26 липня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 686/31352/19
Провадження № 22-ц/4820/669/22
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Дубова М.В.,
з участю представників сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2021 року, суддя Салоїд Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Проскурів» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ПАТ «Проскурів» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову вказала, що відповідно до наказу № 21-к від 01.08.2017 року її було прийнято на роботу в ПАТ «Проскурів» на посаду прибиральниці з мінімальним посадовим окладом. Згідно з наказом від 17.09.2019 року вона була звільнена у зв'язку з прогулом, який вважає незаконним, оскільки нею не було допущено порушення трудової дисципліни, вона належно виконувала трудові обов'язки на визначеному роботодавцем місці, дисциплінарні стягнення щодо неї протягом усієї роботи не застосовувалися. ОСОБА_1 зазначає, що станом на дату її працевлаштування генеральним директором ПАТ «Проскурів» був ОСОБА_2 , який з 23.11.2018 року самоусунувся від виконання своїх посадових обов'язків, у зв'язку з чим тимчасове виконання обов'язків генерального директора ПАТ «Проскурів» було покладене 03.12.2018 року на ОСОБА_3 . Надалі, тимчасове виконання обов'язків генерального директора з 11.07.2019 року покладено на головного економіста ПАТ «Проскурів» ОСОБА_4 29.08.2019 року відбулося силове захоплення приміщення дирекції ПАТ «Проскурів», яке знаходилося по вул. Кам'янецька, 257, в м. Хмельницькому, а 30.08.2019 року група людей у спецодязі прибули за цією ж адресою та фізично встановили контроль над приміщенням, не впускали та не випускали з приміщення працівників та інших осіб, які знаходилися на території підприємства, внаслідок чого відбулася протиправна реєстрація змін до відомостей про керівника товариства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Лише 02.09.2019 року працівники отримали безперешкодний доступ до своїх робочих місць, розташованих в приміщені дирекції товариства по АДРЕСА_1 . Позивач наполягала, що трудові обов'язки вона виконувала на визначеному робочому місці, однак 06.11.2019 року їй стало відомо, що 17.09.2021 року з нею було розірвано трудовий договір з ініціативи роботодавця на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. В той же час, як зазначила позивач, при накладенні дисциплінарного стягнення, відповідачем не дотримано вимог ч. 2 ст. 47, ч.ч. 1, 4 ст. 149 КЗпП України, а саме: станом на 15.11.2019 року вона не була повідомлена ні про підстави ні про саме звільнення; до застосування дисциплінарного стягнення, відповідачем не вчинено жодних дій для отримання її пояснень, вона не повідомлена під розписку про застосоване дисциплінарне стягнення; їй не надано інформації щодо форми та змісту наказу про звільнення від 17.09.2019 року, не повернуто та не направлено засобами поштового зв'язку трудову книжку із записом про звільнення.
ОСОБА_1 просила наказ від 17.09.2019 року про звільнення з посади прибиральниці ПАТ «Проскурів» скасувати, поновити її на посаді та стягнути з ПАТ «Проскурів» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 309,76 грн. за кожен робочий день, починаючи з 18.09.2019 року до дати ухвалення судового рішення.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.12.2021 року в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не з'являлася на робочому місці по АДРЕСА_2 , без поважних причин з 09.09.2019 року по 13.09.2019 року. До застосування дисциплінарного стягнення відповідач пропонував їй надати пояснення щодо відсутності на робочому місці. Доводи позивача щодо перебування її на роботі в офісному приміщенні по АДРЕСА_1 , яке, як підтвердила сама позивач, було фактично зачинено і не працювало, тому виконання нею робіт з прибирання було недоцільним, свідчить про невиконання наказу роботодавця.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
На думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що рішення Наглядової ради ПАТ «Проскурів» № 3 від 03.09.2019 року про зміну юридичної адреси товариства з адреси: АДРЕСА_1 , на адресу: АДРЕСА_2 , є нечинним, тому були відсутні правові підстави для прийняття наказу № 8 від 06.09.2019 року «Про вжиття заходів, пов'язаних зі зміною юридичної адреси». Судом не взято до уваги, що вона після прийняття наказу про переміщення робочого місця в межах підприємства продовжувала виходити на роботу в офіс по АДРЕСА_1 . Суд не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 року у справі № 428/6597/19, згідно з яким не може вважатися прогулом відсутність працівника на робочому місці за умови, що він присутній на підприємстві. Якщо працівник не залишив місця розташування підприємства, його не можна звільнити за прогул. До такого працівника можуть застосовуватися інші види дисциплінарного або громадського стягнення чи впливу. Апелянт зазначила, що незважаючи на те, що вона не з'явилася на переміщеному в межах підприємства робочому місці за адресою: АДРЕСА_2 у зазначені в наказі дні з 09.09.2019 року по 13.09.2019 року з причини недоведеності їй цього наказу, вона в той же час перебувала на своєму попередньому робочому місці за адресою: АДРЕСА_1 , де виконувала свої функціональні обов'язки прибиральниці ПАТ «Проскурів». Відповідач не пропонував їй надати пояснення щодо відсутності на робочому місці з 09.09.2019 року по 13.09.2019 року перед застосуванням дисциплінарного стягнення, що підтверджується відсутністю у справі відповідних доказі.
У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Проскурів» послалося на законність та обґрунтованість судового рішення та підтримало висновки суду першої інстанції.
В суді представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, підтримав рішення суду першої інстанції.
Заслухавши учасників справи та дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно з наказом № 21-к від 01.08.2017 року була прийнята на роботу в ПАТ «Проскурів» на посаду прибиральниці.
Відповідно до протоколу засідання наглядової ради ПАТ «Проскурів» № 3 від 03.09.2019 року змінено юридичну адресу ПАТ «Проскурів» з вул. Кам'янецької, 257, на вул. Глушенкова, 11, в м. Хмельницькому (а.с. 36).
У зв'язку з цим наказом генерального директора ПАТ «Проскурів» від 06.09.2019 року, № 8, починаючи з 09.09.2019 року переміщено робоче місце працівників за списком, згідно з додатком № 1 до даного наказу, до приміщення ПАТ «Проскурів» за новою адресою: АДРЕСА_2 , в тому числі і ОСОБА_1 (а.с. 37-38).
Згідно з актом №1/МНС від 06.09.2019 року, складеним комісією роботодавця, 06.09.2019 року ОСОБА_1 було зачитано вголос та вручено копію наказу генерального директора ПАТ «Проскурів» №8 від 06.09.2019 року, яким переміщено робоче місце ОСОБА_1 до приміщення товариства за адресою АДРЕСА_2 . Також, ОСОБА_1 було запропоновано власноручним підписом засвідчити факт ознайомлення з даним наказом та отримання його копії, на що ОСОБА_1 категорично відмовилася (а.с. 39).
З 09.09.2019 року по 16.09.2019 року та 17.09.2019 року, протягом робочого дня, з 09.00 год. до 18.00 год. ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці в приміщенні ПАТ «Проскурів» за адресою м. Хмельницький, вул. Глушенкова, 11, про причини неявки не повідомила, про що комісією було складено відповідні акти (а.с. 39-46).
16.09.2019 року начальником юридичного відділу товариства Літвіном О.Ю. було складено доповідну записку про те, що на виконання наказу Генерального директора №8 від 06.09.2019 року ОСОБА_1 , яка працює у ПАТ «Проскурів» на посаді прибиральниці, була повідомлена належним чином про переміщення її робочого місця до приміщення товариства за новою адресою: АДРЕСА_2 . Однак, всупереч вказаного наказу, ОСОБА_1 на новому робочому місці у період з 09.09.2019 року по 13.09.2019 року та 16.09.2021 року була відсутня, про причини неявки не повідомляла. Зважаючи на це, рекомендовано витребувати у ОСОБА_1 письмові пояснення (а.с. 47).
Розпорядженням генерального директора ПАТ «Проскурів» від 16.09.2019 року зобов'язано ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо причин відсутності на робочому місці у період часу з 09.00 год. до 18.00 год. у робочі дні з 09.09.2019 року по 13.09.2019 року (а.с. 48).
18.09.2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади прибиральниці ПАТ «Проскурів» на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, наказом № 14ос-М від 18.09.2019 року (а.с. 51).
Згідно з комісійним актом №10/МНС від 18.09.2019 року, ОСОБА_1 відмовилася розписуватися про факт ознайомлення з наказом генерального директора № 14ос-М від 18.09.2019 року та від отримання трудової книжки (а.с. 52).
В табелі обліку робочого часу за вересень 2019 року ОСОБА_1 з 09.09.2019 року по 13.09.2019 року зазначено прогули (а.с. 49).
У довідці ПАТ «Проскурів від 05.02.2020 року, №71, зазначено, що у ПАТ «Проскурів» первинна профспілкова організація не створена, відомостями про участь членів трудового колективу у профспілкових організаціях товариство не володіє (а.с. 50).
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України побудови судоустрою в Україні за принципами територіальності та спеціалізації (ст. 125), так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст. 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
За приписами ч. 2 ст. 7 цього Кодексу господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Отже, ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність майнових спорів, стороною в яких є боржник, одному господарському суду, який акумулює і вирішує усі майнові спори за участю боржника. Виключень з цього правила не передбачено.
Така позиція законодавця обумовлена тим, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси і проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент перегляду даної справи апеляційним судом, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, відносно якого порушено справу про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство і в межах цієї справи, незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.
Такий правий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 року у справі № 50/311-б.
Подібні за змістом висновки викладені також у постановах Верховного Суду у від 28.04.2021 року справі № 428/2376/20; від 20.05.2020 року у справі № 161/18582/17; від 24.02.2021 року у справі № 712/701/19; а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.02.2021 року у справі № 925/1342/14; від 18.02.2020 року у справі № 918/335/17; від 30.01.2020 року у справі № 921/557/15-г/10; від 06.02.2020 року у справі № 910/1116/18; від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18; від 21.11.2019 року у справі № 925/1205/15.
Апеляційним судом встановлено, що 30.06.2022 року Господарським судом Хмельницької області відкрито провадження у справі за №924/232/22 про банкрутство ПАТ «Проскурів», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном товариства.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 до ПАТ «Проскурів» щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, розгляду у порядку цивільного судочинства не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст. 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
За положеннями п. 1 ч. 1 ст. ст. 255, 256 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а суд апеляційної чи касаційної інстанції повинен також роз'яснити заявнику про його право протягом десяти днів звернутися із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Водночас, згідно з приписами ч. 3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.01.2020 року у справі № 607/6254/15-ц, Велика Палата, скасовуючи ухвалу суду про закриття провадження, погодилася з висновками судів, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство відповідача. В той же час Велика Палата не погодилася з висновками суду про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених ст. 45 КУзПБ, а тому передала справу до Господарського суду м. Києва, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство, без закриття провадження.
Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі № 753/9175/20 (провадження № 61-14590св21).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та передати дану справу до Господарського суду Хмельницької області, на розгляді якого перебуває справа №924/232/22 про банкрутство ПАТ «Проскурів», без закриття провадження у справі.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 грудня 2021 року скасувати, матеріали справи № 686/31352/19 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Проскурів» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передати до Господарського суду Хмельницької області, на розгляді якого перебуває справа № 924/232/22 про банкрутство ПАТ «Проскурів».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 27 липня 2022 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова