вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"26" липня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/413/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаунч Україна"
до відповідача: Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про: стягнення в сумі 210 787,48 грн.
секретар судового засідання: С.Коваль;
представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: О.Бондаренко;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лаунч Україна" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 210 787,48 грн., з яких: 182 678,80 грн. основний борг, 25 388,32 грн. інфляційні втрати та 2 720,32 грн. 3 % річних.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 09 вересня 2021 року між ТОВ "Лаунч Україна" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені, якого діяв Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було укладено договір поставки №53-122-01-21-11209, та 27 вересня 2021 року укладено договір поставки №53-122-01-21-11269.
Згідно з умовами договорів позивач поставив відповідачу товару на суму 227 998,80 грн., та на суму 4 680,00 грн. відповідно, проте відповідач не виконав свої зобов'язання за договором та не сплатив вартість поставленого товару в повному обсязі. Заборгованість відповідача за договорами поставки складає 177 988,80 грн. та 4 680,00 грн. відповідно.
У зв'язку з простроченням оплати поставленого товару позивач нарахував відповідачу 25 388,32 грн. інфляційних втрат та 2 720,32 грн. 3 % річних.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що наявна заборгованість пов'язана зі складним фінансовим становищем підприємства. Проте незважаючи на ситуацію яка склалася відповідач вживає всіх заходів для оплати боргу. Основна заборгованість в розмірі 182 678,80 грн. відповідачем визнається.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 27 червня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 26 липня 2022 року.
07 липня 2022 року відповідачем подано відзиві на позов.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
09 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаунч Україна" (позивач/постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач/замовник) укладено договір поставки №53-122-01-21-11209 (надалі договір), відповідно до предмету якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до договору).
Згідно з умовами пункту 2.2. договору, загальна сума договору (вартість продукції) становить 227 998,80 гривень.
27 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лаунч Україна" (позивач/постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач/замовник) укладено договір поставки №53-122-01-21-11269 (надалі договір), відповідно до предмету якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до договору).
Згідно з умовами пункту 2.2. договору, загальна сума договору (вартість продукції) становить 4 680,00 гривень.
Пунктом 4.2. договорів визначено, що якість та комплектність продукції повинна відповідати умовам договору, технічним вимогам (додаток 2 до даного договору).
Згідно з умовами пункту 8.1. договорів, приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом": "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" СОУ НАЕК 038:2021, при наявності товарно-супровідних документів передбачених пунктом 8.2. даного договору.
Згідно з положеннями пункту 8.3. договорів, успішне проходження продукцією вхідного контролю (ВК-1) підтверджується відповідним актом та ярликом на придатну продукцію згідно Стандарту Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" СОУ НАЕК 038:2021.
Відповідно до пункту 6.2. договорів, про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
На виконання умов договорів, позивач поставив відповідачу наступну продукцію: згідно з видатковою накладною №ВЛА-0281052 від 01 листопада 2021 року на суму 227 998,80 грн.; згідно з видатковою накладною №ВЛА-0201067 від 20 жовтня 2021 року на суму 4 680,00 грн.
На виконання своїх зобов'язань за договорами поставки позивач передав відповідачу продукції на загальну суму 232 678,80 грн.
Згідно з умовами пункту 6.1. договорів, оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно з СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС".
Як зазначив позивач, та не заперечив відповідач, покупцем частково оплачено поставлений товар. А проте, станом на час розгляду спору, заборгованість в розмірі 182 678,80 грн. не оплачена, доказів оплати поставленої на вказану суму продукції матеріали справи не містять.
У зв'язку з простроченням оплати поставленого товару позивач нарахував відповідачу 25 388,32 грн. інфляційних втрат та 2 720,32 грн. 3 % річних.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання товару/продукції за договором поставки. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає порушеними свої права в частині своєчасної оплати отриманого відповідачем товару.
Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.
Згідно з нормами статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу вимог частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями статті 525 ЦК України, та частини 6 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як визначено умовами договорів (пункт 6.1.), оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно з СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС".
Водночас матеріали справи не містять ярликів на придатну продукцію оформлених згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС".
Позивачем при зверненні з позовом не долучено до матеріалів справи ярликів на придатну продукцію оформлених згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС". Крім того позивачем не заявлено клопотань про витребування таких доказів у відповідача.
Водночас, враховуючи ті обставини що відповідачем основна заборгованість в розмірі 182 678,80 грн. визнана, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з правилами статті 46 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з правилами частини 4 статті 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
З врахуванням вищенаведеного, приймаючи до уваги ті обставини що матеріалами справи стверджено поставку товару на суму позовних вимог про стягнення 182 678,80 грн. Докази оплати вказаного товару в матеріалах справи відсутні, а зважаючи на визнання відповідачем заборгованості у вказаному розмірі, суд робить висновок, що позовні вимоги в частині вимог про стягнення 182 678,80 грн. основного боргу мають бути задоволені.
Згідно з нормами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
А тому, враховуючи положення частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Керуючись положеннями статті 625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 25 388,32 грн. інфляційних втрат та 2 720,32 грн. 3 % річних.
Водночас суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Відповідно до приписів статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Положення статті 14 ГПК України розкривають зміст принципу диспозитивності господарського судочинства. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За положеннями частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з правилами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 79 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Умовами договорів (пункту 6.1.) встановлено, що, оплата за поставлену якісну продукцію здійснюється замовником за умови реєстрації постачальником податкової накладної у ЄРПН, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно з СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС".
А проте, позивач при зверненні з позовом не долучив до матеріалів справи ярлики на придатну продукцію оформлені згідно з СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС". Позивач не скористався своїм диспозитивним правом на заявлення клопотання про витребування відповідних доказів у відповідача.
Зобов'язання боржника передбачені приписами статті 625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми пов'язуються із визначенням строків протягом яких боржник допустив прострочення оплати. Розмір таких нарахувань, а також строки прострочення оплати повинні бути доведені позивачем, що відноситься до сфери диспозитивних прав позивача та є його процесуальним обов'язком. Однак позивач не довів суду такі обставини, зокрема позивач не обґрунтував належним чином початок перебігу строку протягом якого мало місце прострочення, не вказав настання події, з якою пов'язано його початок (дата оформлення ярлика на придатну продукцію).
Таким чином суд позбавлений можливості встановити дійсні дати початку перебігу строків, з яким умови договорів пов'язують виникнення прострочення відповідачем оплати отриманого товару.
Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та відсотків річних за прострочення оплати товару не підтверджені жодним доказом, а тому суд позбавлений можливості здійснити перевірку нарахованих сум інфляційних втрат та відсотків річних.
З врахуванням наведеного, суд робить висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог про стягнення 25 388,32 грн. інфляційних втрат та 2 720,32 грн. 3 % річних.
Висновки суду
На думку суду, встановлені обставини щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 182 678 грн. 80 коп., оскільки така заборгованість визнана відповідачем, а матеріалами справи підтверджено наявність правовідносин щодо поставки товару на вказану суму.
Водночас, на переконання суду, заявляючи позовні вимоги про стягнення 25 388,32 грн. інфляційних втрат та 2 720,32 грн. 3 % річних позивач в силу вимог процесуального закону зобов'язаний обґрунтувати такі вимоги, строки нарахування та їх розмір. А проте, позивач відповідних доказів суду не надав. Позивач не скористався своїм правом на заявлення клопотання про витребування відповідних доказів, а тому вказані вимоги не можуть бути задоволені з огляду на їх недоведеність.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судового збору згідно заявленої позивачем ціни позову складає 3 161,81 грн.
У зв'язку з частковою відмовою в задоволенні позову, судові витрати в розмірі 421,63 грн. судового збору покладаються на позивача.
Залишок судового збору складає 2 740,18 грн.
Відповідно до норм статті 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач визнав наявну основну заборгованість до початку розгляду справи, суд вважає за необхідне повернути позивачу 50 % судового збору, який підлягав до розподілу.
Отже судовий збір в розмірі 1 370,09 грн. має бути повернутий позивачу на підставі статті 130 ГПК України, решта судового збору в розмірі 1 370,09 грн. грн. покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, м.Вараш, код ЄДРПОУ ВП 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лаунч Україна" (61058, м. Харків, вул. Клочківська 99-А, код ЄДРПОУ 39803574) 182 678 (сто вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 80 коп. заборгованості та 1 370 (одна тисяча триста сімдесят) грн. 09 коп. судового збору.
3. В задоволенні вимог про стягнення 25 388,32 грн. інфляційних втрат та 2 720,32 грн. грн. трьох відсотків річних відмовити.
4. Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 421,63 грн. покласти на позивача.
5. Ухвалою суду повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Лаунч Україна" (61058, м. Харків, вул. Клочківська 99-А, код ЄДРПОУ 39803574) з державного бюджету України 1 370 (одна тисяча триста сімдесят) грн. 09 коп. судового збору.
Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Лаунч Україна" (61058, м. Харків, вул. Клочківська 99-А, код ЄДРПОУ 39803574).
Відповідач (Боржник): Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (34400, Рівненська область, м.Вараш, код ЄДРПОУ ВП 05425046).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Повне рішення складено та підписано 28 липня 2022 року.
Суддя А.Качур