Постанова
Іменем України
29 липня 2022 року
місто Київ
справа № 336/703/21
провадження № 61-19311св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Дмитро Юрійович,
заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2021 року, постановлену суддею Савеленко О. А., та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Подліянової Г. С., Кочеткової І. В., Кримської О. М.,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду зі скаргою, у якій просив:
- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д. Ю. (далі - приватний виконавець) у виконавчому провадженні № 61801599 щодо:
неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження постановою від 10 квітня 2020 року;
неповідомлення боржника щодо складеного 10 квітня 2020 року акта опису і арешту майна, згідно з яким описано та арештовано нерухоме майно, будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
неповідомлення боржника щодо винесення постанови про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ОСОБА_3 для участі у виконавчому провадженні щодо оцінки зазначеного нерухомого майна;
неповідомлення боржника щодо оцінки нерухомого майна;
неповідомлення боржника щодо дати проведення електронних торгів щодо реалізації спірного нерухомого майна;
неповідомлення боржника щодо неодноразової уцінки нерухомого майна, яке реалізовувалося на електронних торгах;
- скасувати постанову приватного виконавця від 04 червня 2020 року у виконавчому провадженні № 61801599 про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ОСОБА_3 для участі у виконавчому провадженні, та визнати такою, що винесена передчасно;
- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо вчинення опису майна боржника без фактичного входження приватного виконавця до об'єкта оцінки;
- визнати неправомірними дії приватного виконавця щодо надання відомостей для складання «Звіту про оцінку житлової будівлі» без фактичного входження до об'єкта суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ОСОБА_3 ;
- визнати протиправними дії приватного виконавця щодо:
ненадання боржнику копій постанов про відкриття виконавчого провадження;
накладання арешту на нерухоме майно, будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
складення заявки від 09 липня 2020 року за вихідним номером № 4823 про реалізацію арештованого майна за ціною 244 269, 00 грн;
передання на електронні торги нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати дії приватного виконавця, що здійснені у виконавчому провадженні № 61801599 щодо проведення реалізації предмету іпотеки, нерухомого майна, як такі, що проведені з порушенням Закону України «Про іпотеку», пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;
- визнати акт від 20 листопада 2020 року, складений приватним виконавцем про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - предмета іпотеки, що відбулися 21 жовтня 2020 року з ціною продажу 170 988, 10 грн недійсним та скасувати його;
- скасувати протокол від 21 жовтня 2020 року, складений приватним виконавцем щодо реалізації предмета іпотеки на електронних торгах;
- визнати недійсним та скасувати протокол від 21 жовтня 2020 року № 507578 проведення електронних торгів з реалізації предмета іпотеки розташованого, який складено Державним підприємством «СЕТАМ».
ОСОБА_1 обґрунтовував скаргу тим, що він не був повідомлений про виконавче провадження № 61801599, постанову про відкриття виконавчого провадження не отримував, тому всі постанови приватного виконавця прийняті в межах виконавчого провадження є незаконними.
Опис та оцінка спірного будинку здійснена без виходу до об'єкта оцінки, що вплинуло на вартість нерухомого майна. Крім того, на житловий будинок, поширювалася дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому його примусова реалізація є незаконною.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Приватний виконавець та ОСОБА_2 заперечували проти задоволення скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 01 липня 2021 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постанова про відкриття виконавчого провадження та всі інші постанови, які приймалися приватним виконавцем під час виконавчого провадження надсилалися боржнику приватним виконавцем за адресою, зазначеною у виконавчому листі відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги скарги щодо незаконності проведення електронних торгів мають самостійний спосіб оскарження, шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Також суд зазначив, що реалізоване на торгах майно не підпадало під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки у власності боржника є інше нерухоме майно, а саме 1/4 частка у праві власності на квартируАДРЕСА_2 , за цією адресою боржник також зареєстрований.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 26 листопада 2021 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій всупереч висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18), не врахували відсутність доказів на підтвердження отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, чим позбавлено його права на добровільне виконання судового рішення;
- суд апеляційної інстанції всупереч висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18) та у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 911/3148/15, дійшов помилкового висновку про те, що дії приватного виконавця у виконавчому провадженні щодо оцінки майна та правил проведення прилюдних торгів мають самостійний спосіб оскарження, а саме шляхом звернення з відповідним позовом;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного суду від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) та у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10 (провадження № 61-19310св19);
- суд апеляційної інстанції не дослідив докази того, що заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року, на підставі якого здійснюється виконавче провадження щодо примусового стягнення кредитної заборгованості, скасовано постановою Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову банку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 02 грудня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Проценка Д. Ю. перебуває виконавче провадження № 61801599, відкрите 10 квітня 2020 року на підставі виконавчого листа, виданого 14 вересня 2015 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя у справі № 336/1526/15-ц на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року. Цим рішення солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 69 201, 85 дол. США.
10 квітня 2020 року приватний виконавець відкрив зазначене виконавче провадження та 13 квітня 2020 року надіслав копію постанови рекомендованим поштовим відправленням боржнику ОСОБА_1 за адресою його реєстрації: АДРЕСА_3 , яка зазначена у виконавчому листі.
Всі інші постанови, прийняті приватним виконавцем у виконавчому провадженні, були надіслані на зазначену адресу боржника ОСОБА_1 простою поштовою кореспонденцією.
Право, застосоване судом
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
(далі -рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
ОСОБА_1 на обґрунтування поданої ним скарги на дії приватного виконавця посилався зокрема на те, що він не отримував копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а також не був повідомлений про виконавче провадження № 61801599 і виконавчі дії вчинені в межах цього провадження.
Стаття 28 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок надсилання документів виконавчого провадження.
У частині першій зазначеної статті визначено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
У справі, що переглядається, суди встановили, що дії приватного виконавця щодо надсилання документів виконавчого провадження відповідають правилам статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 10 квітня 2020 року надіслано боржнику рекомендованою кореспонденцією 13 квітня 2020 року, тобто в перший робочий день з дня винесення цієї постанови, за адресою, зазначеною у виконавчому листі. Всі інші постанови, ухвалені приватним виконавцем у виконавчому провадженні, надіслані на адресу ОСОБА_1 , зазначену у виконавчому листі, простою кореспонденцією.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що згідно з правилами частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» ОСОБА_1 був належно повідомленим про початок примусового виконання судового рішення, оскільки йому надіслано копію постанови про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 лютого 2021 року у справі № 161/16789/19 (провадження № 61-2931св20), від 18 травня 2021 року у справі № 2-1028/11 (провадження № 61-3706св21) та від 10 листопада 2021 року
у справі № 2-5232/09 (провадження № 61-3888св20).
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц
(провадження № 61-25124св18).
У зазначеній постанові Верховний Суд зробив такі висновки: «Відповідно до змісту наведених норм права, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, самий по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує накладення штрафу на боржника. Боржник повинен бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження. Підставою для накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду. Отже, державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з'ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк. З огляду на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що закон надає право державному виконавцю накладати штраф у разі невиконання у добровільному порядку рішення суду у строк, визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження, якщо боржник не отримував копію даної постанови».
Отже, у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18) боржник не був обізнаний про наявність постанови про відкриття виконавчого провадження, тому Верховний Суд визнав неправомірними дії державного виконавця з ухвалення постанови про накладення штрафу на боржника, оскільки державний виконавець не мав права накладати штраф у разі невиконання у добровільному порядку рішення суду у строк, визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження, якщо боржник не отримував копію даної постанови.
У справі, що переглядається, боржник просив, зокрема, визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця щодо неповідомлення його про відкриття виконавчого провадження постановою від 10 квітня 2020 року, хоча копія зазначеної постанови надіслана йому рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому листі, та він вважається таким, що повідомлений про початок примусового виконання певного рішення.
Тож постанова Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18) не є релевантною, а висновки зроблені у цій постанові не підлягають застосуванню, оскільки фактичні обставини зазначеної справи та справи, що переглядається, є відмінними.
Також ОСОБА_1 на обґрунтування скарги на дії приватного виконавця посилався на те, що на згаданий житловий будинок поширювалася дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому його примусова реалізація є незаконною.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у власності ОСОБА_1 перебуває інше нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_2 , та він зареєстрований за цією адресою, тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягав застосуванню та перешкод для реалізаціїбудинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не було.
Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначених висновків судів.
На обґрунтування поданої скарги ОСОБА_1 також посилався на те, що опис та оцінка спірного будинку здійснена без виходу до об'єкта оцінки, що вплинуло на визначення вартості нерухомого майна.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що дії державного (приватного) виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження, шляхом звернення до суду з позовною заявою.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 911/3148/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10 (провадження № 61-19310св19).
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18) за позовом про визнання неправомірною оцінки нерухомого майна при здійсненні виконавчого провадження сформулювала такі правові висновку: «Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. […] Оскільки в цьому випадку оцінка майна здійснена в процесі виконання виконавчого напису нотаріуса, то в силу вимог частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» така оцінка може бути оскаржена сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідачем у такому випадку має бути орган державної виконавчої служби, а суб'єкт оціночної діяльності може бути залучений як третя особа».
У постанові від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) за скаргою про визнання дій і бездіяльності державного виконавця, визнання недійсною оцінки нерухомого майна Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, зробила висновок про те, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду, тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. За наслідками вирішення скарги по суті Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів про те, що реалізації описаного й арештованого майна за заниженою ціною, що може завдати істотних збитків стягувачу у виді неотриманого доходу, а боржнику - у вигляді передачі майна на реалізацію за ціною, суттєво нижчою від ринкової вартості.
У постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 911/3148/15 за скаргою про визнання незаконними дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію, скасування та визнання недійсним звіту з незалежної оцінки майна, Верховний Суд зазначив, що визначення вартості, оцінка майна боржника (стаття 58 Закону України «Про виконавче провадження») є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності) здійснювала відповідні дії, так само як і від того, ким здійснювалося рецензування звіту про оцінку майна. Врахувавши те, що боржника не повідомлено про результати визначення вартості чи оцінки майна, як це передбачено частиною п'ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», оцінювач не ознайомився з об'єктом оцінки відповідно до пункту 51 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» та в порушення статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінювач використовував для порівняння відомості не на дату складання звіту, що могло значно вплинути на зазначену у звіті оцінку майна боржника, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про скасування звіту від 01 грудня 2016 року № 16621 про оцінку майна та визнання його недійсним.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10 (провадження № 61-19310св19) про визнання незаконними дій приватного виконавця щодо призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання та визнання недійсним звіту про експертну грошову оцінку нерухомого майна враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18) щодо можливості оскаржити оцінку майна в порядку оскарження рішень та дій виконавців. У цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що визначення вартості майна боржника проведено з недотриманням вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» та без належного ознайомлення оцінювача з об'єктом, що підлягав оцінці, що вплинуло на достовірність оцінки, тому експертна оцінка є необ'єктивною і така вартість (ціна) не може використовуватися при реалізації спірного майна.
Водночас, Верховний Суд вважає, що наведені в касаційній скарзі постанови Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду не є релевантними та не підлягають застосуванню у справі, що переглядається, оскільки фактичні обставини цих справ є відмінними.
У справі, що переглядається, електронні торги з реалізації майна боржника вже відбулися та оголошено їх переможця, який зареєстрував за собою право власності на придбане на торгах спірне нерухоме майно. Тоді як упостановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 911/3148/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10 (провадження № 61-19310св19), на які посилається заявник як на підставу касаційного оскарження судових рішень в частині висновків щодо неправильно обраного боржником способу та порядку захисту його прав, скарги на дії виконавців щодо оцінки майна були подані до реалізації цього майна та визначення переможця торгів.
Відповідно у справі, що переглядається, зазначене майно реалізовано, у переможця електронних торгів щодо нього виникли певні цивільні права, тож існує спір про право цивільне.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 не навів інших постанов суду касаційної інстанції з подібними фактичними обставинами як у справі, що переглядається, а саме подання скарги на дії чи бездіяльність виконавця щодо оцінки майна після завершення процедури примусової реалізації майна оголошенням переможця та оформлення на нього права власності на спірне майно.
Верховний Суд під час вирішення цього спору додатково врахував, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18) тавід 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), оцінку майна можливо оскаржити в порядку оскарження рішень та дій виконавців, проте у зазначених постановах не зроблено висновок про неможливість використання інших способів та порядку захисту таких порушених цивільних прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18) зроблено такі висновки: «Правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Оскільки право на нерухоме майно вже оформлено на стягувача, то ефективним способом захисту прав боржника є пред'явлення до суду позову із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, а не у порядку судового контролю за виконанням судових рішень. Подання боржником скарги на рішення та дії державного виконавця не забезпечує йому відновлення порушених прав на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення[…]».
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 701/425/18 (провадження № 61-10891св21): «Зважаючи на те, що заявниця оскаржує дії державного виконавця як ті, що передували проведенню електронних торгів, так і результат проведених електронних торгів, який є підставою для виникнення прав та обов'язків інших осіб, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав у порядку позовного провадження. Оскільки оскарження дій державного виконавця направлено на оспорення результатів торгів, які на час подання розглядуваної скарги на дії державного виконавця вже відбулися, Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги на судові рішення в частині вирішення вимог про визнання недійними результатів електронних торгів констатував необхідність вирішення спору за правилами позовного провадження, а усі інші вимоги, у разі встановлення їх обґрунтованості, є по своїй суті підставами для визнання результатів торгів недійсними, тому відсутня правова доцільність аналізу обґрунтованості доводів касаційної скарги в іншій частині».
Водночас у справі, що переглядається, встановлено, що до подання скарги на дії та бездіяльність приватного виконавця, 22 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Державного підприємства «СЕТАМ», приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Д. Ю., ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Горлова Ю. М., про визнання недійсними результатів прилюдних електронних торгів з реалізації нерухомого майна, акта приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки та скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності (справа № 336/489/21).
Ухвалою від 09 грудня 2021 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя зупинив провадження у справі № 336/489/21 до ухвалення рішення Верховним Судом у справі № 336/1526/15 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року.
З наведених підстав, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з урахуванням фактичних обставин цієї справи, дії та бездіяльність приватного виконавця, зокрема, щодо оцінки майна, мають оспорюватися в межах вирішення позову про визнання результатів електронних торгів недійсними, оскільки оскарження таких дій виконавця направлено на оспорення результатів торгів, які на час подання розглядуваної скарги вже відбулися.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відмовили в задоволенні скарги на дії та бездіяльність приватного виконавця, оскільки заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року, на підставі якого здійснюється виконавче провадження щодо примусового стягнення кредитної заборгованості, скасовано постановою Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову банку.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд першої інстанції розглянув скаргу ОСОБА_1 в межах пред'явлених ним вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, що відповідає змісту частини першої статті 13 ЦПК України.
На момент постановлення ухвали Шевченківським районним судом м. Запоріжжя про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 - 01 липня 2021 року, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2015 року, яким солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 69 201, 85 дол. США та на виконання якого відкрито виконавче провадження № 61801599 і вчинені виконавчі дії щодо реалізації заставного майна, було чинним.
Зазначене рішення скасовано постановою Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року, тобто постановою, ухваленою після розгляду судом першої інстанції скарги ОСОБА_1 та постановлення оскаржуваної ухвали, що не може впливати на правильність та законність висновків суду першої інстанції, зроблених на підставі фактичних обставин справи, які існували на момент прийняття оскаржуваної ухвали.
Також ухвалою від 27 січня 2022 року у справі № 336/1526/15-ц (провадження № 61-15174ск21) Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 липня 2021 року.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак