02 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/1167/22 пров. № А/857/8359/22
Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Улицького В.З., Хобор Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2022 року (ухвалене головуючим - суддею Мартиць О.І. у м. Тернопіль) у справі № 500/1167/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними та скасувати:
вимогу про сплату боргу (недоїмки) винесену Головним управлінням ДФС у Тернопільській області (код ЄДРПОУ 39403535), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44143637) від 05.02.2019 № Ф-5688-54У на суму 18276, 72 грн;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) винесену Головним управлінням ДПС у Тернопільській області (код ЄДРПОУ 43142763), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44143637) від 12.08.2019 № Ф-5688-54У на суму 5508, 36 грн;
вимогу про сплату боргу (недоїмки) винесену Головним управління ДПС у Тернопільській області як відокремленим підрозділом Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44143637) від 12.02.2021 № Ф-5688-54У на суму 14003, 66 грн;
Зобов'язати Головне управління ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України внести зміни до облікових даних платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення боргу (недоїмки) із сплати ЄСВ на суму 37788, 74 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що після отримання листа державного виконавця від 17.01.2022 позивач ознайомився з вимогами відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 № Ф-5688-54У на суму 18276, 72 грн, від 12.08.2019 № Ф-5688-54У на суму 5508,36 грн та від 12.02.2021 № Ф-5688-54У на суму 14003,66 грн. Позивач вважає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки в період за який винесені спірні вимоги позивач був найманим працівником і за нього ЄСВ сплачували роботодавці, що підтверджується довідкою форми ОК-5 та відповідними записами трудової книжки. Крім того позивач вказує, що протягом періоду нарахування ЄСВ не здійснював підприємницьку діяльність, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.04.2022 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управлінням ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 № Ф-5688-54У. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управлінням ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 № Ф-5688-54У. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управлінням ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 № Ф-5688-54У. Зобов'язано Головне управління ДПС у Тернопільській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37788, 74 грн.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що в період нарахування податковим органом позивачу ЄСВ відповідно до вимог про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 № Ф-5688-54У на суму 18276, 72 грн, від 12.08.2019 № Ф-5688- 54У на суму 5508, 36 грн та від 12.02.2021 № Ф-5688-54У на суму 14003, 66 грн позивач працював у Регіональній філії «Південно-західної залізниці» Акціонерного товариства «Українська залізниця», з червня 2017 в Акціонерному товаристві «Подільський цемент», що підтверджується копією трудової книжки. Отже позивач був найманим працівником та застрахованою особою, а тому платником єдиного соціального внеску за нього був роботодавець/страхувальник, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього ЄСВ.
Крім цього суд зазначив, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 24.09.2012 до реєстру внесено запис про ОСОБА_1 за № 26461750000024720, як фізичну особу - підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію недійсне. Відсутність у позивача чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у сукупності із відомостями про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію, як фізичної особи - підприємця виключає можливість нарахування йому відповідачем заборгованості із сплати єдиного соціального внеску.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати єдиного внеску створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату недоїмки, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що згідно з інформацією, яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків», а саме: розділ «Реєстраційні дані», позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець станом на 27.05.2004 взятий на облік Тернопільською ДПІ за номером 773.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 24.09.2012 до реєстру внесено запис про ОСОБА_1 за №26461750000024720 як фізичної особи підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію недійсне
Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 позивач протягом січня - червня 2017 року працював у Регіональній філії «Південно-західної залізниці» Акціонерного товариства «Українська залізниця». З червня 2017 працює в Акціонерному товаристві «Подільський цемент».
Головним управлінням ДФС у Тернопільській області (код ЄДРПОУ 39403535), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44143637) на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 № Ф-5688-54У на суму 18276, 72 грн.
Головним управлінням ДПС у Тернопільській області (код ЄДРПОУ 43142763), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44143637) на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 № Ф-5688-54У на суму 5508, 36 грн.
Головним управління ДПС у Тернопільській області як відокремленим підрозділом Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44143637) на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2021 № Ф-5688-54У на суму 14003, 66 грн.
Позивач вважаючи прийняті вимоги протиправними, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов'язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, який з 16.09.2015 року по даний час є найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон України № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ст. 2 Закону України № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вказаної вище мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону України № 2464-VI, на якому наполягає апелянт, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону України № 2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04.12.2019 в адміністративній справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 27.03.2020 у справі № 140/2214/19, від 03.04.2020 у справі № 140/642/19, від 19.06.2020 у справі № 824/876/19-а.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 -2021 роки.
Разом з цим, згідно в період нарахування податковим органом позивачу ЄСВ відповідно до вимог про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 № Ф-5688-54У на суму 18276, 72 грн, від 12.08.2019 № Ф-5688- 54У на суму 5508, 36 грн та від 12.02.2021 № Ф-5688-54У на суму 14003, 66 грн позивач працював у Регіональній філії «Південно-західної залізниці» Акціонерного товариства «Українська залізниця», з червня 2017 в Акціонерному товаристві «Подільський цемент», що підтверджується копією трудової книжки серії серії НОМЕР_1 .
Відтак, є вірним висновок суду першої інстанції, що позивач будучи найманим працівником та застрахованою особою, платником єдиного соціального внеску за нього був роботодавець/страхувальник, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього ЄСВ.
Також колегія суддів вважає, що контролюючий орган не позбавлений можливості самостійно перевірити сплату ЄСВ за позивача роботодавцем за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнобов'язкового державного соціального страхування.
Крім цього, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.12.2020 у справі № 140/2122/19, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Більше того, як слідує з матеріалів справи, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 24.09.2012 до реєстру внесено запис про ОСОБА_1 за № 26461750000024720, як фізичну особу - підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію недійсне.
А тому, відсутність у позивача чинного свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у сукупності із відомостями про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію, як фізичної особи - підприємця виключає можливість нарахування йому відповідачем заборгованості із сплати єдиного соціального внеску.
З огляду на встановлене та практику Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування спірних вимог, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Суд першої інстанції також обґрунтовано обрав такий спосіб захисту порушених прав позивача як зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо наявності недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37788, 74 грн., що свідчить про дотримання судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Наведе узгоджується також з висновками Верховного Суду в постанові від 26.02.2019 у справі № 805/4374/15-а, в постанові від 13.02.2018 у справі № 816/2042/16 та в постанові від 20.11.2021 у справі № 300/3157/20.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2022 року у справі № 500/1167/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді В. З. Улицький
Р. Б. Хобор