ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
24 лютого 2010 року 11:35 № 2а-12541/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі Бистрик О.С., за участю:
представника позивача - ОСОБА_1;
представника відповідача -Єськова О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3
до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 24 лютого 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 15 березня 2010 року.
ОСОБА_3 звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення державної реєстрації права власності позивача на нерухоме майно -нежиле приміщення (шість гаражних боксів: № № 1, 2, 3, 4, 5, 6, площею 140 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1) та про зобов'язання відповідача в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, здійснити державну реєстрацію права власності позивача на вищезазначене нерухоме майно.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25.09.09 р. справу було передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва у зв'язку з порушенням позивачем правил предметної підсудності та на підставі ст. 18, 22 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з рішенням Постійно діючого Незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів»від 19.02.2009 р. у справі № 1/9 визнано дійсним та таким, що не потребує подальшого посвідчення і підлягає державній реєстрації у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, договір купівлі -продажу нерухомого майна від 05.01.2009 року, укладений між Приватним підприємством «СЕБ-Фармация»та ОСОБА_3, предметом якого є нежиле приміщення (шість гаражних боксів: № 1, 2, 3, 4, 5, 6, площею 140 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1) (далі - нежиле приміщення). Дане рішення Постійно діючого Незалежного третейського суду було подано позивачем разом із заявою, вищезазначеним договором купівлі-продажу нерухомого майна та технічними паспортами на нежиле приміщення до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна з метою здійснення державної реєстрації права власності на нежиле приміщення. Проте відповідач відмовив у прийнятті заяви позивача всупереч порядку проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, визначеному ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі -Закон № 1952-IV). Керуючись Законом України «Про звернення громадян», 15.05.2009 р. позивач звернувся до відповідача з проханням повідомити про причини відмови у прийнятті заяви.
У судовому засіданні 08.12.2009 р. представником позивача до матеріалів справи був долучений лист відповідача, датований 16.06.2009р., у якому останній зазначає, що для проведення державної реєстрації права власності на нежиле приміщення позивачу необхідно надати кадастровий план земельної ділянки та дані технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, речові права стосовно яких підлягають державній реєстрації, посилаючись, зокрема, на ч. 2 ст. 17 Закону № 1952-IV.
Представник відповідача надав суду письмові заперечення на позовну заяву, у яких зазначав про необґрунтованість позовних вимог та неможливість здійснення реєстрації права власності на нежиле приміщення, оскільки позивачем було порушено порядок будівництва та прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомого майна, встановлений чинним законодавством України. У зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем, на стороні Покупця, та Приватним підприємством «СЕБ-Фармація», на стороні Продавця, був укладений Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 05.01.2009 р., предметом якого є нежиле приміщення (шість гаражних боксів: № 1, 2, 3, 4, 5, 6, площею 140 кв.м.), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Зазначений договір був укладений в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.
На виконання умов даного договору між ОСОБА_3 та Приватним підприємством «СЕБ-Фармація»був підписаний Акт прийому-передачі від 05.01.2009 р., відповідно до якого позивачем було прийнято нежиле приміщення (шість гаражних боксів: № 1, 2, 3, 4, 5, 6, площею 140 кв.м.), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
У зв'язку з тим, що Приватне підприємство «СЕБ-Фармація»ухилялось від нотаріального посвідчення вказаного договору, що унеможливлює перехід права власності на передане позивачеві нежиле приміщення, позивач звернувся до Постійного діючого Незалежного третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів»з метою захисту своїх порушених прав.
Закон України «Про третейські суди»від 11 травня 2004 року № 1701-IV (далі -Закон № 1701-IV) в статті 1 передбачає, що цей Закон регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 6 Закону № 1701-IV (в редакції від 10.01.2008 р., чинній на момент прийняття рішення Постійно діючим Незалежним третейським судом) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:
1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;
2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;
3) справ, пов'язаних з державною таємницею;
4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);
5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;
6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство;
7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;
8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.
Постійно діючий Незалежний третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів»19.02.2009 р. у справі № 1/9 прийняв рішення, відповідно до якого було визнано дійсним та таким, що не потребує подальшого посвідчення і підлягає державній реєстрації у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, договір купівлі -продажу нерухомого майна від 05.01.2009 року, укладений між Приватним підприємством «СЕБ-Фармация»та ОСОБА_3, предметом якого є нежиле приміщення (шість гаражних боксів: № 1, 2, 3, 4, 5, 6, площею 140 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1).
Відповідно до п. 1.3. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 р. № 6/5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, (далі -Тимчасове положення № 7/5) та п. 5 Прикінцевих положень Закону № 1952-IV до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
Представник позивача звернувся до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна із заявою від 15.05.2009 р. про реєстрацію права власності на нежиле приміщення.
Листом від 16.06.2009 р. № 24691 позивачу було відмовлено у здійсненні реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, у зв'язку з відсутністю кадастрового плану земельної ділянки та даних технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, речові права стосовно яких підлягають державній реєстрації.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»від 01.07.2004 р. № 1952-IV.
Відповідно до ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Стаття 17 Закону № 1952-IV, визначаючи порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, передбачає, що державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку:
облік заяви про державну реєстрацію речових прав;
прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав;
установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав;
державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав;
присвоєння кадастрового номера об'єкту нерухомого майна;
видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться за наявності кадастрового плану земельної ділянки та даних технічної інвентаризації інших об'єктів нерухомого майна, речові права стосовно яких підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 19 Закону № 1952-IV підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є: державний акт про право власності на земельну ділянку; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна; договір про приватизацію майна державних підприємств; договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку; нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об'єднання нерухомого майна; свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів; свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду; рішення суду про право власності на об'єкт незавершеного будівництва; акти прийому нерухомого майна до експлуатації; договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно; рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили; інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.
Згідно з ч. 4 ст. 18 зазначеного Закону для державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно до місцевого органу державної реєстрації прав разом із заявою про державну реєстрацію прав подаються документи про правочини щодо такого об'єкта нерухомого майна та їх копії або інші документи, що свідчать про встановлення, зміну чи припинення речового права.
При цьому документи, що встановлюють виникнення, припинення, перехід прав на нерухоме майно і подаються для державної реєстрації прав на нерухоме майно, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Закону № 1952-IV до приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Отже, норми Тимчасового положення № 7/5 застосовуються в частині, що не суперечить нормам Закону № 1952-IV.
У матеріалах справи наявні технічні паспорти на нежиле приміщення, а саме: гаражні бокси № 1, 2, 3, 4, 5, 6, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, виготовлені станом на 13.04.2009 р., та у яких зазначено, що позивачем не були подані документи про відведення земельної ділянки, дозвільна документація на будівництво та розпорядження про присвоєння поштової адреси.
У відповідності до п. 1.6 Тимчасового положення № 7/5 реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.
Таким чином, всупереч вимогам статті 19 Закону № 1952-IV та п. 1.6. Тимчасового положення № 7/5 позивачем протиправно не були подані акти прийому нежилого приміщення до експлуатації, а доводи позивача щодо відсутності вказаних документів у Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, який є Додатком № 1 до Тимчасового положення № 7/5, є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України.
У статті 24 Закону № 1952-IV наведені підстави, за яких може бути відмовлено у державній реєстрації. Серед таких підстав зокрема є те, що подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Крім цього, частинами 1-4 статті 376 Цивільного кодексу України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Позивачем не надані докази відведення у встановленому чинним законодавством України порядку земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у нездійсненні реєстрації права власності за ОСОБА_3 на нежиле приміщення та зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності за позивачем на таке нежиле приміщення, не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивач не подав відповідачу всіх документів, передбачених чинним законодавством для реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: актів приймання в експлуатацію нежилого приміщення у складі гаражних боксів № 1, 2, 3, 4, 5, 6, а також правовстановлювальних документів на земельну ділянку, на якій розташоване нежиле приміщення.
Також суд звертає увагу на те, що з урахуванням змін до Закону України «Про третейські суди», внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів»від 05.03.2009 р., який набрав чинності 31.03.2009 р., третейському суду не підвідомчі справи у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів»від 5 березня 2009 року № 1076-VI передбачено, що не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності цим Законом і не виконані на день набрання чинності цим Законом, у справах, які відповідно до цього Закону не підвідомчі третейським судам.
Під час судового розгляду даної справи позивачем для розгляду до суду не було надано достатніх доказів щодо порушення відповідачем порядку проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомості, що дало б підстави для висновку про неправомірність дій відповідача та зобов'язання його здійснити певні дії.
Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд дійшов висновку, що відповідач по справі довів правомірність своїх дій, а отже виконав покладений на нього обов'язок.
Згідно із частиною 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відповідачем повністю доказано правомірність його відмови позивачеві у здійсненні реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур