28 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/1837/22 пров. № А/857/6797/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Улицький В.З.,
суддя Хобор Р.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року (головуючий суддя Москаль Р.М., м.Львів) у справі №380/1837/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3, військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
24.01.2022 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_3, військової частини НОМЕР_4, в якому просив: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_4 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової допомоги на оздоровлення у серпні 2016 року, червні 2017 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889; зобов'язати військову частину НОМЕР_3, як правонаступника військової частини НОМЕР_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу на оздоровлення у серпні 2016 року, червні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 в частині не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) підйомної допомоги у 2021 році передбаченої п.3 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII; зобов'язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) підйомну допомогу за 2021 рік передбачену п.3 статті 9-1 Закону "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 №2011-ХІІ.
Позов обґрунтовує тим, що наказом 7 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_3) №196-ОС від 22.06.2021 звільнений з військової служби в запас, наказом №202-00 від 25.06.2021 виключений із списків особового складу, усіх видів забезпечення. Зазначає, що з отриманих на адвокатський запит представника позивача відомостей щодо виплаченого грошового забезпечення дізнався, що ВЧ НОМЕР_4 в серпні 2016 року та червні 2017 року протиправно не включила до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення, суми щомісячної додаткової грошової винагороди, що передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №889, а в 2021 році протиправно не виплатила підйомну допомогу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Мостиського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_4) щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» до складу грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 обчислювалися та виплачувалися у 2016 році та у 2017 році грошова допомога на оздоровлення, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону У країни від 20.12.1991 №2011-ХП «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов'язано військову частину НОМЕР_3 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України: перерахувати ОСОБА_1 суми грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення; виплатити ОСОБА_1 перераховану суму грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки, вирахувавши вже виплачену суму допомог. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що судом першої інстанції невірно проаналізовано законодавство України та підзаконні нормативно-правові акти, які здійснюють правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконання ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни. Вказує, що суд дійшов хибного висновку, що звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням контракту, є тотожним із юридичним фактом - днем закінчення терміну контракту. Зазначає, що між наказом про звільнення військовослужбовця з військової служби і днем закінчення контракту є місячний термін часу, на протязі якого військовослужбовець перебуває на військовій службі, тобто виконує всі покладені на нього обов'язки та користується усіма пільгами. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов в повному обсязі.
Також, апеляційну скаргу подав і відповідач, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що щомісячна додаткова грошова винагорода, визначена Постановою №889 та Інструкцією №73, має тимчасовий характер, а тому не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується розмір одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». При цьому відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, визначений статтею 122 КАС України, зауваживши, що виплата допомоги на оздоровлення здійснена позивачу у серпні 2016 року та червні 2017 року, а з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду в січня 2022 року. Щодо нарахування та виплати в 2021 році підйомної допомоги, то відповідач зазначив, що реєстрація місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 була здійснена 23.06.2021, тобто після видання наказу №196-ОС від 22.06.2021 про припинення контракту з позивачем та його звільнення з військової служби; рапорт про нарахування та виплату підйомної допомоги позивач подав 25.06.2021 в день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу прикордонного загону, у зв'язку з цим нарахування та виплата підйомної допомоги не проводилась. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України. Відповідно до послужного списку позивач з 31.07.2020 по 02.10.2020 обіймав посаду заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби «Краківець» (тип А) відділу прикордонної служби «Краківець» І категорії (тип Б) 7 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
Відповідно до наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби №356-ос від 02.10.2020 ОСОБА_1 призначений заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби «Нижанковичі» (тип В) відділу прикордонної служби «Смільниця» (тип Б).
Листом від 09.09.2021 №9004-8500/З-02/8-1700/21 на заяву позивача, відповідач відмовив у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду провадження підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003.
Відповідно до наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби №196-ОС від 22.06.2021 ОСОБА_1 звільнений з військової служби за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням контракту.
Згідно з даними паспорта громадянина України серія НОМЕР_2 , 23.06.2021 ОСОБА_1 зареєстрував місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
23.06.2021 ОСОБА_1 подав начальнику відділення інспекторів прикордонної служби «Нижанковичі» (тип В) відділу прикордонної служби «Смільниця» (тип Б) рапорт, клопотав про виплату йому підйомної допомоги у зв'язку із переміщенням для подальшого проходження служби з відділення інспекторів прикордонної служби «Краківець» (тип А) відділу прикордонної служби «Краківець» І категорії (тип Б) Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України у відділення інспекторів прикордонної служби «Нижанковичі» (тип В) відділу прикордонної служби «Смільниця» І категорії (тип Б) Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України. До цього рапорту додав наказ №356-ос від 02.10.2020 та копії його паспорта.
Відповідно до наказу начальника 7 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №202-ОС від 25.06.2021 ОСОБА_1 з 25.06.2021 виключений зі списків особового складу загону та знятий з усіх видів забезпечення.
Представник позивача звернувся до відповідача із запитом з приводу нарахування та здійснення виплат ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням його зі служби. ІНФОРМАЦІЯ_1 Західного регіонального управління ДПС України листом №11/27611 від 29.12.2021 надав заявнику відповідь та копії архівних відомостей грошового забезпечення ОСОБА_1 . Серед іншого в листі повідомив, що відповідь на рапорт ОСОБА_1 від 25.06.2021 не надавалась за відсутності законних підстав для виплати підйомної допомоги.
Відповідно до архівних відомостей грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2016 по грудень 2016, №4 з січня 2017 по грудень 2017 встановлено такі обставини.
В період проходження військової служби позивачу виплачувалась додаткова грошова винагорода з лютого 2016 по грудень 2016 рр.: за лютий 2016 - 1258,70 грн., за березень 2017 - 1210,44 грн., за квітень 2016 - 1403,84 грн., травень-червень 2016 - по 2480,88 грн., липень 2016 - 3860,88 грн., серпень 2016 - 3872,15 грн., вересень 2016 - 3918,00 грн., жовтень 2016- 3939,32 грн., листопад -грудень 2016 по 3955,65 грн., разом 32336,39 грн.; з січня 2017 по листопад 2017 року по 3955,65 грн. щомісяця, за грудень 2017 - 4444,36 грн., а всього 47956,51 грн.
У серпні 2016 року, червні 2017 року при обчисленні грошової допомоги на оздоровлення до складу грошового забезпечення, з якого обчислювалася сума грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , не включено щомісячну додаткову грошову винагороду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ.
Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту' Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII).
Гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено в статті 12 Закону №2011-ХІІ. Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХП держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою цієї статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до частини третьої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Відповідно до статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (була чинною до 28.02.2018, тобто регулює спірні правовідносини; далі - Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта (відповідача) про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, визначеного статтею 122 КАС України. Апеляційний суд вказує, що оскаржені виплати входять до складу грошового забезпечення військовослужбовця, що є його заробітною платою. Звернення до суду з позовом про стягнення належних працівникові сум заробітної плати не обмежуються будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» (Постанова №889) Уряд з 1 жовтня 2010 р. встановив військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Постановою від 16 вересня 2015 р. №704 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. №889», що набрала чинності з 01.01.2016, Уряд вніс зміни до Постанови №889 та поширив виплату щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, на всіх військовослужбовців Державної прикордонної служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Апеляційний суд на підставі наявних в справі письмових доказів встановив, що ОСОБА_1 в період з лютого 2016 року по грудень 2017 року щомісяця отримував щомісячну додаткову грошову винагороду на підставі Постанови №889, ці обставини підтверджуються даними архівних відомостей його грошового забезпечення за 2016 - 2017 рр.
Відповідно до Постанови №889 щомісячна додаткова грошова винагорода надається в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення військовослужбовця, котре, відповідно до положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ №1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, викладені у постанові від 06.02.2019, відповідно до яких до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
За обставин цієї справи для ОСОБА_1 , як військовослужбовця Державної прикордонної служби за контрактом, щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови №889 в розумінні положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови №1294 була одним із підвидів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, оскільки: - виплачувалася щомісяця; - мала фіксований розмір у відсотковому відношенні до окладу; - фактично тільки зростала (з 1210,44 грн. до 4444,36 грн.); - складала істотну частину фактичного заробітку військовослужбовця, тому ця винагорода не може вважатись одноразовою чи такою, що носить тимчасовий характер. За таких фактичних обставин доводи апелянта (відповідача) про нібито тимчасовий чи одноразовий характер цієї щомісячної додаткової винагороди є хибними.
Крім того, відповідач не включив суми щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого в 2016-2017 рр. обчислював грошову допомогу на оздоровлення.
Правовою підставою таких дій відповідача є застосування пункту 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 р. за № 217/28347 (Інструкція №73), відповідно до якого винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 9-1, 10-1 Закону №2011-XII грошова допомога на оздоровлення надаються військовослужбовцю у розмірі місячного грошового забезпечення, котре, відповідно до положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ 1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, положення пункту 8 Інструкції №73 прямо суперечить ст.ст. 9, 9-1, 10-1 Закону №2011- ХП, оскільки закон не встановлює будь-яких обмежень щодо складових місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір підйомної допомоги чи допомоги на оздоровлення. Тому суд застосовує до спірних правовідносин норми Закону №2011-XII, відповідно до яких грошова допомога на оздоровлення визначаються у розмірі місячного грошового забезпечення військовослужбовця, до якого входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо не включення суми щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислювалися та виплачувалися грошова допомога на оздоровлення у 2016 році та у 2017 році є протиправними.
Щодо доводів апелянта (позивача) в частині невиплати йому підйомної допомоги у 2021 році суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до наказу №356-ос від 02.10.2020 ОСОБА_1 призначений заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби «Нижанковичі» (тип В) відділу прикордонної служби «Смільниця», звільненого з посади заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби «Краківець» (тип А) відділу прикордонної служби «Краківець» І категорії (тип Б). 22.06.2021 наказом начальника 7 прикордонного загону (І категорії-) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби №196-ОС ОСОБА_1 звільнений з військової служби у зв'язку із закінченням контракту. Відповідно до даних паспорта громадянина України ОСОБА_1 зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 23.06.2021, - тобто вже після припинення дії контракту про проходження військової служби та прийняття рішення про його звільнення з військової служби. Період з 23 по 25 червня 2021 року (після прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби і до прийняття рішення про його виключення з списків особового складу військової частини) призначений для здачі позивачем справ та обов'язків, оформлення документів на звільнення. За таких обставин колегія суддів розцінює перереєстрацію ОСОБА_1 місця проживання та подачу рапорту про виплату підйомних після звільнення з військової служби як зловживання правами, а тому визнає обгрунтованою позицію відповідача щодо відсутності підстав для виплати ОСОБА_1 підйомної допомоги за 2021 рік.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а тому апеляційні скарги слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2022 року у справі № 380/1837/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді В. З. Улицький
Р. Б. Хобор