Справа № 552/6195/21 Номер провадження 22-ц/814/1453/22Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
27 липня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Триголова В.М.
суддів: Дорош А.І., Лобова О.А.,
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників процесу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 квітня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У квітні 2021 року представник АТ «Альфа - Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В обґрунтування позовних вимог вказували на те, що між АТ «Альфа - Банк» та ОСОБА_1 укладено оферту на укладення угоди про надання кредиту №500835062.
Відповідно до умов даного договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредит, а відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором повернути кредит, виплатити проценти за користування кредитом, сплатити неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатком №1 до нього - графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, надав відповідачу кредит. У порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 126 255 грн. 02 коп.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість та судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 квітня 2022 рокупозов Акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа - Банк» заборгованість за кредитним договором № 500835062 від 09.07.2020 року в розмірі 126 255 грн. 02 коп. та судовий збір в розмірі 2270 грн., а всього 128 525 грн. 02 коп. ( сто двадцять вісім тисяч п'ятсот двадцять п'ять гривень дві копійки).
Відповідач подала апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення щодо задоволення позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у позові в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що cуд першої інстанції помилково зробив висновок про те, що позивачем належним чином доведено отримання відповідачем коштів за кредитним договором. Вказує, що позивач повинен довести не лише факт виникнення кредитних відносин, а й розмір кредитної заборгованості.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено місцевим судом, 09 липня 2020 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено оферту на укладення угоди про надання кредиту №500835062, згідно умов якої відповідач отримала кредит в сумі 103 078 грн. 46 коп. з кінцевим терміном поверення 10.07.2023 року.
Місцевим судом встановлено, що позивач свої зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу кредитні кошти.
У порушення умов кредитного договору свої зобов'язання відповідач за кредитним договором № 500835062 від 09.07.2020 року не виконує у повному обсязі, внаслідок чого станом на 14.09.2021 року утворилась заборгованість, яка становить 126 255 грн. 02 коп, з яких: 95 166 грн. 14 коп. - заборгованість за кредитом; 31 088 грн. 88 коп. - заборгованість по відсотках.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт виконання своїх зобов'язання за кредитним договором, а саме перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією зі сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У доводах апеляційної скарги відповідач посилається на недоведеність банком виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, а саме факту надання кредитних коштів відповідачу.
Вказані доводи не заслуговують на увагу суду з огляду на наступне.
У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18), зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21).
Належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки позивач надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують існування у позичальника заборгованості за укладеним кредитним договором у заявленому розмірі.
Разом з цим, відповідачем жодним чином вказані обставини не спростовані, та не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 76-81 ЦПК України, які б підтверджували невиконання позивачем обов'язку передачі кредитних коштів згідно укладеного між сторонами договору.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про задоволення позову.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів -,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов