01 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 380/21650/21
адміністративне провадження № К/990/19714/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №380/21650/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного з позовом до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення п'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 54 від 13 вересня 2021 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації» відповідно до якого заступник керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію;
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків керівника Львівської обласної прокуратури №2328к від 23 жовтня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 », яким звільнено ОСОБА_1 з посади заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області та органів прокуратури з 28 жовтня 2021 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області з 28 жовтня 2021року;
- стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 29 жовтня 2021 року по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2022 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року позов задоволено частково:
-визнано протиправним та скасовано рішення п'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) «Про неуспішне проходження прокурором атестації» від 13 вересня 2021 №54;
- визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків керівника Львівської обласної прокуратури «Про звільнення ОСОБА_1 » від 23 жовтня 2021 року №2328к;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Золочівської місцевої прокуратури Львівської області та органів прокуратури з 29 жовтня 2021року;
- рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання;
- стягнуто з Львівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910031, місцезнаходження: 79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 46294 (сорок шість тисяч двісті дев'яносто чотири) грн 20 коп, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.
Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі: 9215 (дев'ять тисяч двісті п'ятнадцять) грн 98 коп з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допущено до негайного виконання.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910031, місцезнаходження: 79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі: 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора вдруге звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 27 липня 2022 року.
Скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №380/21650/21 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на відсутність висновку Верховного Суду у справах вищенаведеної категорії з урахуванням обставин наявності процедурного рішення кадрової комісії стосовно задоволення заяви позивача про повторне проходження іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та в подальшому, пізнішою датою прийнятого рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, ухваленого за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (набрання мінімального прохідного балу).
В контексті викладеного, скаржник зауважує на необхідності надання Верховним судом правової оцінки і тлумачення особливостей застосування:
- пунктів 9, 16, 17 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (надалі - «Закон №113-IX»).
Положеннями пунктів 9, 17, розділу ІІ Закону №113-ІХ урегульовані питання організації проходження прокурорами атестації. Проте, наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду, за обставин установлених саме у цій справі. Крім того, заявник не виклав їх у взаємозв'язку з обставинами справи у контексті їхніх індивідуальних ознак.
Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб. Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
Разом з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вирішуючи цей спір, суди встановили, що позивачем під час складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки не було набрано прохідного балу. При цьому, позивач звернувся до Третьої кадрової комісії з заявами щодо повторного складання вказаного іспиту, посилаючись на помилки системи у зарахуванні балів. За результатами розгляду заяви позивача, Третьою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за наслідками проходження позивачем тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки було прийнято процедурне рішення про призначення нового часу та дати складання іспиту та внесені зміни до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, а саме виключено зі списку осіб, які неуспішно склали іспит (II етап). Будь-якого рішення про неуспішне проходження позивачем атестації Першою кадровою комісією не приймалось. Зазначене рішення Третьої кадрової комісії, яке оформлене протоколом №10 від 17 листопада 2020 року є чинним, жодних доказів його скасування чи визнання нечинним суду не надано. Водночас, за збігом значного проміжку часу, П'ятнадцятою кадровою комісією 13 вересня 2021 року було прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.
Отже, у цій справі судами установлено, що не зважаючи на наявність рішення Третьої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачем іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, про яке сповіщено позивача, 13 вересня 2021 року, тобто через більш ніж десять місяців після складання позивачем іспиту, П'ятнадцятою кадровою комісією приймається рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, що порушує принцип правової визначеності.
Суд апеляційної інстанції також звернув увагу, що Закон № 113-ІХ, Порядок № 221 та Порядок № 233 не наділяють кадрову комісію повноваженнями за тими ж самими обставинами переглядати власне рішення або рішення іншої (попередньої) кадрової комісії щодо призначення прокурору нового часу (дати) складання відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди, як і не передбачають вчинення кадровою комісією повторно дій щодо визначення підстав для призначення нового часу (дати) складання іспиту чи проведення співбесіди, як не передбачають і права комісії або дій по вирішенню питання, чи включати до графіку складання іспитів прокурора, щодо якого вже прийнято рішення про призначення йому нової дати складання іспиту.
Водночас скаржник не обґрунтував у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених норм права з огляду на висновки суду про наявність двох протилежних рішень, а саме: рішення Третьої кадрової комісії про призначення нової дати та часу складання позивачем іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, про яке сповіщено позивача та рішення П'ятнадцятої кадрової комісії, яке приймається більш ніж через десять місяців після складання позивачем іспиту, про неуспішне проходження позивачем атестації, що порушує принцип правової визначеності. Таким доводам суду апеляційної інстанції касаційна скарга заперечень не містить.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, цитування норм законодавства, з посиланням на винятковість справи. Заявник безсистемно по тексту скарги наводить приклади справ, розглянутих Верховним Судом без логічного взаємозв'язку з обставинами цієї справи та указує про неповне з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що свідчить про переоцінку доказів у справі і виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
У цьому контексті Суд зауважує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Отже, в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник належним чином не обґрунтовує в чому полягало неправильне застосування цих норм судами попередніх інстанцій, як і не вказує як, на його думку, такі норми повинні застосовуватись.
З огляду на викладене, Суд констатує необґрунтованість посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд не бере до уваги доводи заявника про те, що скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу та відхиляє мотиви щодо винятковості цієї справи, оскільки скаржником не зазначено в чому саме полягає фундаментальне значення даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, розгляд яких надав би нового, уніфікованого розуміння застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола осіб.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, у частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №380/21650/21.
На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №380/21650/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду