Номер провадження: 22-ц/813/59/22
Справа № 521/21986/16-ц
Головуючий у першій інстанції Целух А. П.
Доповідач Громік Р. Д.
29.07.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Будинкоуправління № 2 Одеської квартирно - експлуатаційної частини району про захист прав споживачів, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви.
06 лютого 2019 року Малиновським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , Будинкоуправління № 2 Одеської квартирно-експлуатаційної частини району про захист прав споживачів, відшкодування моральної та матеріальної шкоди був задоволений частково.
08 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті, відповідно до якого вона просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме на професійну правничу допомогу, відповідно до п.1ч.2ст.133, 137 ЦПК України у розмірі 14 500 гривень.
Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції.
Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2019 року доповнено резолютивну частину рішення Малиновського районного суду м. Одеси у справі №521/21986/16-ц від 06 лютого 2019 року, яким стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 3 500 гривень.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване додаткове рішення суду та постановити нове рішення, яким клопотання ОСОБА_1 про вирішення питання про судові витрати задовольнити, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції, посилаючись при цьому на порушення норм процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначено, що:
1)суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що справа не є складною та розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 500 гривень не є співмірним з ціною позову, оскільки позовні вимоги задоволено у розмірі 34062,04 грн, а не 24062,04 гривень; заявлені позовні вимоги становили 87600 гривень, що для ОСОБА_1 така сума є великою та непосильною сумою, враховуючи її матеріальний стан; позовна заява викликала у ОСОБА_1 негативні душевні хвилювання;
2)позивач ОСОБА_2 не надавала до суду мотивованих заперечень щодо розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки заперечення її представника не могли бути прийняті судом до уваги, оскільки не є адвокатом та з 01.01.2019р. не мав права представляти її інтереси в суді;
3)розмір витрат на професійну правничу допомогу 14 500 гривень є обґрунтованим, оскільки розраховуючи вартість правничої допомоги адвокат враховує, зокрема, витрати, які він понесе у зв'язку із наданням такої допомоги як податки, які сплачуються державі.
Короткий зміст відзиву ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.
У відзиві ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що розгляд судової справи жодним чином не вплинув на репутацію відповідача; розмір витрат не є співмірним із складністю справи та заявленими позовними вимогами.
Порядок розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 29 липня 2022 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що згідно із акту приймання-здачі послуг № 1 до договору про надання правової допомоги № 46/10/18 від 23.10.2018 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Фомічову І.О. за надані послуги кошти у розмірі 14 500 гривень.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стороною відповідача на виконання вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України надано:
- договір про надання правової допомоги №46-10/18 від 23.10.2018р. (а.с. 159);
- акт приймання-здачі наданих послуг №1 від 07.02.2019р. на суму 14500 грн.;
- прайс-лист АБ «Фомічов і партнери»;
- додаткова угода №1 від 23.10.2018р.;
- копія квитанції №25568235-1 від 07.02.2019р. на суму 14500 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).
У відповідності до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Водночас доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У справі №821/1594/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи, у яких конкретизовано справу, в якій таку допомогу надано.
Складність справи може бути обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.
Тому насамперед потрібно враховувати суть справи.
Суд першої інстанції погодився з позицією представника первісного позивача, що обсяг указаних представником відповідача робіт і час, витрачений на вчинення процесуальних дій і підготовку документів, є явно неспівмірними зі складністю виконаних ним робіт, наприклад, таких як підготовка клопотання про приєднання матеріалів, і свідчать про завищення вартості й часу, витраченого представником відповідача на виконання певних процесуальних дій.
Таким чином, складність підготовлених адвокатом процесуальних документів суд першої інстанції оцінив не лише з огляду на їх кількість і обсяг (кількість сторінок), а й з урахуванням наведеного в них обґрунтування.
Оцінюючи співмірність розміру здійснених стороною витрат із часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, суд першої інстанції враховував витрачений адвокатом час на виконання конкретного виду робіт, а саме: скільки часу адвокат витратив на юридичний аналіз, збір доказів, підготовку документів тощо. Крім того, суди оцінюють співмірність розміру зазнаних стороною витрат із часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, навіть у тому разі, якщо сторона й адвокат погодили фіксовану суму гонорару.
Кодекси вимагають від сторони, яка заявляє про відшкодування витрат, надання доказів щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, чи доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу фактично адвокат витратив на виконання робіт.
Кодекси передбачають, що в разі зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник унаслідок неправомірних дій сторони, суд може покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. При цьому суд звертає увагу що первісний позов пред'явлено Орловим у зв'язку з неправомірним діями відповідачки, яка перешкоджає батьку зустрічі з дитиною.
На думку суду першої інстанції присудження потерпілій стороні справедливої сатисфакції можливо внаслідок порушення її прав, що не викликає заперечень. Доцільність пред'явлення відповідачкою зустрічного позову про встановлення іншого часу зустрічей батька з дитиною викликає питання.
Так з наданої таблиці обсягу виконаних робіт та акту надання правової допомоги неможливо встановити співмірність виконаних робіт, необхідності у проведенні таких дій та встановленої суми витрат на кожен вид правової допомоги, суд першої інстанції ,враховуючи справедливість сатисфакції, вважав, що подана заява не є обґрунтованою.
Таким чином, оскільки представником ОСОБА_1 - адвокатом Фомічовим І.О. не обґрунтовано розмір витрат на правову допомогу та не підтверджено належними доказами, суд першої інстанції правильно не вбачав підстав для повного задоволення заяви.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших.
Пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Фомічов і партнери» в особі керуючого бюро Фомічова І.О. укладено договір №46-10/18 від 23.10.2018р. про надання правової допомоги.
На підтвердження виконання договору про надання правової допомоги складено Акт приймання-здачі наданих послуг №1 (а.с. 160), а саме:
-зустріч та консультація клієнта, узгодження правової позиції по справі, укладання договору про надання правової допомоги - 500 грн;
-підготовка та подання в канцелярію суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, ознайомлення з матеріалами справи в приміщенні суду (виготовлення фотокопій справи) - 1000 грн;
-вивчення матеріалів цивільної справи, вивчення нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, вивчення судової практики по подібним правовідносинам, підготовка відзиву на позовну заяву - 4000 грн;
-прибуття до Малиновського районного суду м. Одеси для участі у чотирьох судових засіданнях - 8000 грн;
-підготовка та подання до суду заяви про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті - 1000 грн.
Проте, на думку суду, відшкодування адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співмірності і тому підлягало зменшенню та стягненню у розмірі 3500 грн. з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно помилкових висновків суду про складність справи, то судова колегія зазначає, що новий ЦПК України у ч. 6 ст. 19 ЦПК України встановлює, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову у вказаній справі становила 87600 гривень, що є меншим ніж сто прожиткових мінімумів доходів громадян, а тому вказана справа є малозначною у розумінні ЦПК України. Крім того обставини справи, предмет та підстави позову не вказують на складність справи.
Посилання на важливість справи для відповідача, шкода репутації, значну суму та отриманні моральні страждання не є критеріями для віднесення справи до складної, оскільки не передбачені чинним процесуальним законодавством.
Щодо відсутності клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, оскільки подана особою без правового статусу адвоката, то апеляційний суд зазначає, що частиною 5 статті 131-2 Конституції України встановлено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Як було зазначено вище, вказана цивільна справа є малозначною, а тому представляти інтереси сторін у справі може будь-яка уповноважена особа, у порядку визначеному національним законодавством, без правового статусу адвоката.
Стосовно доводів апеляційної скарги про сплату адвокатом податків, то апеляційний суд зауважує, що такі посилання не входять до предмета доказування у вказаному питання та відносяться до внутрішньо-організаційної діяльності адвокатського бюро.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 29 липня 2022 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк