27.07.22
22-ц/812/707/22
Справа № 484/116/22
Провадження № 22-ц/812/707/22
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем Україна
27 липня 2022 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу
акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2022 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Маржиною Т.В., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,-
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виробничого підрозділу служби електростанції "Подільська дистанція електропостачання" Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що з 25 квітня 2008 року перебуває у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця» та обіймає посаду електромонтера району контрактної мережі ст. Первомайськ-на-Бузі у виробничому підрозділі служби електростанції «Подільська дистанція електропостачання» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця».
У грудні 2021 року він стикнувся із грубим порушенням його конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що у нього постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також почали обмежувати його права як працівника щодо повноцінної роботи.
15 грудня 2021 року до його відома було доведено наказ від 15 грудня 2021 року № ЕЧ-Б-08/540 про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення. Зазначений наказ вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки він порушує його права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; носить примусовий та дискримінаційний характер.
Трудовим договором і посадовими інструкціями не передбачено, і не обумовлено обов'язковість щеплень від COVID-19 чи надання довідок або інших підтверджуючих документів про щеплення. Наказ суперечить Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», оскільки щеплення від COVID-19 не включено до календаря щеплень як обов'язкове профілактичне щеплення проти інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19 є правом, а не обов'язком особи. Примусове проведення вакцинації проти COVID-19 суперечить Конституції України та статті 46 КЗпП України, якою не передбачено такої підстави для відсторонення від роботи, як відмова від проходження профілактичного щеплення проти COVID-19. Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Такий перелік є вичерпним. Відсутність у працівника підтверджуючих документів про вакцинацію від COVID-19 або повідомлення/неповідомлення такої інформації не є законною підставою для відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.
Крім того, санітарна служба не вносила подання керівництву про усунення його від роботи у зв'язку із ухиленням від обов'язкового щеплення проти інфекції, що могло слугувати підставою для відсторонення від роботи.
Наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», тому вимога відповідача про профілактичне щеплення проти хвороби COVID-19 не ґрунтується на вимогах закону і, як наслідок, наказ про відсторонення від роботи є незаконним.
Посилаючись на те, що оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати є незаконним, просив визнати незаконним та скасувати наказ № ЕЧ-Б-08/540 і поновити його на роботі шляхом допуску до роботи на посаді начальника району контактної лінії з 15 грудня 2021 року. Крім того, просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 11 420 грн. 99 коп.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 березня 2022 року замінено первісного відповідача - Виробничий підрозділ служби електростанції «Подільська дистанція електропостачання» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на належного відповідача - Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»).
Наступною ухвалою того ж суду від 15 березня 2022 року позов в частині вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі залишено без розгляду, оскільки наказом № ЕЧ-6-08/161 від 24 лютого 2022 року позивача допущено до роботи, а оспорюваний наказ визнано таким, що втратив чинність.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2022 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2021 року до 24 лютого 2022 року в сумі 26 104 грн. 80 коп. з відрахуванням із вказаної суми податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь держави судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп.
В апеляційній скарзі АТ «Укрзалізниця» вказує, що оскаржуване рішення ухвалено судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Так, зокрема вказували, що спірний наказ виданий на підставі та відповідно до вимог законодавства, зокрема ст. 46 КЗпП, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153 зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01.11.2021 року № 2393, п.41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236. Роботодавець протягом листопада 2021 року неодноразово повідомляв позивача про необхідність обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та ознайомив з переліком нормативно-правових актів, які встановлюють обов'язковість такого щеплення. Позивачу було роз'яснено, що у разі ненаданням документів, які підтверджують наявність профілактичних щеплень проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання до проведення щеплень він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на строк до усунення причин, що зумовили таке відсторонення. Оскільки позивачем не було надано жодного документу щодо отримання щеплення проти COVID-19 чи довідки про абсолютні протипоказання до щеплення, то наказом № ЕЧ-Б-08/540 від 15 грудня 2021 року останнього було відсторонено від роботи.
Вважає, що видаючи наказ про відсторонення від роботи позивача, відповідач діяв в межах та у спосіб, визначений законодавством України, а тому наказ є правомірним. Оскільки відсторонення позивача від роботи не було ініціативою роботодавця, а було вимушеною необхідністю з метою виконання приписів чинного законодавства щодо вакцинації окремих категорій громадян, то вимога позивача про зобов'язання нарахувати і виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу також є безпідставною.
Про розгляд справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що з 25 квітня 2008 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем і обіймає посаду електромонтера району контрактної мережі ст.Первомайськ-на-Бузі у виробничому підрозділі служби електростанції «Подільська дистанція електропостачання» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (а.с.11,12).
Наказом № ЕЧ-6-08/540 від 15 грудня 2021 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з 15 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення. На час відсторонення нарахування заробітної плати не здійснювати (а.с.13).
У даному наказі роботодавець при відстороненні позивача від роботи керувався нормами ст. 46 КЗпП, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 № 2153 зі змінами, внесеними наказом Міністерства охорони здоров'я від 01 листопада 2021 року № 2393, п.41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236.
Підставою для відсторонення ОСОБА_1 слугував акт від 15 грудня 2021 року № 10, з якого вбачається, що останнім станом на 15 грудня 2021 року не надано документів, які підтверджують вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення обов'язкових профілактичних щеплень, виданих закладом охорони здоров'я. ОСОБА_2 доведено до відома інформацію, що за відсутності щеплення він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Захист України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на строк до усунення причин, які слугували підставою відсторонення (а.с.41).
Наказом від 24 лютого 2022 року №ЕЧ-6-08/161 «Подільської дистанції електропостачання» АТ «Укрзалізниця», наказ від 15 грудня 2021 року №ЕЧ-6-08/540 «Про відсторонення від роботи» визнано таким, що втратив чинність. ОСОБА_1 допущено до роботи електромонтером контактної мережі з 24 лютого 2022 року (а.с.60).
Ухвалою суду від 15 березня 2022 року вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі залишено без розгляду.
Дійшовши висновку про незаконність наказу № ЕЧ-6-08/540 від 15 грудня 2021 року, суд прийшов до висновку про необхідність вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог зроблено за неповного з'ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.
Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники серед іншого і підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; а також
3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонений. Керівник зобов'язаний ознайомити працівника з наказом про відстороненню від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову Працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «Керівникам державних органів (державної служби),керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорониздоров'явід4жовтня2021р.№2153(далі-перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я. Зазначені постанови Кабінету Міністрів України в установленому законом порядку скасовані не були.
Даними наказами також визначений порядок відсторонення працівника шляхом видання наказу або розпорядження керівником державного органу або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особи, яка відсторонюється.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03), у якому ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов'язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров'я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.
У рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» [GC] заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ зазначив, що обов'язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим відповідно до закону; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони виправданими в демократичному суспільстві.
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто є виправданим.
Враховуючи те, що позивач є працівником підприємства включеного до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не пройшов обов'язкове профілактичне щеплення проти Covid-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов'язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи.
Виходячи з обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку згідно наказу МОЗ № 2153, звільненими від такого обов'язку можуть бути лише працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Відповідно протипоказання до вакцинації встановлюється сімейним або лікуючим лікарем, що фіксується у висновку про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Позивач ОСОБА_1 суду не надав доказів, щодо наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.
Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров'я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров'я, закріплене у статті 286 ЦК України.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відсторонюючи позивача, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України. У наказі про відсторонення зазначені підстави та строк такого відсторонення.
Доводи позивача про те, наказ № ЕЧ-6-08/540 від 15 грудня 2021 року «Про відсторонення від роботи» є незаконним, оскільки внаслідок його винесення порушено конституційне право позивача на працю та вчинено дискримінацію за ознакою стану здоров'я, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, адже вимога про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об'єктивні підстави, та є виправданим.
Більш того, у спірних правовідносинах відсутнє порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров'я людей.
У даному випадку індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі співробітників та осіб, які користуються послугами залізниці, мають право на безпечне користування транспортом і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації.
Отже, відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідно до норм чинного законодавства, тому вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи задоволенню не підлягають.
За таких обставин колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
При поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апелянтом АТ «Українська залізниця» сплачено судовий збір в сумі 1488 грн.60 коп.
Оскільки, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач, якому відмовлено у задоволенні позову, звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України його слід компенсувати АТ «Українська залізниця» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Компенсувати акціонерному товариству «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) грн. 60 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 27 липня 2022 року.