ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
29 червня 2010 року 16:10 № 2а-3504/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі
ОСОБА_1, за участю: позивача -ОСОБА_2, представника позивача -ОСОБА_3, представника відповідача -Глущенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до
третя особа:Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві
Начальник відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29 червня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі -Голосіївське РУ ГУ МВС в м. Києві) про визнання дій протиправними та зобов'язання провести реєстрацію місця проживання, посилаючись на те, що на даний час проживає в АДРЕСА_1, що належить його матері згідно договору купівлі - продажу. У лютому 2010 року він звернувся до паспортиста Комунального підприємства «Голосіївприватсервіс»Голосіївської районної в місті Києві ради із заявою про реєстрацію за місцем проживання, проте отримав відмову начальника відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Голосіївського РУ ГУ МВС в м. Києві у зв'язку з відсутністю згоди співвласників будинку на підставі ст. 358 Цивільного Кодексу України. На думку позивача, єдиною власницею квартири, в якій він проживає, є його матір і вона не заперечує проти реєстрації його місця проживання в цій квартирі, тому, посилаючись на порушення відповідачем вимог Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», просив задовольнити позовні вимоги.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача надала суду письмові заперечення та в судовому засіданні пояснила, що заява про реєстрацію місця проживання не була належним чином оформлена у відповідності до зразка, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Житловий будинок, в якому проживає ОСОБА_2 належить його матері ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності, а тому в заяві для реєстрації місця проживання позивача необхідна наявність згоди іншого співвласника щодо його реєстрації.
Третя особа -начальник відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Голосіївського РУ ГУ МВС в м. Києві в судове засідання не з'явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 03.02.2010 року ОСОБА_2 звернувся до паспортиста КП «Голосіївприватсервіс»Голосіївської районної в місті Києві ради із заявою про реєстрацію за місцем проживання, а саме: АДРЕСА_1, додавши до вказаної заяви паспортний документ, квитанцію про сплату державного мита, два примірники талона зняття з реєстрації. Підставою для вселення і проживання у заявленому будинку позивач вказав договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку від 28.11.1988 року, згідно якого його матері ОСОБА_3 належить Ѕ частина житлового АДРЕСА_1, а в графі заперечення з боку власника містилась вказівка, що ОСОБА_3 не заперечує проти реєстрації місця проживання сина.
04.02.2010 року позивач отримав відмову в реєстрації місця проживання за вказаною позивачем адресою з тих підстав, що відсутня згода співвласників будинку.
З доданого до матеріалів справи договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 06.10.1988 року вбачається, що остання придбала Ѕ частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, розташованих на земельній ділянці, що знаходяться в АДРЕСА_1.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_3 виконавчий комітет Московської райради народних депутатів від 20.10.95 р. рішенням № 724 надав дозвіл заявниці на одержання будинкової книги на Ѕ частину будинку по АДРЕСА_1. Згідно даних будинкової книги ОСОБА_3 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_2 зареєстрована в будинку з грудня 1988 року.
Згідно паспортних даних у серпні 2001 року ОСОБА_2 був виписаний з квартири АДРЕСА_2 та зареєстрований за іншою адресою.
Як вбачається з матеріалів справи технічні паспорти, видані ОСОБА_3 виготовлені 05.05.1995 року та 13.02.2009 року на жилий будинок № 15 із вказівкою власника, документів, які підтверджують право особистої власності та розміру частки власності і містять відповідні додатки: план земельної ділянки, план будинку, експлікацію внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень будинку.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі -Закон № 1382-IV) врегульовано відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні.
Положеннями статті 3 Закону № 1382-IV визначено, що реєстрація -це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Згідно зі статтею 6 названого Закону громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Положеннями цієї статті також визначено перелік документів, які подаються особою для реєстрації. Зокрема, для реєстрації особа подає:
- письмову заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку;
- паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України;
- квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;
- два примірники талона зняття з реєстрації.
Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.
Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985 «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні»затверджено, зокрема, зразок заяви про реєстрацію місця проживання в Україні.
Відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України форми заяви на зворотному боку заявник повинен вказати підстави для реєстрації місця проживання, зокрема реквізити ордеру, свідоцтва про право власності, договору найму (піднайму, оренди), тощо. У разі відсутності зазначених документів, потрібна згода власника/співвласників житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання заявника.
Як вбачається з матеріалів справи, заява позивача від 03.02.2010 року оформлена без зазначення вищевказаної інформації та подана із порушенням встановленого Законом порядку, що, в свою чергу, стало правомірною підставою для відмови здійснити реєстрацію місця проживання зі сторони відповідача.
Що стосується доводів позивача про те, що згоди співвласників будинку на його реєстрацію непотрібно, оскільки його мати є єдиним власником квартири № 1, що є окремим жилим приміщенням у спірному будинку, то суд вважає їх безпідставними, виходячи з аналізу досліджених судом документів та пояснень представника позивача ОСОБА_3, яка у судовому засіданні підтвердила, що свою частку в зазначеному житловому будинку в натурі не виділяла, окрема поштова адреса кв. №1 не присвоювалась. Наведене дає можливість суду дійти висновку про відсутність кв. №1 як відокремленої частини жилого АДРЕСА_1 з відповідною реєстрацією як окремого житлового об'єкта права власності. Згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_3 є лише одним із співвласників житлового АДРЕСА_1, а тому вимога відповідача щодо необхідності отримання згоди інших співвласників на реєстрацію позивача в цьому будинку є обґрунтованою та правомірною.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.07.2010 року.
Суддя А.С. Мазур