28 липня 2022 року м. Дніпросправа № 160/15437/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року
в адміністративній справі №160/15437/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення, дії чи бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправним та дискримінаційним -
рішення №3248/04-23 від 26.07.2014 року в тій його частини, в якій воно стосується вимог позивачки на отримання пенсії за період з 07.10.2009 по 04.03.2014 року,
дії відповідача в частини відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 07.10.2009 по 04.03.2014 року,
бездіяльність відповідача щодо невиплати недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009 по 04.03.2014 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 04.03.2014 року, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі №160/15437/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення, дії чи бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити з 07 жовтня 2009 року ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та виплатити її з 07 жовтня 2009 року по 04 березня 2014 року з проведенням компенсації втрати частини доходів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне встановлення фактичних обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема тим, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не врахував, що питання поновлення виплати пенсії за вислугою років ОСОБА_1 з 2009 року судами першої та апеляційної інстанції вже розглядалось та у зв'язку з пропущенням шестимісячного строку залишено без розгляду. При цьому, відповідач вказує про те, що ОСОБА_1 з 2015 року отримуючи щомісячні пенсійні виплати знала про не поновлення пенсії з 07.10.2009, але не зверталась до суду для захисту свого нібито порушеного права. Відповідна заява про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 по 04.03.2014, після винесення постанови Великою Палатою Верховного Суду від 20.05.2020 по справі №815/1226/18 позивачем до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області не подавалась.
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач також вказав про те, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у даній справі не врахував, що відповідачем не проводилось нарахування та виплата пенсії за спірний період, а отже підстави для нарахування та виплати компенсації відсутні.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на території України та має достатній страховий стаж, що обумовило призначення їй пенсії.
У 1995 року позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.
У липні 2014 році ОСОБА_1 звернулася до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із письмовою заявою про поновлення виплати пенсії за вислугу років.
На вказану заяву ОСОБА_1 отримала лист-відповідь управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, в якому відповідач роз'яснив позивачу, що на даний час триває робота спільно з Міністерством соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.
Вважаючи вказану відмову у поновленні її пенсії протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 11.09.2014 року у справі №757/25473/14-а позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Пенсійного фонду України, третя особа: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та дій неправомірними та зобов'язання поновити виплату пенсії за період з 11.09.1997 року по 04.03.2014 року - залишено без розгляду.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 року у справі №757/25473/14-а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року - скасовано та ухвалено нову постанову, якою вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та дій неправомірними, зобов'язання поновити виплату пенсії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області щодо не поновлення, не нарахування і не виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, а також щодо відмови в поновленні їй пенсії за відповідною заявою.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області поновити ОСОБА_1 з 05 березня 2014 р. нарахувати і виплатити пенсію за віком.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
У постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо строку звернення до адміністративного суду не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами.
У зв'язку з наведеним позивач звернулась до суду із позовом у даній справі з питань виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 04.03.2014 року.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що з 07 жовтня 2009 року втратили чинність положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відтак виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону. Крім того, суд першої інстанції вказав, що нарахування позивачці компенсації втрати частини доходів має бути здійснено незалежно від непроведення нарахування виплати пенсії, адже статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено здійснення такої у випадку порушення встановлених строків виплати пенсії, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав розгляду судом позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року по 04 березня 2014 року, з огляду на те, що останні вже були розглянуті у справі №757/25473/14-а, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як зазначалось вище, ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 11.09.2014 року у справі №757/25473/14-а позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Пенсійного фонду України, третя особа: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності та дій неправомірними та зобов'язання поновити виплату пенсії за період з 11.09.1997 року по 04.03.2014 року - залишено без розгляду.
Із вказаного слідує те, що вимогам позивача про поновлення виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року по 04 березня 2014 року судом у справі №757/25473/14-а оцінка не надавалась та останні фактично не були розглянуті, з огляду на те, що суд дійшов висновку про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду із позовом в частині таких позовних вимог.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи судові рішення у подібних спірних правовідносинах, сформувала висновок, згідно із яким інститут строку звернення до адміністративного суду не підлягає застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком (постанова від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18).
Крім того, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розгляду по суті позовних вимог ОСОБА_1 щодо поновлення виплати пенсії з 07 жовтня 2009 року по 04 березня 2014 року, оскільки такі вимоги у справі №757/25473/14-а не були розглянуті, а Велика Палата Верховного Суду у справі №815/1226/18 дійшла висновку, що у подібних правовідносинах поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спірні відносини, зокрема, врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 114 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак, рішенням від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, Конституційний Суд України у рішенні №25-рп/2009 наголосив, що, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Крім того, статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 07 жовтня 2009 року втратили чинність положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відтак виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була припинена на підставі положень зазначеного Закону.
Таких висновків дійшов Київський апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 03.02.2015 року у справі №757/25473/14-а, яка набрала законної сили та враховується судом на підставі положень частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивачки права на поновлення виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Водночас, судом встановлено, що 26 липня 2014 року управлінням Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області відмовлено позивачці у поновленні виплати пенсії за віком, про що свідчить лист вих. №3248/04-23 від 26 липня 2014 року.
Відтак, посилання позивача на протиправність та дискримінаційність рішень, дій, бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати позивачці пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 04 березня 2014 року є необґрунтованими, оскільки відповідачем жодним чином не порушено прав позивачки.
Про вказані обставини свідчить також те, що із заявою про поновлення виплати пенсії позивачка зверталася до управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, а не до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Разом з цим, з урахуванням підтвердження судом права ОСОБА_1 на поновлення виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача поновити ОСОБА_1 з 07 жовтня 2009 року виплату раніше призначеної пенсії, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та виплатити її з 07 жовтня 2009 року по 04 березня 2014 року.
Щодо позовних вимог в частині виплати пенсії з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Водночас, частиною 2 статті 46 Закону №1058-IV, до якої відсилає частина 2 статті 49 Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що законодавцем не випадково передбачено можливість виплати пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у разі її поновлення, якщо така пенсія не отримана з вини органу Пенсійного фонду, незалежно від того чи нараховані суми пенсії чи ні.
Так, статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування позивачці компенсації втрати частини доходів має бути здійснено незалежно від непроведення нарахування виплати пенсії, адже статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено здійснення такої у випадку порушення встановлених строків виплати пенсії, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Натомість, вимога щодо проведення індексації поновленої виплати пенсії не підлягає задоволенню з огляду на те, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.
При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивачка не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду.
З огляду на вказане, суд першої інстанції правильно вказав, що вимоги позивачки щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.
За даних обставин суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм матеріального права, тому останнє підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі №160/15437/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
суддя Т.І. Ясенова