Справа № 420/10218/22
29 липня 2022 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Вовченко О.А., розглянувши матеріали адміністративного позову заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси Великодного Дмитра в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерства культури та інформаційної політики України про зобов'язання укласти охоронний договір, -
До Одеського окружного адміністративного суду 25 липня 2022 надійшов адміністративний позов заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси Великодного Дмитра в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому позивач просить суд зобов'язати власників домоволодіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили укласти з Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 40055626) охоронний договір на об'єкт культурної спадщини місцевого значення - житловий будинок (житловий будинок Олів'є) - прийнятий під охорону держави розпорядженням Представника Президента України № 197/93 від 08.04.1993 як пам'ятку містобудування та архітектури місцевого значення, за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах і в порядку визначеними постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 28.12.2001 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, суддею встановлено наявність підстав для повернення позовної заяви, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.4 ст. 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до частини 2 статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі може бути, зокрема, суб'єкт владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненнями суб'єктів владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Відповідно до пункту 6.3 Положення про Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням виконуючого обов'язки голови Одеської обласної державної адміністрації від 27 травня 2019 року №647/А-2019, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини.
Отже, повноваження щодо захисту інтересів держави у сфері охорони об'єктів культурної спадщини покладено на Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, який має право на виконання своїх повноважень, у тому числі шляхом звернення до суду.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 20 грудня 2021 року у справі №640/12959/19.
У даній позовній заяві підстави для звернення до суду з цим позовом заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси обґрунтував посилаючись на те, що Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадини Одеської обласної державної адміністрації заходи щодо поновлення прав територіальної громади не вживаються, а саме у зв'язку з обмеженістю видатків щодо сплати судового збору не звертався до суду з позовною заявою. Зазначене, на переконання позивача, є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави у суді, відповідно до ст.53 КАС України. Також, позивач вважає, що подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом поновлення порушених інтересів держави.
Суддя зазначає, що представництво прокурором інтересів держави у суді можливе лише за одночасної наявності однієї з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суддя наголошує, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 813/661/17, від 30 червня 2022 року у справі №240/3380/19.
За змістом ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
З огляду на викладене, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду, а суд зобов'язаний перевірити такі.
Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 17 липня 2018 року у справі № 804/6296/15, від 17 липня 2019 року у справі № 824/14/19-а, від 21 серпня 2019 року у справах № 802/1873/17-а та № 263/2038/16-а, від 20 грудня 2021 року у справі №640/12959/19.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено наступний правовий висновок: "Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим."
Водночас Верховний Суд зазначає, що підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду і повинні бути доведені відповідними доказами. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб'єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи. Самого лише твердження прокурора про те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для відкриття провадження у справі недостатньо.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 263/2038/16-а та від 03 лютого 2021 року у справі № 806/1326/17.
З додатків до позовної заяви вбачається, що прокуратурою 14.06.2022 на адресу Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадини Одеської обласної державної адміністрації надіслано лист у якому просили надати інформацію про укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та Департаментом охоронний договір на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та якщо такий не укладався, то які Департаментом вжито заходів для захисту інтересів держави у сфері охорони об'єктів культурної спадщини.
Листом за №1225/10/01-07/2-22/781 від 30.06.2022 Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадини Одеської обласної державної адміністрації повідомлено позивача, що договір не укладався, а у листі від 12.07.2022 №1311/10/01-07/2-22 зазначено, що враховуючи обмеженість видатків Департаменту щодо сплати судового збору просить вжити відповідних заходів прокурорського реагування.
Отже, з викладеного вбачається, що заступник керівника Приморської окружної прокуратури не надав Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а менше ніж через місяць з моменту отримання листа за №1225/10/01-07/2-22/781 від 30.06.2022 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
При цьому, суддя наголошує, що відсутність можливості сплатити судовий збір не може бути підставою для не звернення відповідного органу до суду з відповідним позовом, оскільки Законом України «Про судовий збір» передбачено можливість відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору.
Також, судом встановлено, що Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадини Одеської обласної державної адміністрації складено припис №05-02/22 від 30.06.2022 року щодо надання доступу до домоволодіння та документації для укладення охоронного договору.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
Отже, вказаний вище припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду з відповідним позовом у зв'язку з його невиконанням.
Наведені обставини, на переконання суду, спростовують доводи прокурора про бездіяльність Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадини Одеської обласної державної адміністрації протягом тривалого часу щодо вчинення дій, у зв'язку з неукладенням відповідачами охоронних договорів.
На сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Так, Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави («Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).
Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статті 53 КАС України прокурор, звертаючись з позовом чи апеляційною скаргою у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Суддя зазначає, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки, за змістом абз. 2 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 10 грудня 2020 року в справі 805/4254/17-а (К/9901/59328/18).
Відповідно до пункту 7 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
На підставі викладеного вище суддя доходить висновку, що у заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси відсутні підстави для звернення до суду в інтересах держави з заявленими вимогами, відтак позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись ст.ст.53, 169, 171, 243, 248, 256 КАС України, суддя, -
Адміністративний позов заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси Великодного Дмитра в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерства культури та інформаційної політики України про зобов'язання укласти охоронний договір - повернути позивачу.
Копію ухвали разом з позовною заявою та всіма додатками до неї надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Вовченко О.А.