02 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/5363/21 пров. № А/857/5822/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Большакової О.О., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Кафарський В.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - 01 лютого 2022 року,
22 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за період з 2013 року по 2019 рік; зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за період з 2013 року по 2019 рік.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні з військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України з ним не було проведено всі виплати, а саме не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за період з 2013 року по 2019 рік. Вказує, що звернувся до відповідача щодо причини ненарахування такої грошової компенсації, однак, відповідач повідомив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 702 від 01 серпня 2012 року було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2019 роки згідно платіжного доручення № 241 від 18 лютого 2020 року та відомості до платіжного доручення. Вважає, що має право на отримання грошової компенсації, оскільки відповідно до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі не використання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм має бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2013 рік. Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2013 рік. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивачу вже було нараховано та виплачено компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2014 по 2019 роки, що не заперечує позивач, тому не може здійснюватися компенсація за невикористані дні відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2014 по 2019 роки. Суд першої інстанції вважав, що позивач має право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року №702, за 2013 рік.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що у даному випадку до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення абз. 3 ч. 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. Вказує, що додаткова відпустка, передбачена пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ та додаткова відпустка, передбачена пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ є різними за правовою природою і підставами надання та не є взаємозамінними чи взаємовиключними.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звільнений наказом начальника Західного територіального управління Національної гвардії України від 13 червня 2019 року за № 46 о/с з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку контракту.
Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 20 червня 2019 року № 143 ОСОБА_1 з 20 червня 2019 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлений для взяття на військовий облік до Івано-Франківського МВК (а.с.8).
10 серпня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо причин ненарахування під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за час проходження військової служби на відповідних посадах за період з 2013 по 2019 рік (а.с.9-11).
Листом від 26 серпня 2021 року відповідач повідомив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 702 від 01 серпня 2012 року йому було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2019 роки згідно платіжного доручення від 18 лютого 2020 року № 241 та відомості до платіжного доручення (а.с.12).
08 вересня 2021 року позивач звернувся до відповідача із запитом на доступ до публічної інформації щодо причин ненарахування під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 жовтня 2015 року по 20 червня 2019 року (а.с.13-15).
Листом від 17 вересня 2021 року відповідач повідомив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 702 від 01 серпня 2012 року йому було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно платіжного доручення від 18 лютого 2020 року № 241 та відомості до платіжного доручення (а.с.16).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2013 рік.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до п. 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» № 702 (далі - Постанова № 702) затверджено переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.
Додаток 3 до Постанови № 702 містить перелік військових посад Національної гвардії, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.
Відповідно до п. 47, 170 додатку 3 до Постанови № 702 начальник військового наряду (командира 2-го відділення) має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 5 календарних днів.
Відповідно до п. 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 (далі - Порядок № 702) щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Згідно з п. 11 Порядку № 702 в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Відповідно до п. 12 Порядку № 702 якщо військовослужбовець проходив службу в різних умовах, на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на щорічну додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу виконання обов'язків військової служби проводиться окремо за кожною умовою (посадою).
У разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця.
Облік часу виконання обов'язків військової служби за кожною умовою (посадою) здійснюється командиром (начальником) або уповноваженою ним особою.
Абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Відповідно до абзацу 5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Проаналізувавши вищенаведені законодавчі положення, суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, у тому числі, з 2013 по 2019 роки займав посади, виконання обов'язків військової служби за якими, пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням.
На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 , що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 16 жовтня 2015 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.6).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно платіжного доручення від 18 лютого 2020 року № 241 та відомості до платіжного доручення у розмірі 27604,70 грн (а.с.12,17-18).
Згідно з довідкою про нарахування грошової компенсації за невикористану відпустку за період 2015-2019 рр. ОСОБА_1 нараховано 28025,10 грн грошової компенсації за невикористану відпустку за 2015-2019 роки (5605*5=28025,10) (а.с.53).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що право позивача на отримання додаткової відпустки як учасника бойових дій виникло з 16 жовтня 2015 року, тому інформація, зазначена відповідачем у листі від 26 серпня 2021 року про те, що позивачу виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2014 рік як учаснику бойових дій, не відповідає дійсності, оскільки у 2014 році позивач не мав права на отримання відповідної додаткової відпустки.
Стосовно доводів скаржника про те, що у даному випадку до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення абз. 3 ч. 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Крім того, згідно з п. 12 Порядку № 702 у разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця.
Отже, зазначені норми передбачають право військовослужбовців за своїм вибором отримати додаткову відпустку із збереженням грошового та матеріального забезпечення як компенсацію за виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, або на підставі іншого закону. Тобто, військовослужбовці, за наявності у них права на отримання щорічної додаткової відпустки на підставі абзацу третього пункту 4 статті 10-1 Закону №2011-XII та на підставі іншого закону, мають право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за своїм вибором.
Відповідно, нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІ, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим пункту 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII, і навпаки.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 520/7314/2020.
Колегія суддів зазначає, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки в інший період; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отримання грошової компенсації є компенсаторною виплатою, яка здійснюється, якщо право на отримання відпустки не було реалізоване з певних причин. Оскільки у даному випадку право на отримання додаткової відпустки згідно з абз. 3 ч. 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ могло бути зреалізоване лише за однією з підстав, тому і право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки також може бути зреалізоване лише за однією з підстав.
Оскільки позивачу вже було нараховано та виплачено компенсацію за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, що не заперечує позивач, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у випадку нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не може здійснюватися компенсація за невикористані дні відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2015 по 2019 роки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що статус учасника бойових дій позивачу надано в жовтні 2015 року, тому право на щорічну додаткову відпустку за п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у позивача виникло з 2015 року. Разом з тим, право на отримання щорічної додаткової відпустки передбаченої абз. 1 ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у позивача виникло раніше, а тому, враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2013-2014 роки.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що в частині позовних вимог про нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2015-2019 роки слід відмовити.
В той же час, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2013 рік.
Однак, зважаючи на наведені вище висновки, також слід задовольнити позовні вимоги щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2014 рік.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2014 рік та ухвалення в цій частині нового судового рішення.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року у справі № 300/5363/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно до частини 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2014 рік та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 в цій частині задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2014 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2014 рік.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. О. Большакова
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 02 серпня 2022 року.