щодо доводів захисника про те, що судом не було враховано того, що на момент винесення даної ухвали у справі були допитані потерпілий та всі свідки сторони обвинувачення, завершено дослідження письмових доказів сторони обвинувачення і суд перейшов до допиту обвинуваченого, у зв'язку з чим перестали існувати відповідні обставини, на підставі яких ОСОБА_7 було обрано 23.02.2018 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому відсутні ризики, які передбачені ст. 177 КПК України, то вони не заслуговують на увагу, оскільки на даний час судове провадження триває, при цьому обсяг проведених судом процесуальних дій під час судового розгляду у кримінальному провадженні та їх результати не зменшують ризик переховування та ризик перешкодити кримінальному провадженню.
Що стосується посилань захисника на тримання ОСОБА_7 під вартою понад строк, передбачений п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України, та те, що на підставі положень ч. 5 ст. 72 КК України (Закону №838-VIII) ОСОБА_7 , з урахуванням строку перебування під вартою у кримінальному провадженні №42016000000003900 з 08.02.2018 по 25.05.2022, відбув більше ніж 7,5 років покарання, що дорівнює максимальному строку покарання, який може бути призначений судом за ст. 14, ч. 2 ст. 115 КК України, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 68 КК України, то ці питання, за наявності для цього відповідних підстав, підлягають з'ясуванню та перевірці в суді першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження по суті, а не є підставою для звільнення ОСОБА_7 , як про те зазначає сторона захисту.
Доводи захисника про те, що незадовільний стан здоров'я ОСОБА_7 , який в умовах тримання в ІТТ завдає йому страждань через відсутність в даній установі умов надання відповідного лікування та дотримання його прав, які передбачені ЗУ «Про попереднє ув'язнення», нічим не підтверджені, оскільки суду не були надані жодні відомості про те, що за станом здоров'я ОСОБА_7 не може утримуватися під вартою.
Посилання захисника ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу у виді застави в іншому кримінальному провадженні, як на підставу для зміни запобіжного заходу у даному кримінальному провадженні є неспроможними, оскільки вказані обставини жодним чином не впливають на прийняття рішення з вказаного питання у даному кримінальному провадженні.
Крім того, на думку колегії суддів, суд з урахуванням вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для визначення ОСОБА_7 розміру застави, а відтак, протилежні тому доводи захисника суд апеляційної інстанції вважає непереконливими.
Враховуючи наведене, підстав для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2022 року, якою продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою до 21 липня 2022 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3