вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" липня 2022 р. Справа№ 911/2498/18 (357/6515/20)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Полякова Б.М.
Гарник Л.Л.
за участю секретаря судового засідання Кудько О.О.
та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 13.07.2022 у даній справі
розглянувши матеріали апеляційної скарги арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича
на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021
у справі №911/2498/18 (357/6515/20) (суддя Наріжний С.Ю.)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Росава"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Об'єднаної первинної профспілкової організації ВАТ та ПрАТ "Росава"
про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
у відокремленому провадженні в межах справи № 911/2498/18
за заявою Голови ліквідаційної комісії Приватного акціонерного товариства "Росава"
до боржника Приватного акціонерного товариства "Росава"
про банкрутство
Рішенням господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) позов задоволено повністю, поновлено ОСОБА_1 на посаді гардеробника першого розряду ПрАТ "Росава", стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Росава" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2020 по 30.06.2021 у сумі 97542 (дев'яносто сім тисяч п'ятсот сорок дві) грн 06 коп, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Росава" в дохід Державного бюджету України 4540,00 грн судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, арбітражний керуючий Комлик Ілля Сергійович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, долучити до матеріалів справи лист Білоцерківського міськрайонного суду центру зайнятості від 15.06.2021 № 537/1052.02/01-24 разом із додатками, скасувати рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнути з позивача витрати зі сплати судового збору.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2021 зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Поляков Б.М., Верховець А.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судовому засіданні, запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзив на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 17.09.2021, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 20.09.2021.
22.09.2021 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотаня про розгляд справи без його участі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2021, крім іншого, розгляд апеляційної скарги арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) відкладено на 27.10.2021.
27.10.2021 розгляд справи не відбувся у зв'язку з перебуванням головуючого судді Доманської М.Л. на лікарняному до 16.11.2021.
У зв'язку зі звільненням у відставку судді Верховця А.А., відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2021 зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Доманська М.Л., судді: Пантелієнко В.О., Поляков Б.М., у зв'язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 прийнято апеляційну скаргу арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) до свого провадження у новому складі суду, розгляд апеляційної скарги арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) призначено на 20.12.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) до 09.02.2022.
09.02.2022 судове засідання не відбулось, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Доманської М.Л. на лікарняному з 01.02.2022 по 14.02.2022 включно.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 розгляд апеляційної скарги арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) призначено на 23.03.2022, заявлене в апеляційній скарзі клопотання скаржника про долучення листа Білоцерківського міськрайонного суду центру зайнятості від 15.06.2021 № 537/1052.02/01-24 разом із додатками призначити до розгляду в судовому засіданні, запропоновано учасникам справи подати свої пояснення (заперечення) щодо вищезазначеного клопотання скаржника в строк до 18.03.2022.
Судове засідання 23.03.2022 не відбулось задля запобігання загрози життю та здоров'ю суддів, працівників апарату суду та учасників судового процесу у період воєнного стану. У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 розгляд апеляційної скарги арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича на рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) призначено на 13.07.2022 об 11 год 00 хв.
У судове засідання 13.07.2022 з'явився представник скаржника. Представники решти учасників справи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
В судовому засіданні судом ставилось на обговорення питання щодо можливості здійснення розгляду апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з'явились в судове засідання, щодо чого представник скаржника не заперечував.
Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи, що не прибули у судове засідання, з огляду на наступне.
За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.
В даному випадку апеляційна скарга може бути розглянута у судовому засіданні без участі сторін, які не з'явились у судове засідання, їх неявка не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги у даному судовому засіданні.
У судовому засіданні ставилось на обговорення клопотання про долучення до матеріалів справи листа Білоцерківського міськрайонного суду центру зайнятості від 25.06.2021 № 537/1052.02/01-24 разом із додатками. Скаржник відповідне клопотання підтримав.
Щодо клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи листа Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 25.06.2021 № 537/1052.02/01-24 з додатками, суд вважає відповідний лист новим доказом в розумінні ч.ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України, що не був поданий до суду першої інстанції без поважних причин.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання до суду першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.
За приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є подання заявником належних доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Обгрунтовуючи неможливість подати відповідний доказ суду першої інстанції, скаржник зазначає, що про існування відповідних доказів у вигляді листа Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 25.06.2021 № 537/1052.02/01-24 із додатками дізнався лише 01.07.2021, на підтвердження чого надано копію конверту, в якому надійшла відповідь на запит арбітражного керуючого Комлика І.С. про надання інформації від 08.06.2021 № 02-31/1857.
Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.
У постанові від 10.12.2019 по справі № 913/479/18 Верховний Суд вказав, що прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Судом враховано, що запит від 08.06.2021 про надання інформації зроблено арбітражним керуючим Комликом І.С. до ухвалення судом першої інстанції скаржуваного рішення, але після закриття підготовчого провадження та після призначення справи до судового розгляду по суті (ухвала господарського суду Київської області від 18.05.2021 у даній справі).
Скаржник не клопотав перед судом першої інстанції про продовження строку підготовчого провадження, не зазначав у суді першої інстанції про намір витребувати та подати відповідний доказ, а також про те, що відповідний доказ не може бути поданий з об'єктивних причин у відповідності до ч. 4 ст. 80 ГПК України у строки, встановлені нормами ГПК України чи судом.
На запитання суду, чому відповідний запит про надання інформації скаржник не направив у строки, які б дозволяли йому подати цей доказ у порядку та строки, передбачені нормами ГПК України, до суду першої інстанції, скаржник відповів, що розраховував, що відповідну інформацію надасть попередній ліквідатор боржника арбітражний керуючий Дьоміна С.С., але остання не передала йому відповідну документацію.
З огляду на вищевказане, колегія суддів прийшла до висновку, що скаржник не навів поважних причин на обгрунтування неможливості подання відповідного доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, оскільки у скаржника було достатньо часу звернутись з відповідним запитом до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості та, відповідно, отримати відповідь на цей запит та подати відповідні докази до суду першої інстанції у строки та порядку, встановлені нормами ГПК України.
До ухвалення оскаржуваного рішення скаржник мав можливість клопотати перед судом першої інстанції про продовження строку підготовчого провадження, повідомити суд про намір отримати відповідний доказ, але скаржник не зробив цього. Судова колегія вважає, що в даному випадку вчинення чи не вчинення відповідних процесуальних дій залежало виключно від волі скаржника, об'єктивних перешкод у вчиненні цих дій в суді не доведено. Причини, з яких відповідні докази не були подані суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення, судова колегія визнає неповажними.
Враховуючи викладене, суд не бере до уваги долучений до матеріалів апеляційного оскарження лист Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 25.06.2021 № 537/1052.02/01-24 із додатками та відмовляє скаржнику у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи у якості доказу відповідного листа із додатками задля дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Представник скаржника у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав.
Колегія суддів, переглядаючи оскаржуване рішення з урахуванням ст. 269 ГПК України саме в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.11.2018 відкрито провадження у справі № 911/2498/18 про банкрутство ПрАТ "Росава".
Постановою Господарського суду Київської області від 04.12.2018 визнано банкрутом ПрАТ "Росава" та відкрито ліквідаційну процедуру.
Ухвалою суду від 24.06.2020 ліквідатором ПрАТ "Росава" призначено арбітражного керуючого Комлика І.С.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 12.01.1998 по 13.04.2020 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством "Росава", працюючи на посаді гардеробника різних відділів даного підприємства, мала безперервний стаж роботи на даному підприємстві 26 років.
22.05.2009 ОСОБА_1 присвоєно звання "Ветеран праці виробництва ЗАТ "Росава".
ОСОБА_1 була членом Об'єднаної первинної профспілкової організації ВАТ та ПрАТ "Росава".
Наказом від 13.04.2020 № 921к ОСОБА_1 була звільнена з посади гардеробника першого розряду Приватного акціонерного товариствв "Росава" згідно з п. 1 ст. 40 КзПП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства.
Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Київської області за захистом своїх порушених прав.
Незаконність звільнення обгрунтувала тим, що її звільнено без надання рівнозначної посади та без врахування переважного права позивача на залишення на роботі, тоді як за наявною у позивача інформацією, іншим працівникам ПрАТ "Росава" в кількості 17 осіб, серед яких значна кількість не відноситься до осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, запропоновано та переведено на рівнозначні посади, а сааме, гардеробниць на ТОВ "Росава Таєрс". Відповідачем не враховано наявності у позивача безперервного стажу роботи на підприємстві протягом 26 років, двох утриманців, а також того, що позивач віднесена до І категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС. Також позивач зазначала про відсутність інформації щодо доведення ліквідатором ПрАТ "Росава" до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Крім того, її звільнення із займаної посади не було погоджене з профспілковою організацією підприємства. В порушення ст. 47 КЗпП України роботодавцем видано позивачу наказ про звільнення лише 02.07.2020, тобто через 2 місяці 14 днів після звільнення, що унеможливило звернення позивача до суду за захистом порушених прав у встановлений ст. 233 КЗпПУ строк. ОСОБА_1 просила суд першої інстанції стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період до дня розгляду справи у суді.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві зазначав, що процедура звільнення працівників ПрАТ "Росава" проводилась попереднім ліквідатором арбітражним керуючим Дьоміною С.С. Попереднім ліквідатором не було передано арбітражному керуючому Комлику І.С. документацію, пов'язану з даною справою про банкрутство, зокрема оригінал наказу від 10.02.2020 № 02-01/4 та докази щодо доведення до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. З позиції відповідача, звільнення працівників здійснене відповідно до норм чинного трудового законодавства та законодавства про банкрутство, зокрема 10.02.2020 видано наказ № 02-01/4 про попередження працівників про звільнення у зв'язку з ліквідацією підприємства, а 13.04.2020 було прийнято наказ № 921к про звільнення працівників, у т.ч. Позивача.
Рішенням господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) позов задоволено повністю, поновлено ОСОБА_1 на посаді гардеробника першого розряду ПрАТ "Росава", стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Росава" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2020 по 30.06.2021 у сумі 97542 (дев'яносто сім тисяч п'ятсот сорок дві) грн 06 коп, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Росава" в дохід Державного бюджету України 4540,00 грн судового збору
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом не враховано обставини, які мають важливе значення для справи. Попереднім ліквідатором ПрАТ "Росава" при проведенні звільнення позивача (масове звільнення працівників) не було порушено процедуру звільнення позивача, в тому числі і норми законодавства про працю. При звільненні позивача повідомлено орган зайнятості про масове вивільнення працівників, правові підстави для поновлення позивача на посаді відсутні, оскільки позивачем не доведено достатніми доказами незаконне звільнення. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення прав позивача.
Пунктом 1 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Частиною 5 статті 111 ЦК України визначено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
Згідно з ч. 1 ст. 61 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ) ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно зі статтею 42-1 КЗпП України працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації. Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Оскільки звільнення Позивача відбулось у зв'язку з ліквідацією Відповідача, ПрАТ "Росава", в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства (а не реорганізацією), суд першої інстанції правомірно встановив, необґрунтованими доводи Позивача про порушення її переважного права за працевлаштування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "Росава Таєрс", на яку вказує позивач, як на особу - правонаступника відповідача, є самостійною юридичною особою, отже працевлаштування позивача на відповідній посаді в ТОВ "Росава Таєрс" знаходиться поза межами компетенції ліквідатора ПрАТ "Росава".
Згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цьогоКодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що звільнення позивача відбулось у зв'язку з ліквідацією Відповідача ПрАТ "Росава" в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства, в силу ч. 1 ст. 43 КЗпП України згода первинної профспілкової організації не вимагається.
Саттею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України "Про зайнятість населення" основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є: реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; надання роботодавцям послуг з добору працівників; участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; проведення професійної орієнтації населення тощо.
Частиною 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Ліквідацією юридичної особи є спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому припиняються всі його права, а зобов'язання мають бути виконані повністю в межах ліквідаційної процедури (стаття 111 ЦК України). Під реорганізацією юридичної особи розуміють припинення юридичної особи з переходом прав та обов'язків до іншої особи (правонаступника) в порядку загального правонаступництва (стаття 104 ЦК України). При цьому, згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) ія трудового договору працівника продовжується.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що процедура ліквідації ПрАТ "Росава" не передбачає наявності правонаступника (юридичної особи).
Як вбачається з аналізу норм чинного законодавства, після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю, та зокрема зобов'язаний повідомити про таке вивільнення державний центр зайнятості, на який законом покладено обов'язок їх працевлаштування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 911/3259/16.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів повідомлення ліквідатором ПрАТ "Росава" при проведенні процедури звільнення працівників у лютому-квітні 2020 року державного центру зайнятості про вивільнення працівників, у т.ч. Позивача.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що ліквідатором ПрАТ "Росава" при проведенні процедури звільнення Позивача - ОСОБА_1 було порушено норми законодавства України про працю.
Крім того, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази персонального повідомлення позивача з наказом від 10.02.2020 № 02-01/4 про попередження працівників про звільнення у зв'язку з ліквідацією підприємства.
Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді гардеробника першого розряду ПрАТ "Росава", задовольнивши позовні вимоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судова колегія зазначає, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.
Відповідно до п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з абз. 1, 2 п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Як вбачається з матеріаліав справи, позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2020 по 07.07.2020, виходячи з розміру фактичної заробітної плати за 2 останніх місяці, що передували звільненню Позивача (8394,96 грн), середньоденної заробітної плати - 204,75 грн (8394,96 / 41 день), помноженої на 57 днів вимушеного прогулу.
Позивач просив суд стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу станом на дату прийняття рішення суду.
Позивачем визначено середньоденну заробітну плату у сумі 204,75 грн, виходячи з розміру фактичної заробітної плати за останні два місяці роботи (8394,96 грн), тоді як відповідно до п. 3 Порядку, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Здійснивши власний розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу (станом на дату прийняття рішення 30.06.2021), судом першої інстанції правомірно встановлено, що за період з 14.04.2020 (наступний день після звільнення Позивача) по 30.06.2021 кількість робочих днів становить 301 день, а сума середньоденного заробітку Позивача є 324,06 грн (13286,29 грн нарахованої заробітної плати Позивача за лютий-березень 2020 року згідно з довідкою про доходи від 02.04.2021 № 02-04/1 / 41 робочий день), внаслідок чого розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 14.04.2020 по 30.06.2021 становить 97542,06 грн (324,06*301).
Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольняється судом шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 97542,06 грн середнього заробітку за період з 14.04.2020 по 30.06.2021.
Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують обставин, встановлених судом першої інстанції за оскаржуваним судовим рішенням.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20).
Інших доводів скаржника по суті заявлених вимог, які б спростували висновки суду, покладені в основу оскаржуваного судового рішення та впливали на його правильність в апеляційній скарзі не наведено.
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення; оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
У зв'язку з тим, що суддя Поляков Б.М., що входить до складу колегії суддів, у провадженні якої знаходилась дана апеляційна скарга, перебував у відпустці з 18.07.2022 по 31.07.2022, повний текст даної постанови складено 01.08.2022.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу арбітражного керуючого Комлика Іллі Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Київської області від 30.06.2021 у справі №911/2498/18 (357/6515/20) залишити без змін.
Матеріали справи №911/2498/18 (357/6515/20) направити до господарського суду Київської області.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова Північного апеляційного господарського суду може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст складено 01.08.2022
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді Б.М. Поляков
Л.Л. Гарник