29 липня 2022 року справа №320/4978/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Білоцерківського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області у вклеюванні фотокартки ОСОБА_1 по досягненню 45 річного віку до паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати Білоцерківський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вклеїти фотокартку ОСОБА_1 по досягненню 45 річного віку до паспорта громадянина України ( НОМЕР_1 , виданого Білоцерківським МВМ №2 ГУ МВС України в Київській області 23.10.2004) у вигляді паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку вона звернулась до Білоцерківського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки. Однак, за результатами розгляду цієї заяви відповідач листом від 09.06.2022 №Н-47/6/80.3210-22/80.3210/17-22 відмовив позивачці у вклеюванні фотокартки у її паспорт громадянина України у формі книжечки з посиланням на те, що відповідно до Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року N456, для вклеювання фотокартки потрібно рішення суду.
На думку позивачки, вказана відмова є протиправною та такою, що порушує її права та законні інтереси, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №745 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2015 №302” територіальні органи Державної міграційної служби України зобов'язані забезпечувати оформлення та видачу особам паспортів громадян України виключно у формі картки з безконтактним електронним носієм.
Крім того, відповідач зауважив, що позивачка звернулась із заявою про вклеювання фотокартки до паспорту з пропуском місячного строку, який обраховується від дати досягнення нею 45-річного віку.
У зв'язку з цим, відповідач вважає, що підстави для вклеювання у паспорт у формі книжечки фотокартки у зв'язку із досягненням позивачкою 45-річного віку відсутні.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським МВМ №2 ГУ МВС України в Київській області 23.10.2004.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2022 позивачка звернулась до Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області із заявою, у якій просила вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки нову фотографію у зв'язку із досягненням нею 45-річного віку.
Також у вказаній заяві позивачка просить не вносити до Єдиного державного демографічного реєстру її персональні дані та не присвоювати їй унікальний номер запису у вказаному реєстрі.
До вищевказаної заяви позивачкою було додано: оригінал паспорта серії НОМЕР_1 ; дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому позивачем віку.
Білоцерківський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області листом від 09.06.2022 №Н-47/6/80.3210-22/80.3210/17-22 повідомив позивачці про те, що відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Відповідач зазначив, що відповідно до ст.2 розділу V наказу МВС України №456 від 06.06.2019 "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", що вступило в силу 06.06.2019, для вклеювання фотокартки при досягненні відповідного віку особа після спливу тридцятиденного строку заявник подає працівнику територіального підрозділу за місцем проживання заяву про вклеювання фотокартки, паспорт і дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см із зображенням, яке відповідає досягнутому віку, та відповідне рішення суду.
Крім того у листі зазначено, що вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотографії можливе після надання вказаних документів до територіального підрозділу ДМС.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до вимог статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зазначає, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя “охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру” (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “C. проти Бельгії” від 7 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції “захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом” (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі “Pretty проти Сполученого Королівства” (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України” (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до вимог п. 3 Положення про паспорт, який затверджений постановою Верховної Ради України “Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон” від 26 червня 1992 р. № 2503-XII (далі - Положення № 2503-ХІІ) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта (п. 5 Положення № 2503-ХІІ).
Як убачається з п. 6 Положення №2503-ХІІ, у верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис “Україна”, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис “Паспорт”. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис “Паспорт громадянина України”. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.
Вимогами п. 8 Положення №2503-ХІІ встановлено, що термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
- з 1 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.
Позивачка вважає, що бездіяльність відповідача, що полягає у відмові у вклеюванні фотографії до паспорта у формі книжечки та примушення до видачі паспорта у вигляді пластикової картки спричинить обробку її персональних і конфіденційних даних, отже є неправомірним втручанням у її особисте життя з боку держави та порушенням вимог Закону України “Про захист персональних даних” від 1 червня 2010 р. № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI), оскільки вона згоди на таку обробку не надає та за власними переконаннями відмовляється від отримання паспорта громадянина України у вигляді ID -картки.
Дослідивши цю обставину, суд вважає доводи позивачки обґрунтованими та зазначає наступне.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Як вбачається з ч. 6 ст. 6 Закону № 2297-VI, не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неналежну якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст.8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …”.
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. The United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном “закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.
Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на наявність паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження “нагальній суспільній потребі”, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі “Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine” від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі “Groppera Radio AG and Others v. Switzerland” від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 р. у справі № 806/3265/17, на яку й послалась позивачка в обґрунтування позову.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови особі у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.
Разом з тим, при вирішенні спору у вказаній зразковій справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення особи до Відділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч.3 ст.21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнані протиправними.
З урахуванням наведеного суд у даній адміністративній справі також дійшов висновку, що позбавлення позивачки права мати та користуватися паспортом у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачка звернулась із заявою про вклеювання фотокартки до паспорту з пропуском місячного строку, який обраховується від дати досягнення нею 45-річного віку.
Відповідач зауважив, що в силу вимог підпункту 6 пункту 6 постанови КМУ №302 пропуск особою місячного строку після досягнення нею 45-річного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток є підставою для обміну паспорта.
Згідно з пунктом 18 Положення №2503-XII для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування.
Суд зазначає, що відповідно до підпункту 6 пункту 6 Постанови №302 обмін паспорта здійснюється у разі якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.
З матеріалів справи слідує, що позивачці 21.10.2017, однак з вимогою вклеїти фотокартку у зв'язку з досягненням 45-річного віку вона звернулася лише 03.06.2022, тобто з порушенням місячного строку, визначеного у постанові № 2503-XII.
Суд зауважує, що Положення № 2503-XII не містить вимоги обміну паспорта у разі звернення за вклеюванням до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток після спливу місячного терміну після досягнення 25-річного або 45-річного віку, в той час як постанова № 302 у цьому випадку зобов'язує отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі.
Отже, норми Порядку № 302, на відміну від норм Положення № 2503-ХІІ, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на документування паспортом у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, у разі, якщо такий громадянин досяг 45-річного віку та не звернувся до органів ДМС протягом місяця після цього.
Примушування громадянина до отримання паспорту у вигляді картки з безконтактним електронним носієм є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Такий підхід також не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”), не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року.
На переконання суду, враховуючи наведені вище правові норми, пропуск особою місячного строку для звернення за вклеюванням до паспорта у формі книжечки нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку не може мати правовим наслідком позбавлення особи мати паспорт громадянина України у формі книжечки. За вказане порушення позивачка може бути притягнута до адміністративної відповідальності (ст.197 Кодексу України про адміністративні правопорушення), однак, не зважаючи на пропуск позивачкою місячного строку для звернення за вклеюванням до паспорта у формі книжечки нової фотокартки при досягненні 25-річного віку, вона не може бути позбавлена права на подальше використання паспорта саме у формі книжечки, за умови вклеювання нової фотокартки.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі №520/12075/19, яка стосувалася оскарження відмови міграційної служби у вклеюванні до паспорта позивача додаткової фотографії після досягненням ним 45-річного віку та пропуску тридцятиденного строку звернення з моменту настання цієї події, зауважив, що законодавством не встановлено заборони для вклеювання фотокартки у паспорт після спливу цього строку. Суд дійшов висновку, що застосування відповідачем підпункту 6 пункту шостого Порядку №302 по суті є примушуванням позивача до обміну паспорта у формі книжечки на паспорт у формі ID-картки, що суперечить його релігійним переконанням, а, отже, обмежує її права й свободи.
Крім цього, суд зауважив, що пропущення позивачем строку для звернення до відповідача із заявою щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина України у формі книжечки у зв'язку із досягнення 45-річного віку без поважних причин є порушенням вимог підпункту 6 пункту шостого Порядку №302. У той же час за це порушення позивача може бути притягнуто до адміністративної відповідальності, однак це не можна тлумачити так, що особа взагалі повинна бути позбавлена права на користування паспортом у формі книжечки.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було відмовлено позивачці у вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні особою 45-річного віку, яке мало місце вже після прийнятої постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 р. у справі № 806/3265/17, отже порушено права позивачки та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
При цьому, законодавством не передбачено іншого належного способу захисту порушеного права позивачки у спірних правовідносинах, ніж зобов'язання відповідача вклеїти до паспорта позивача зразка 1994 року нової фотокартки у зв'язку з досягненням 45 років.
Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд висловив у постановах від 05 грудня 2019 року у справі № 420/270/19, від 15 січня 2020 року у справі № 620/1043/19, від 24 січня 2020 року у справі № 420/3611/19, від 31 січня 2020 року у справі № 200/6627/19-а, від 06 лютого 2020 року у справі № 480/1430/19 та 31 березня 2020 року у справі № 460/842/19.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, викладену у листі від 09.06.2022 №Н-47/6/80.3210-22/80.3210/17-22, щодо вклеювання до паспорта ОСОБА_1 нової фотокартки при досягненні ним 45-річного віку.
Крім того, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача вклеїти до паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого Білоцерківським МВМ №2 ГУ МВС України в Київській області 23.10.2004, нову фотокартку у зв'язку з досягненням нею 45-річного віку.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. згідно квитанції, оригінал якої міститься у матеріалах справи.
Враховуючи задоволення позову, вказаний розмір судового збору підлягає стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, викладену у листі від 09.06.2022 №Н-47/6/80.3210-22/80.3210/17-22, щодо вклеювання до паспорта ОСОБА_1 нової фотокартки при досягненні нею 45-річного віку.
3. Зобов'язати Білоцерківський відділ Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області вклеїти до паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого Білоцерківським МВМ №2 ГУ МВС України в Київській області 23.10.2004, нову фотокартку у зв'язку з досягненням нею 45-річного віку.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Білоцерківського відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (ідентифікаційний код: 42552598, місцезнаходження: 09107, Київська область, м.Біла Церква, вул.Привокзальна, буд.3).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.