28 липня 2022 року
м. Київ
справа № 640/20305/20
адміністративне провадження № К/9901/17387/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н. В.,
суддів: Мацедонської В. Е., Кашпур О. В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження як суд касаційної інстанції без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 640/20305/20
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Шейко Т.І.,
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: судді-доповідача Василенка Я. М., суддів Ганечко О. М., Кузьменка В. В.,
І. Короткий зміст позовних вимог.
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), у якому просила:
1.1. визнати бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не переведення та не призначення ОСОБА_1 прокурором Офісу Генерального прокурора протиправною;
1.2. визнати бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора протиправною;
1.3. визнати бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву від 11 жовтня 2019 року та переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора протиправною;
1.4. зобов'язати Офіс Генерального прокурора перевести та призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора;
1.5. визнати дії Офісу Генерального прокурора в частині завдання ОСОБА_1 моральної шкоди протиправними;
1.6. стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 02 січня 2020 року до дати фактичного призначення на посаді;
1.7. стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) завдану моральну шкоду в розмірі 350 000 грн.
2. На обґрунтування позову позивач зазначила, що в органах прокуратури України працює з липня 2008 року. У зв'язку з прийняттям Верховною радою України 19 вересня 2019 року Закону України №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (набув чинності 25 вересня 2019 року), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора, відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03 жовтня 2019 року №221, з урахуванням наявності конституційних та трудових гарантій, ОСОБА_1 12 жовтня 2019 року направила на ім'я Генерального прокурора заяву про переведення її на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. При цьому позивачка вказала, що вона є одинокою матір'ю та виховує дитину віком до 14 років, а також є особою, в сім'ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком та зазначила, що зі змістом Порядку проходження прокурорами атестації ознайомлена і вважає його таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому цей Порядок не може бути застосований до неї та інших діючих працівників органів прокуратури України.
2.1. За твердженням позивача, відповіді на свою заяву від 12 жовтня 2019 року позивач не отримала і до атестації допущена не була. Утім, на дату звернення з даним позовом до суду, в Офіс Генерального прокурора позивачка не переведена, в той же час і не звільнена з органів прокуратури.
2.2. Згідно з письмовою відповіддю відповідача ОСОБА_1 перебуває на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України. Наказ про звільнення позивача не видавався, але в трудових відносинах з Офісом Генерального прокурора вона не перебуває. З цього приводу позивач наголосила, що вказану посаду наказом Генерального прокурора від 27 листопада 2019 року №91шц ліквідовано.
2.3. 11 січня 2020 року позивач повторно звернулась із заявою до Офісу Генерального прокурора, однак відповіді не отримала. У подальшому позивач ще неодноразово зверталась до Офісу Генерального прокурора щодо результатів розгляду її заяв. Зокрема, у відповіді Офісу Генерального прокурора від 18 травня 2020 року №07-740-20 зазначено, що Офісом враховано положення статті 184 Кодексу законів про працю України, а тому наказ про звільнення позивачки не видавався. При цьому, в трудових відносинах з Офісом Генерального прокурора ОСОБА_1 не перебуває, проте згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 останній нараховується щомісячний посадовий оклад в розмірі 7140,00 грн.
2.4. Перебуваючи в стані правової невизначеності щодо зайняття посади в органі прокуратури позивачка неодноразово зверталась на ім'я Генерального прокурора із рапортом від 14 травня 2020 року, заявою від 14 травня 2020 року, зверненнями від 18 травня 2020 року, 29 травня 2020 року з приводу необхідності прийняття остаточного рішення по заявах позивачки, проте питання залишилось не вирішеним.
3. У поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував та звертав увагу суду на те, що переведення до Офісу Генерального прокурора можливе лише після успішного проходження прокурором атестації на підставі поданої за встановленою формою заяви прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір пройти атестацію і надання згоди на застосування процедур та умов проведення атестації.
3.1. Відповідач звернув увагу на те, що надіслана ОСОБА_1 . Генеральному прокурору заява про переведення до Офісу Генерального прокурора за своїм змістом та формою не відповідала вимогам Порядку. У поданій заяві не зазначено про її бажання пройти атестацію, не надано згоду на застосування процедур та умов проведення атестації, а тому позивач не була допущена до проходження атестації.
Зважаючи, що позивачка має статус одинокої матері і особою, в сім'ї якої немає інших працівників із самостійним заробітком, ураховуючи норми законодавства, звільнення ОСОБА_1 не відбулось, позивач перебуває на посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України і в трудових відносинах з Офісом Генерального прокурора не перебуває.
3.2. Оскільки ОСОБА_1 не було звільнено з Генеральної прокуратури України, то, відповідно, заробітна плата їй нараховувалась, на підтвердження чого відповідачем надані розрахункові листи за січень - квітень 2020 року, які містять інформацію про нараховану та виплачену заробітну плату позивачу за видами виплат та копії табелів обліку використання робочого часу за травень - вересень 2020 року. Тому посилання позивача на наявність вимушеного прогулу та на статтю 235 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
3.3. Щодо вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди, то представник відповідача наголосив, що позивачем не долучено належних та допустимих доказів завдання їй моральної шкоди, а також не наведено доводів, з яких вона виходила при визначенні розміру цієї шкоди.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з липня 2008 року на різних посадах.
5. В квітні 2016 року переведена до Генеральної прокуратури України на посаду слідчого, а в подальшому старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України.
6. З липня 2018 року призначена на посаду прокурора третього відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
7. 12 жовтня 2019 року ОСОБА_1 на ім'я Генерального прокурора надіслала заяву від 11 жовтня 2019 року про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, в якій вона просила перевести її на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, зазначивши при цьому, що вона має статус одинокої матері та виховує дитину віком 9 років, а також є особою, в сім'ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком. Також, у вказаній заяві позивач процитувала положення статті 42 Кодексу законів про працю України та статті 184 цього Кодексу. Одночасно повідомила, що зі змістом Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221, ознайомлена і вважає його таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому не може бути застосований до неї та інших діючих працівників органів прокуратури України. Про результати розгляду заяви та прийняте рішення просила повідомити її письмово за вказаною адресою для листування.
8. 11 січня 2020 року у зв'язку з неотриманням відповіді на заяву від 11 жовтня 2019 року, позивач звернулась із заявою на ім'я Генерального прокурора, в якій просила повідомити її: - в яких трудових відносинах вона перебуває з Офісом Генерального прокурора чи іншою державною установою та якими нормативно-правовими актами регулюються такі відносини; - на якій посаді станом на січень 2020 року вона працює; - чи нараховується їй заробітна плата та який її загальний розмір посадового окладу; - чи зберігаються за нею гарантовані державою соціальні пільги, зокрема право на щорічну відпустку та додаткову відпустку згідно зі статтею 19 Закону України «Про відпустки»; - як зараховується період її роботи з січня 2020 року до стажу, що дає право на пенсійне забезпечення та вислугу років; - який розмір єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування буде сплачено за період роботи з січня цього року.
9. 13 січня 2020 року позивач звернулась до Офісу Генерального прокурора із запитом на отримання публічної інформації.
10. У відповідь на запит ОСОБА_1 . Офіс Генерального прокурора листом від 20 січня 2020 року № 27/3-393вих-20 повідомив, що станом на січень 2020 року відповідно до наказу Генерального прокурора України від 21 березня 2019 року № 182ц ОСОБА_1 обіймає посаду прокурора відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях. При цьому, зазначено, що в трудових відносинах з Офісом Генерального прокурора остання не перебуває. Також, зазначено, що оплата праці прокурорів, яких не переведено до Офісу Генерального прокурора (в тому числі і ОСОБА_1 ) здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Згідно з цією постановою посадовий оклад за посадою ОСОБА_1 прокурора відділу становить 7 140, 00 грн.
11. 12 лютого 2020 року позивач звернулась до Офісу Генерального прокурора із запитом на отримання публічної інформації, в якому, зокрема, просила повідомити які функції прокурора з урахуванням її посади прокурора відділу Генеральної прокуратури України вона може та/чи повинна виконувати; які на неї покладені обов'язки як прокурора відділу Генеральної прокуратури України; в якому структурному підрозділі, а саме прокурором якого відділу, управління, департаменту вона працює з 02.01.2020; чи застосовуються до неї, як прокурора відділу ГПУ, станом на 02.01.2020 та 13.02.2020, обмеження, установлені статтею 26 Закону України «Про запобігання корупції», з якої дати, протягом року, Законом заборонено вчиняти певні дії.
12. Листом від 20 лютого 2020 року № 27/3-866вих-20 Офіс Генерального прокурора надав відповідь, в якій вказав, що позивач з 02 січня 2020 року працює на посаді згідно з наказом Генерального прокурора України від 21 березня 2019 року №182ц щодо решти питань послався на те, що дія статті 2 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не поширюється на відносини у сфері звернення громадян, а розповсюдження на заявницю положень Закону України «Про запобігання корупції» не є предметом регулювання Закону України «Про доступ до публічної інформації».
13. 14 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою на ім'я Генерального прокурора про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. У вказаній заяві позивач зазначила, що наказом Генерального прокурора від 21 березня 2019 року №182ц вона призначена на посаду прокурора відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях. У зв'язку зі статусом одинокої матері вона не звільнена з Генеральної прокуратури України, в той же час не переведена в Офіс Генерального прокурора. Отримує щомісячний посадовий оклад в розмірі 7 140, 00 грн. та забезпечена робочим місцем в Офісі Генерального прокурора. Цитуючи положення статті 42 Кодексу законів про працю України та статті 184 цього Кодексу, абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» просила перевести її до Офісу Генерального прокурора та призначити на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.
14. Схожого змісту також рапорт ОСОБА_1 від 14 травня 2020 року на ім'я Генерального прокурора.
15. В подальшому, позивач ще неодноразово зверталась із заявами на ім'я Генерального прокурора щодо свого посадового становища.
16. Офіс Генерального прокурора листом від 18 травня 2020 року № 07-740-20 на заяву позивача щодо перебування останньої у трудових відносинах з Офісом Генерального прокурора та з інших питань, надав відповідь, що у зв'язку з неподанням ОСОБА_1 заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора за встановленою формою та не наданням згоди на проходження атестації, вона не допущена до проходження атестації. Водночас, враховано положення статті 184 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях не видавався.
17. Також, повідомлено, що за позивачем зберігаються гарантовані державою соціальні пільги, а тому на підставі заяв останньої наказами Генерального прокурора від 29 січня 2020 року №1280вц та від 18 лютого 2020 року №309-вц ОСОБА_1 надавалися частина невикористаної щорічної відпустки і додаткова оплачувана відпустка як одинокій матері. Крім того, період роботи з січня 2020 року зараховується до стажу, що дає право на пенсійне забезпечення та вислугу років. Повідомлено, що за інформацією Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності з жовтня 2019 року по квітень 2020 року позивачу нараховано заробіток у сумі 182 778, 29 грн.
18. Офіс Генерального прокурора листами від 18 червня 2020 року №07-740-20 та від 25 червня 2020 року № 07-740-20 надавав відповідь за змістом, аналогічно наданим раніше.
19. Враховуючи надані Офісом Генерального прокурора відповіді та зважаючи на те, що наказом Генерального прокурора від 27 листопада 2019 року № 91шц посаду, яку займала позивач, а саме прокурора третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях було ліквідовано, посадове становище позивача не визначене, остання звернулась до суду першої інстанції для захисту своїх прав та інтересів.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
20. 18 січня 2021 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва позов задоволено частково.
20.1. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора.
20.2. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 11 жовтня 2020 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора.
20.3. Зобов'язано Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку ОСОБА_1 обіймала згідно наказу Генерального прокурора від 21 березня 2019 року №182ц.
20.4. В задоволенні решти позову відмовлено.
21. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що оскільки відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» заява ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року не розглянута, а рішення не прийнято, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та, відповідно, неприйняття рішення згідно Закону № 113-IX, а також щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву останньої від 11 жовтня 2019 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
21.1. Також суд першої інстанції зазначив, з чим погодився суд апеляційної інстанції, що оскільки за наслідками поданої позивачем заяви від 11 жовтня 2019 року відповідачем не прийнято жодного рішення, при цьому не звільнено з органу прокуратури, а продовжені трудові відносини шляхом визначення робочого місця в Офісі Генерального прокурора без встановлення відповідної посади, то для належного способу захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку позивач обіймала згідно наказу Генерального прокурора від 21.03.2019 № 182ц.
21.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо непереведення та непризначення ОСОБА_1 прокурором Офісу Генерального прокурора, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що такі вимоги не можуть бути задоволені в розумінні реагування на заяву позивача від 11 жовтня 2019 року, тобто поза межами процедури атестації.
21.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не звільнена з органу прокуратури.
21.4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 350 000, 00 грн суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та спричиненою позивачу моральною шкодою. Більше того, позивачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів завдання моральної шкоди, а також не надано доводів, з яких виходила позивач при визначенні розміру цієї шкоди.
22. 07 квітня 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду змінено резолютивну частину рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.01.2021, виклавши абзац четвертий резолютивної частини наступного змісту:
22.1. "Зобов'язати Офіс Генерального прокурора призначити з 02.01.2020 ОСОБА_1 в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку ОСОБА_1 обіймала згідно наказу Генерального прокурора від 21.03.2019 № 182ц".
22.2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 02.01.2020 по дату фактичного призначення на посаді та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 завданої моральної шкоди в розмірі 350 000, 00 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити частково.
22.3. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 02.01.2020 по 18.01.2021 у розмірі 564 395, 39 грн.
22.4. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) завдану моральну шкоду в розмірі 25 224, 00 грн.
22.5. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2021 року залишено без змін.
23. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Офісу Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку позивач обіймала згідно наказу Генерального прокурора від 21.03.2019 № 182ц, при цьому, враховуючи протиправну бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а також враховуючи те, що початком роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року (наказ Генеральної прокуратури України від 23.12.2019 № 351), тому колегія суду апеляційної інстанції прийшла до висновку про те, що ОСОБА_1 необхідно поновити в Офісі Генерального прокурора саме з 02 січня 2020 року, що не було зазначено судом першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
23.1. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачу було виплачено Офісом Генерального прокурора заробітну плату за період з січня 2020 року по квітень 2020 року в сумі 46 999, 66 грн. Таким чином, розмір середньої заробітної плати, яку необхідно стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 , становить 564 395, 39 грн. (2 495, 49 грн. грн. х 245 днів - 46 999, 66 грн.). При цьому, доводи ОСОБА_1 про те, що обрахування позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно проводити з урахуванням коефіцієнту 4,04, колегія суддів визнала передчасними, з огляду на те, що застосуванню коефіцієнта підвищення посадового окладу прокурора передує проходження прокурором успішно атестації та прийняття відповідним суб'єктом владних повноважень розпорядчого акту (наказу) щодо призначення чи переведення прокурора на посаду, визначену відповідним штатним розписом. Встановлення штатного розпису та прийняття наказу про призначення чи переведення є дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень.
23.2. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем обставини, за оцінкою колегії суддів, спричинили їй душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду. При цьому, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, об'єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання, що з відповідача слід стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 25 224, 00 грн. (розмір прожиткового мінімуму станом на січень 2020 року, що становить 2 102, 00 грн., х на 12 повних місяців вимушеного прогулу), оскільки дії відповідача, призвели до душевних страждань позивача, у зв'язку із чим дані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
ІV. Касаційне оскарження
24. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Офіс Генерального прокурора подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 13 травня 2021 року.
25. 17 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора у зв'язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
25.1. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
25.2. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження відповідач зазначає, що предметом спору у справі є законність бездіяльності Офісу Генерального прокурора про непризначення та непереведення ОСОБА_1 на посаду в Офісі Генерального прокурора без проходження атестації на виконання вимог закону, передбаченого розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", справа щодо конституційності деяких положень якого розглядається Конституційним Судом України з урахуванням вимог статті 184 Кодексу законів про працю України, при цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.
25.3. Відповідач також наголошує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що полягають у помилковому тлумаченні пунктів 10, 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", пункту 9 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, а порушення процесуального права - у недотриманні судами вимог статей 246, 322 КАС України.
26. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
27. Касаційна скарга містить клопотання про здійснення розгляду справи за участю представника відповідача.
28. 01 липня 2021 року справа № 640/20305/20 надійшла до Верховного Суду.
29. 07 липня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, в якому позивач спростовує доводи касаційної скарги, просить задовольнити касаційну скаргу в частині в частині щодо застування постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів» задовольнити касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора та здійснити перерахунок середнього заробітку ОСОБА_1 починаючи з 02 січня 2020 року до ухвалення остаточного рішення у справі із урахуванням коефіцієнту 4,04. В інших частинах в задоволенні касаційної скарги Офісу Генерального прокурора відмовити повністю.
30. Відзив не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участю позивача.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
31. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
32.1. Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
32.2. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (частина третя статті 16 Закону № 1697-VII із змінами, внесеними згідно із Законом № 113-IX).
32.3. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
33. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (далі - Закон № 113-IX, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
33.1. Згідно зі статтею 21 Закону № 113-IX у тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
33.2. Абзацами першим та другим пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
33.3. Пункти 4 - 6 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
33.4. Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України.
33.5. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
33.6. Відповідно до абзацу першого пункту 7, пункту 9 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
33.7. Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
33.8. Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
33.9. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX).
33.10. Згідно з пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
34. Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 № 221 (далі - Порядок № 221, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
34.1. За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
34.2. Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
34.3. Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку № 221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
34.4. Заява, вказана у пункті 9 розділу І цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 розділу І Порядку № 221).
34.5. Додатком 2 до Порядку № 221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
VІ. Позиція Верховного Суду
35. Згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
36. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
37. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
38. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, зводяться до питання законності бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо непризначення та непереведення ОСОБА_1 на посаду в Офісі Генерального прокурора без проходження атестації на виконання вимог закону, передбаченого розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
39. У світлі аргументів касаційної скарги відповідача слід зазначити, що питання подання прокурором у встановлений строк заяви, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надання згоди на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації, відповідно до вимог пункту 10 розділу II Закону № 113-ІХ та пункту 9 розділу І Порядку, встановленого зразка, за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання вже досліджувалося Верховним Судом.
40. Приміром, у постанові від 05 травня 2022 року у справі № 260/1670/19 Верховний Суд, зокрема, зауважив, що "<…> Водночас, подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
Натомість, суть заяви ОСОБА_2 полягає якраз у тому, що він уважає незаконним проведення атестації та уважає зобов'язання надання ним згоди на обробку персональних даних, а також на те, що у разі непроходження атестації його буде звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII таким, що порушує його трудові права та суперечить вимогам національних законодавчих та міжнародних актів. Відповідно, у зв'язку із цим, у заяві на ім'я Генерального прокурора від 14 жовтня 2019 року позивач просив припинити з ним трудові відносини на посаді у Генеральній прокуратурі та перевести в Офіс Генерального прокурора на рівнозначну посаду прокурора.
Тож ураховуючи на означену в пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ імперативність проходження атестації прокурорами, як умови можливості переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, невиявлення позивачем у поданій заяві згоди на застосування до нього процедури атестації унеможливлювало прийняття відповідачем рішення про допущення його до її проходження.
Отже, подану ОСОБА_2 заяву від 14 жовтня 2019 року не можна вважати такою, у якій він надав згоду на застосування процедури та умов проведення атестації і саме це є підставою для висновку про неподання ним заяви, передбаченої пунктом 10 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ та пунктом 9 Порядку № 221 <…>".
41. Колегія уважає наведені висновки застосовними і у цій справі, позаяк правовідносини у цих справах є подібними.
42. У додатку 2 до Порядку № 221 встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію. Текст письмової заяви встановлено такий:
"На підставі пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.
З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора, ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся.
Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, мене буде звільнено з посади прокурора.
Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.
Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності".
43. Отже, подана позивачем заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити у собі такі відомості: про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
44. Як установлено судами попередніх інстанцій, 11 жовтня 2019 року позивач подала заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора. Одночасно повідомила, що зі змістом Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора 03.10.2019 №221, ознайомлена і вважає його таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому не може бути застосований до неї та інших діючих працівників органів прокуратури України. Про результати розгляду заяви та прийняте рішення просила повідомити її письмово за вказаною адресою для листування.
45. Також 14 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулась із заявою на ім'я Генерального прокурора, у якій, цитуючи положення статті 42 Кодексу законів про працю України та статті 184 цього Кодексу, абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» просила перевести її до Офісу Генерального прокурора та призначити на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.
46. Таким чином, Суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не подала Генеральному прокурору України у порядку, визначеному чинним законодавством заяву про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, яка б містила відомості про її намір пройти атестацію, її згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.
47. Крім того, як установив суд першої інстанції, позивачкою не заперечується, що вказана заява подана не за типовою формою, встановленою у додатку 2 до Порядку №221.
48. Тобто позивач не скористалась наданим Законом правом бути переведеним на відповідну посаду з дотриманням законодавчої процедури.
49. Водночас, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наведена обставина не могла бути достатньою підставою для не розгляду заяви позивача та в будь-якому випадку суб'єкт владних повноважень мав би розглянути заяву від 11 жовтня 2019 року та прийняти відповідне рішення на підставі та у відповідності з вимогами Закону №113-IX та прийнятими на виконання цього Закону нормативними актами.
50. Як установили суди попередніх інстанцій, в підтвердження нерозгляду заяви позивача від 11 жовтня 2019 року вказано і в листі Офісу Генерального прокурора від 25 червня 2020 року №07-740-20, в якому, зокрема, наголошено, що заява позивачки від 11 жовтня 2019 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора не розглядалась у порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки подавалась відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
51. Проте, відповідно з вимогами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» заява ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року не розглянута, рішення не прийнято.
52. Таким чином суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та, відповідно, неприйняття рішення згідно Закону №113.
51. Однак Верховний Суд вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву останньої від 11 жовтня 2020 року щодо переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора з огляду на те, що суди не встановили відповідно до якого закону подавалась вказана заява, які строки та порядок надання відповіді, не досліджували доказів і не з'ясовували на цій підставі обставин справи, проте від цього залежить правильне вирішення спору.
52. Щодо вимоги про зобов'язання Офісу Генерального прокурора перевести та призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, Суд зазначає наступне.
53. За висновком судів попередніх інстанцій, оскільки за наслідками поданої позивачем заяви від 11 жовтня 2019 року відповідачем не прийнято жодного рішення, при цьому не звільнено з органу прокуратури, а продовжені трудові відносини шляхом визначення робочого місця в Офісі Генерального прокурора без встановлення відповідної посади, цим самим позивача поставлено в стан правової невизначеності, тому належним способом захисту порушеного права є задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання Офісу Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 в Офіс Генерального прокурора на посаду, рівнозначну посаді, яку позивач обіймала згідно наказу Генерального прокурора від 21 березня 2019 року №182ц.
54. Верховний Суд вважає вказаний висновок судів першої та апеляційної інстанції передчасним, через не врахування судами доводів відповідача про неправильне застосування судами норми статті 235 КЗпП України, оскільки установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд був зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі. Також суди не застосували норми Закону № 113-IX, які підлягали застосуванню.
55. Таким чином, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось питання дослідження процедури переведення в Офіс Генерального прокурора з урахуванням вимог Закону № 113-IX, який є спеціальним.
56. З огляду на висновок Верховного Суду про передчасність задоволення позовних вимог щодо переведення та призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, тому й не підлягають оцінці висновки судів попередніх інстанцій щодо похідних позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
57. Разом з тим, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо непереведення та непризначення ОСОБА_1 прокурором Офісу Генерального прокурора, оскільки такі вимоги не можуть бути задоволені в розумінні реагування на заяву позивача від 11 жовтня 2019 року, тобто поза межами процедури атестації.
58. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або <…>.
59. Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, належним чином установивши фактичні обставини справи, допустили неправильне застосування норм матеріального права.
60. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що правильне вирішення справи в частині вимог про визнати бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву від 11 жовтня 2019 року, зобов'язання Офісу Генерального прокурора перевести та призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди вимагає дослідження доказів і з'ясування на цій підставі обставин, у зв'язку з чим справу в цій частині слід направити на новий розгляд.
61. За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню.
VІІ. Судові витрати
62. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.
2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №640/20305/20 в частині задоволення позовних вимог про визнання бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_1 від 11 січня 2020 року про надання відповіді на заяву від 11 жовтня 2019 року, зобов'язання Офісу Генерального прокурора перевести та призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №640/20305/20 залишити без змін.
4. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова
Судді В. Е. Мацедонська
О. В. Кашпур