вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" липня 2022 р. м.Київ Справа№ 910/10338/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Тищенко О.В.
Козир Т.П.
за участю секретаря судового засідання Салій І.О.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 20.07.2022
від позивача: Тетерятник О.В.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги
Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 23.12.2021 (повний текст складено та підписано 04.01.2022)
у справі № 910/10338/21 (суддя Павленко Є.В.)
за позовом Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунального некомерційного підприємства "Лабораторний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про усунення перешкод в користування майном
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України", про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з безпідставно займаного нежилого будинку за адресою: місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 10, літера А, загальною площею 1 425,00 кв.м.
Позовні вимоги мотивовані тим, що строк дії укладеного між сторонами Договору оренди закінчився 31.12.2020, строк дії Договору між сторонами не було продовжено, а оскільки відповідач об'єкт оренди не повернув у встановленому договором та законом порядку, у зв'язку з чим позивач з посиланням на приписи Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка набрала чинності з 01.02.2020) звернувся з вимогами про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з безпідставно займаного нежилого будинку за адресою: місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 10, літера А, загальною площею 1 425,00 кв.м.
Короткий зміст заперечень відповідача проти позову
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на наявність укладеного з позивачем договору оренди спірного нежилого будинку від 28 травня 2020 року № 3051-1, який було поновлено на новий строк з огляду на те, що листом від 31.12.2020 № 4753 відповідач звернувся до позивача з заявою про продовження терміну оренди приміщень, у відповідь на який позивач лише листом від 03.03.2021 № 062/05-19-1349 повідомив про незгоду з продовженням договору оренди і припиненням такого в силу приписів Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка набрала чинності з 01.02.2020).
При цьому, відповідач вказував, що оскільки позивачем було направлено відповідний лист від 03.03.2021 № 062/05-19-1349, а отже, позивачем не було надано відповідь - заперечення у встановлений місячний строк для відповіді, обумовлений Законом України "Про оренду державного та комунального майна", норми якого є спеціальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.12.2021 у справі № 910/10338/21 задоволено повністю позов Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунального некомерційного підприємства "Лабораторний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про усунення перешкод в користування майном.
Усунено перешкоди в користуванні майном шляхом виселення державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (04053, місто Київ, вулиця Некрасовська, будинок 10/8; ідентифікаційний код 38518296) з безпідставно займаного ним нежилого будинку за адресою: місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 10, літера А, загальною площею 1 425,00 кв.м.
Стягнуто з державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (04053, місто Київ, вулиця Некрасовська, будинок 10/8; ідентифікаційний код 38518296) на користь Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 10; ідентифікаційний код 19020407) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог мотивовано тим, що строк дії укладеного між сторонами договору від 28 травня 2021 року № 3051-1 закінчився 31 грудня 2020 року.
У відповідності до ст. 2, 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", без проведення аукціону договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, водночас матеріалами справи підтверджується, що відповідач звернувся до Департаменту із заявою про продовження строку оренди з порушенням встановленого статтею 18 Закону та пунктом 9.7. договору тримісячного строку до його закінчення.
Крім того, на час розгляду справи рішення про передачу відповідачу спірного нерухомого майна в орендне користування прийнято не було, судом встановлено, що додатковий договір про продовження дії зазначеного правочину між сторонами також укладено не було.
Отже, Державна установа "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" продовжує користуватися цим майном за відсутності правових підстав для цього.
Частиною 1 статті 25 Закону встановлено, що в разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди, проте відповідачем не було надано суду доказів виконання своїх зобов'язань за договором з повернення орендованого майна балансоутримувачу.
З огляду на встановлений судом факт невиконання Установою свого обов'язку щодо звільнення орендованого майна, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги Департаменту про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з безпідставно займаного ним приміщення є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а посилання відповідача на продовження договору в силу положень статті 764 ЦК України не беруться судом до уваги, оскільки в даному випадку застосуванню підлягають спеціальні норми - положення Закону.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з постановленим рішенням, відповідач - Державна установа "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" (21.01.2022 згідно відмітки поштового трекеру на конверті, у якому надіслано апеляційну скаргу) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано, що позивач, як орендодавець, звернувся до відповідача, як орендаря, з листом, де міститься інформація про припинення договору оренди лише 03 березня 2021 року, тобто більше ніж через місяць з моменту закінчення строку дії Договору про передання майна територіальної громади міста Києва в оренду № 3051-1 від 28 травня 2020 року, таким чином спірний Договір вважається таким, що поновлений/продовжений на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені цим Договором, тобто вважається продовженим на тих же умовах на строк до 31 грудня 2021 року.
На думку скаржника, договір може бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, за відсутності у сторін відповідних заперечень щодо цього (за відсутності заяв про припинення або зміну умов договору), для «автоматичного» продовження дії договору, від сторін, за загальним правилом, не вимагається обов'язкового укладення нового договору оренди або внесення змін до вже існуючого шляхом підписання ними додаткового договору, договору про внесення змін;
Враховуючи вищевикладене, скаржник зазначає, що існують всі обставини, які в силу вказівки закону та договору разом становлять підстави для того щоб вважати договір продовженим на той самий строк і на тих же умовах ( відсутність заяв сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору; продовження користування майном орендарем після закінчення строку договору оренди тощо), а зважаючи на, продовження/поновлення дії договору на строк до 31 грудня 2021 року, вимога про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача є безпідставною.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 25.01.2022, апеляційну скаргу Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станік С.Р., суддів Тищенко О.В., Козир Т.П.
При дослідженні апеляційної скарги судом встановлено, що скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 23.12.2021 у справі № 910/10338/21 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог - повністю.
Також скаржник здійснив направлення копії апеляційної скарги учасникам справи за певною адресою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/10338/21 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" на рішення Господарського суду м. Києва від 23.12.2021 у справі № 910/10338/21.
21.02.2022 матеріали справи №910/10338/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №341/2022 від 17 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119- IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/10338/21 за апеляційною скаргою Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" на рішення Господарського суду м. Києва від 23.12.2021, розгляд справи призначено на 20.07.2022.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 20.07.2022 з'явився представник позивача (Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Представники відповідача (Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України") та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача (Комунального некомерційного підприємства "Лабораторний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у судове засідання 20.07.2022 не з'явились про розгляд справи повідомлялись засобами електронного зв'язку, які наявні в матеріалах справи, оскільки у Північному апеляційному господарському суді тимчасово припинено фінансування поштової кореспонденції.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 надіслана учасникам справи за офіційними електронними адресами, які наявні в матеріалах справи: позивачу ( Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за електронною адресою: gukv@gukv.gov.ua, представнику відповідача (Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України) - адвокату Музичко Р.В. за електронною адресою: rm@muzychkolaw.com, третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача (Комунального некомерційного підприємства "Лабораторний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за електронною адресою: ic2018@ukr.net, у зв'язку із відсутністю фінансування видатків, які передбачені на поштову кореспонденцію у Північному апеляційному господарському суді.
У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Представник позивача ((Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" у справі № 910/10338/21 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи
Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов'язковою не визнавалась, у зв'язку з чим неявка представників позивача та третьої особи, особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги (ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28 травня 2020 року між державною установою "Київський міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України", правонаступником якої є Установа, Підприємством та Департаментом було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 3051-1, за умовами якого останній передав відповідачу в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 1 425,0 кв.м, яке перебуває на балансі третьої особи.
Згідно з пунктом 4.2.19. цього договору орендар зобов'язаний після припинення дії даного правочину протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі Підприємству. Акт приймання-передачі об'єкта підписується орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем.
Відповідно до пункту 9.1. договору останній укладений з моменту підписання його сторонами та діє з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року.
За пунктом 9.4. даного правочину він припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Для продовження дії договору на новий строк орендар звертається до орендодавця за три місяці до закінчення строку його дії із заявою про продовження договору на новий строк. До заяви додається новий звіт з незалежної оцінки об'єкта, як передбачено пунктом 4.2.20. цього договору. У разі неотримання орендодавцем заяви орендаря і звіту з незалежної оцінки об'єкта протягом двох місяців з дати закінчення граничного строку для їх надання, орендодавець зобов'язаний направити орендарю повідомлення про припинення цього договору. Зазначене повідомлення повинно бути направлено не пізніше одного місяця після закінчення строку дії договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід'ємною частиною цього правочину (пункт 9.7. даної угоди).
31 грудня 2020 року Установа звернулася до позивача з листом № 4753 щодо продовження строку оренди. Вказаний лист Департаментом було отримано 17 лютого 2021 року, що підтверджується відповідним відбитком штемпелю позивача.
У відповідь на зазначений лист Установи позивач листом від 3 березня 2021 року № 062/05-19-1349 повідомив відповідача, що у зв'язку із припиненням договору від 28 травня 2020 року № 3051-1 внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, для отримання спірного майна в оренду слід повторно направити до Департаменту відповідну заяву щодо укладення договору.
Судом першої інстанції встановлено, що орендоване Установою за договором від 28 травня 2020 року № 3051-1 нерухоме майно після закінчення строку дії зазначеної угоди позивачу повернуто не було. У зв'язку з цим, Департамент подав вказаний позов із вимогою про усунення перешкод у користуванні спірним майном шляхом виселення орендаря із займаних ним приміщень.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
28 травня 2020 року між Державною установою "Київський міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України", правонаступником якої є Установа, Підприємством та Департаментом було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 3051-1, за умовами якого останній передав відповідачу в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 1 425,0 кв.м, яке перебуває на балансі третьої особи.
Згідно з пунктом 4.2.19. цього договору орендар зобов'язаний після припинення дії даного правочину протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі Підприємству. Акт приймання-передачі об'єкта підписується орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем.
Відповідно до пункту 9.1. договору останній укладений з моменту підписання його сторонами та діє з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року.
За пунктом 9.4. даного правочину він припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Для продовження дії договору на новий строк орендар звертається до орендодавця за три місяці до закінчення строку його дії із заявою про продовження договору на новий строк. До заяви додається новий звіт з незалежної оцінки об'єкта, як передбачено пунктом 4.2.20. цього договору. У разі неотримання орендодавцем заяви орендаря і звіту з незалежної оцінки об'єкта протягом двох місяців з дати закінчення граничного строку для їх надання, орендодавець зобов'язаний направити орендарю повідомлення про припинення цього договору. Зазначене повідомлення повинно бути направлено не пізніше одного місяця після закінчення строку дії договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються відповідним договором, який є невід'ємною частиною цього правочину (пункт 9.7. даної угоди).
31 грудня 2020 року Установа звернулася до позивача з листом № 4753 щодо продовження строку оренди. Вказаний лист Департаментом було отримано 17 лютого 2021 року, що підтверджується відповідним відбитком штемпелю позивача.
У відповідь на зазначений лист Установи позивач листом від 3 березня 2021 року № 062/05-19-1349 повідомив відповідача, що у зв'язку із припиненням договору від 28 травня 2020 року № 3051-1 внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, для отримання спірного майна в оренду слід повторно направити до Департаменту відповідну заяву щодо укладення договору.
Судом першої інстанції вірно встановлено та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що орендоване Установою за договором від 28 травня 2020 року № 3051-1 нерухоме майно після закінчення строку дії зазначеної угоди позивачу повернуто не було, у зв'язку з цим Департамент подав вказаний позов із вимогою про усунення перешкод у користуванні спірним майном шляхом виселення орендаря із займаних ним приміщень.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Судом першої інстанції встановлено, що строк дії укладеного між сторонами договору від 28 травня 2021 року № 3051-1 закінчився 31 грудня 2020 року.
За частинами 2, 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", норми якого є спеціальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, без проведення аукціону договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Суд апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач звернувся до Департаменту із заявою про продовження строку оренди з порушенням встановленого статтею 18 Закону та пунктом 9.7. договору тримісячного строку до його закінчення.
На час розгляду справи рішення про передачу відповідачу спірного нерухомого майна в орендне користування прийнято не було, судом першої інстанції вірно встановлено, що додатковий договір про продовження дії зазначеного правочину між сторонами також укладено не було, таким чином, Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" продовжує користуватися цим майном за відсутності правових підстав для цього.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначені положення також кореспондуються зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
За приписами частини 1 статті 24 Закону договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 291 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У пункті 7.5. договору сторони погодили, що у разі припинення цього правочину орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт балансоутримувачу.
Частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", норми якого є спеціальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановлено, що в разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Проте, відповідачем не було надано суду доказів виконання своїх зобов'язань за договором з повернення орендованого майна балансоутримувачу і матеріали справи таких доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодекус України - не містять, і позивач заперечував факт поверненян спірного майна відповідачем після закінчення строку дії Договору.
З огляду на встановлений судом факт невиконання Установою свого обов'язку щодо звільнення орендованого майна, суд дійшов першої інстанції вірного висновку про те, що вимоги Департаменту про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з безпідставно займаного ним приміщення - є обґрунтованими та підлягають задоволенню, і висновки суду першої інстанції у наведеній частині - є обгрунтованими та з якими погоджується суд апеляційної інстанції.
Посилання відповідача на продовження договору в силу положень статті 764 Цивільного кодексу України - не беруться судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки в даному випадку застосуванню підлягають спеціальні норми - положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", норми якого є спеціальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції відхиляє довод скаржника про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано, що позивач, як орендодавець, звернувся до відповідача, як орендаря, з листом, де міститься інформація про припинення договору оренди лише 03.03.2021, тобто більше ніж через місяць з моменту закінчення строку дії Договору про передання майна територіальної громади міста Києва в оренду № 3051-1 від 28.05.2020, таким чином спірний Договір вважається таким, що поновлений/продовжений на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені цим Договором, тобто вважається продовженим на тих же умовах на строк до 31 грудня 2021 року, як необґрунтований належним чином відповідно до вимог ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Твердження скаржника, договір може бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, за відсутності у сторін відповідних заперечень щодо цього (за відсутності заяв про припинення або зміну умов договору), для «автоматичного» продовження дії договору, від сторін, за загальним правилом, не вимагається обов'язкового укладення нового договору оренди або внесення змін до вже існуючого шляхом підписання ними додаткового договору, договору про внесення змін, судом апеляційної інстанції відхиляється, як необґрунтований, та таукий, що спростовується наявними матеріалами справи, а також є таким, що суперечить як умовам договору, так і приписам ст. ст. 18, 25 ч. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", норми якого є спеціальними та підлягають застосуванню до спірних правовідносин, .
Отже, усі доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено повністю позов Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунального некомерційного підприємства "Лабораторний центр" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про усунення перешкод в користування майном.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 23.12.2021 у справі № 910/10338/21, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державної установи "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України" на рішення Господарського суду м. Києва від 23.12.2021 у справі №910/10338/21 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 23.12.2021 у справі №910/10338/21- залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Державною установою "Київський міський центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України".
4. Матеріали справи №910/10338/21 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано: 28.07.2022.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді О.В. Тищенко
Т.П. Козир