вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"29" липня 2022 р. м. Ужгород Справа № 907/259/22
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотранзит”, с. Кленовець Мукачівського району Закарпатської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства “Українська транспортна страхова компанія”, м. Київ
про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 54324,38 грн
секретар судового засідання - Яскорська А.О.
учасники справи не викликались
Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Автотранзит” про стягнення 54324,38 грн шкоди в порядку регресу. Окрім того, просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/259/22 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2022.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.05.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
Відповідно до ухвали від 14 червня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено строки для подання заяв по суті спору та залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство “Українська транспортна страхова компанія”.
Від відповідача 24.06.2022 на адресу суду надійшов відзив на позов б/н від 22.06.2022 (вх. №02.3.1-02/3157/22) відповідно до якого позовні вимоги Товариство заперечує проти задоволення позовних вимог. Також, до відзиву на позов долучено заяву від 22.06.2022 про застосування строків позовної давності.
Позивачем на спростування аргументів Відповідача, які зазначені у відзиві на позов 04.07.2022 подано відповідь на відзив від 01.07.2022 за №20461/ІНС (вх. №02.3.1-02/3469/22 від 07.07.2022).
Заперечень відповідно до приписів ст. 167 ГПК України відповідачем не подано.
Третя особа в справі не скористалася наданим їй правом подати письмові пояснення відповідно до ст. 168 ГПК України щодо позову або відзиву, хоча про розгляд справи ПрАТ “Українська транспортна страхова компанія” повідомлена належним чином у встановленому законом порядку.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані настанням 27.04.2018 дорожньо-транспортної пригоди на території Словацької республіки за участю транспортного засобу марки “Skoda”, з реєстраційним номером НОМЕР_1 та транспортного засобу марки “Volvo”, з реєстраційним номером НОМЕР_2 , водій якого використовував підроблений страховий сертифікат “Зелена карта” та виплатою позивачем, у зв'язку з наведеним, грошових коштів в сумі 1722,90 Євро як відшкодування за пошкодження транспортного засобу марки “Skoda” на користь Словацького бюро страховиків.
Зазначає, що відповідно до вимог п. 40.2. ст. 40 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в позивача виникло право звернення із регресним позовом до власника транспортного засобу марки “Volvo”, яким є відповідач у справі.
Заперечення (відзив) відповідача.
Відповідач згідно з відзивом на позов заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про недоведеність позивачем належності саме відповідачу автомобіля марки “Volvo”, за участю якого трапилася дорожньо-транспортна пригода. Також, вказує на пропуск позивачем строків позовної давності, яка за твердженням відповідача почала свій перебіг у спірних правовідносинах 06.06.2018 за фактом проведення позивачем виплати страхового відшкодування третій особі.
Відповідь на відзив.
Позивач у відповіді на відзив зазначає про продовження відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строків позовної давності під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби “COVID-19”, а також вказує, що Відповідач не надав доказів на спростування володіння транспортним засобом марки “Volvo” на момент скоєння ДТП.
Заперечення.
Заперечення відповідачем не подано.
Письмові пояснення.
Третьою особою не надано суду письмових пояснень щодо поданого позову або відзиву відповідача.
Відповідно до укладеного 26.09.2002 позивачем - Моторним (транспортним) Страховим Бюро України (надалі - МТСБУ або Позивач) та 16.10.2002 Словацьким Бюро Страховиків Договору між Членами Бюро Ради Бюро (Процедурні правила) Додаток ІІІ, сторони зобов'язалися дотримуватися обов'язкових положень Процедурних правил, прийнятих Генеральною асамблеєю Ради Бюро 30.05.2022. Зокрема, сторонами надаються відповідні повноваження щодо дій за будь-якого судового або позасудового процесу, який може призвести до виплати збитків або добровільно врегульовувати будь-яку вимогу, що виникає через нещасні випадки в контексті Процедурах Правил.
За твердженням позивача, 27 квітня 2018 року на території Словацької республіки мала місце дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортного засобу марки “Skoda” з реєстраційним номером НОМЕР_1 та транспортного засобу марки “Volvo”, з реєстраційним номером НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_1 та внаслідок якої транспортним засобами було завдано механічних пошкоджень.
На підтвердження означеного МТСБУ надано суду заповнений іноземною мовою документ, який, за твердженням позивача, має назву Європротокол.
Вказує позивач також, що винним у ДТП було визнано ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом “Volvo” з реєстраційним номером НОМЕР_3 та пред'явив на місці ДТП страховий сертифікат “Зелена картка” UA 045/ НОМЕР_4 , оформлений на бланку ПрАТ “Українська транспортна страхова компанія”.
Згідно з листом від 27.01.2021 ПрАТ “Українська транспортна страхова компанія” вбачається, що сертифікат “Зелена карта” UA 045/12653605 видавався на інший автомобіль - Volkswagen Transporter, д.р.н НОМЕР_5 з терміном дії з 03.05.2017 до 17.05.2017.
Відповідно до рахунку №013/18/01070 від 18.06.2018 та на підставі наказу №7325 від 27.07.2018 позивачем здійснено страхове відшкодування та виплату AVUS International spol. s.r.o. гонорару за врегулювання претензії на загальну суму 1722,90 Євро, що підтверджується також повідомленням (Переказом) Оригіналу, надісланого до SWIFT за №NJBKLI0731L003X від 01.08.2018.
Позивачем, при цьому, надано суду:
- довідку №5-41/21152 від 15.07.2020 згідно з якою зазначено, що відповідна виплата МТСБУ здійснена 06.06.2018 на користь Slovenska kancelaria poist'ovatel'ov по платіжному дорученні №128JBKLI0, що складає в гривневому еквіваленті на день сплати 54324,38 грн;
- першу сторінку претензії, яка за твердженням Позивача надсилалася 02.02.2022 Відповідачу з метою досудового врегулювання даного спору.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Конституційним Судом України у рішенні від 1 грудня 2004року №18-рп/2004 року надано тлумачення поняття “охоронюваний законом інтерес” у логічно-смисловому зв'язку з поняттям “права”, яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі, законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення
Статтею 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових правовідносин із таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
При цьому, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття “особа, яка завдала шкоду” та “особа, яка відповідає за шкоду”. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі № 646/989/18.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з врахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 39.1. статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до п. 39.2.1 ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.п. 40.1., 40.2. ст.22 зазначеного Закону, МТСБУ є гарантом відшкодування шкоди, зокрема, на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", заподіяної власниками та/або користувачами транспортних засобів, якщо такі власники та/або користувачі надали іноземним компетентним органам страховий сертифікат "Зелена картка", виданий від імені страховиків - членів МТСБУ.
У разі якщо МТСБУ відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" було здійснене відшкодування шкоди за страховика - члена об'єднання або за власника та/або користувача зареєстрованого в Україні транспортного засобу, який використовував за кордоном підроблений або змінений у незаконний спосіб страховий сертифікат "Зелена картка" та спричинив дорожньо-транспортну пригоду, відповідні витрати МТСБУ та регламентні виплати з фонду страхових гарантій мають бути компенсовані такими особами МТСБУ в повному обсязі.
На підставі пп. 38.2.1. п. 38.2. ст. 38 Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1. ст. 13 цього Закону.
Положеннями пп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” визначено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно - правову відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Досліджуючи питання наявності спеціальних умов деліктної відповідальності у цій справі, судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано суду копію заповненого іноземною мовою документу, який, за твердженням позивача, має назву Європротокол та, очевидно, повинен за логікою МТСБУ підтвердити факт належності відповідачу - ТОВ “Автотранзит” автомобіля марки “Volvo” та вину водія означеного транспортного засобу в ДТП.
Відповідно до ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.1 ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування.
За положеннями ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З наведених положень вбачається, що належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування.
Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, належними та допустимими доказами, якими позивачу в даній категорії спорів слід підтвердити позовні вимоги є первинні документи, що підтверджують факт настання дорожньо-транспортної пригоди, вину особи у її скоєнні, причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою винної особи та завданою шкодою, розмір завданої шкоди та фактичне її відшкодування позивачем, який виконував функції Страховика.
Відповідно до ст. 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України “Про судоустрій та статус судів” судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
За положеннями ст. 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.
Отже, у разі, коли письмові докази подаються до господарського суду іноземною мовою, додається їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально посвідчена в порядку ст. 79 Закону України “Про нотаріат”.
Надаючи оцінку поданому позивачем “Європротоколу”, суд не може вважати його належним, допустимим та достовірним доказом на підтвердження як самого факту ДТП 27.04.2018 в Словацькій республіці, так і обставин визначення особи-винуватця такої пригоди та наявність взаємозв'язку між такою особою та відповідачем в справі, позаяк відсутність перекладу на українську мову документу, складеного на іноземній мові, унеможливлює встановлення судом змісту такого документу, обставин, які в ньому відображені або дій, які вчинені на підставі вказаного документу, особи, якою вона була вчинена тощо, а прийняття в якості належних доказів документів, складених іноземною мовою без перекладу суперечить приписам статті 10 ГПК України.
В ухвалі від 13.05.2022 про залишення позовної заяви без руху судом пропонувалося позивачу усунути виявлені на стадії відкриття провадження у справі допущені позивачем дефекти доказування шляхом надання перекладу на державну мову долученого до позову Європротоколу, проте позивачем не надано засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою даного доказу з посиланням на можливість для суду за потреби з власної ініціативи залучити перекладача до участі в справі.
В даному контексті означена позиція позивача суперечить положенням статті 74 ГПК України відповідно до якої обов'язок доведення та подання належних і допустимих доказів на підтвердження власних вимог та заперечень покладено на сторони, що в повній мірі відображає закріплені в ст.ст. 13, 14 ГПК України принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, а допуск в порядку ст. 72 ГПК України до участі в справі перекладача не пов'язаний з необхідністю виконувати судом для учасника справи субсидіарну функцію в процесі доказування.
Взаємосуперечливими є також подані позивачем документи на підтвердження розміру здійсненого МТСБУ відшкодування та його гривневого еквіваленту, позаяк первинні документи, а саме повідомлення (Переказ) Оригіналу, надісланого до SWIFT за №NJBKLI0731L003X свідчить про здійснення позивачем страхової виплати в сумі 1722,90 Євро 01 серпня 2018, тоді як відповідно до довідки МТСБУ №5-41/21152 від 15.07.2020 зазначено, що відповідну виплату проведено 06 червня 2018 року та станом на дану дату позивачем й обраховується гривневий еквівалент відповідної суми в іноземній валюті.
Інших доказів на підтвердження підставності заявлення позовних вимог саме до відповідача в справі - ТОВ “Автотранзит” суду не надано.
Наведені обставини виключають можливість покладення на відповідача обов'язку відшкодувати в порядку регресу шкоду, відповідно до приписів ст.ст. 1166, 1172, 1187 ЦК України, позаяк позивачем жодним чином не доведено самого факту дорожньо-транспортної пригоди, особу-власника джерела підвищеної небезпеки - винуватця ДТП, як і недоведеною є вина відповідача у ДТП чи вина працівників ТОВ “Автотранзит” під час виконання службових обов'язків, а тому, у задоволенні заявлених вимог слід відмовити.
У зв'язку з прийняттям судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не підлягають оцінці аргументи відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
На підставі ст. 241 ГПК України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 ГПК України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 29 липня 2022 року.
Суддя Лучко Р.М.