ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
29 квітня 2010 року 09:36 № 2а-1720/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі Бистрик О.С., за участю: представника позивача -Федорова С.Ф., представника відповідача ТОВ «Комерційний банк «Арма»- Громадюка О.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Арма»
про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 29.04.2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі -ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк «Арма»(далі -ТОВ «Комерційний банк «Арма», відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон Вест»(далі -ТОВ «Регіон Вест») про стягнення в дохід держави коштів у розмірі 1 733 780 грн. з ТОВ «Комерційний банк «Арма»та ТОВ «Регіон Вест», отриманих та сплачених за договором № Т105-03/06 від 28.11.2006 року, укладеним між зазначеними особами, як такого, що укладений з метою, суперечною економічним інтересам держави та з порушенням вимог, встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на нікчемність вказаного правочину, мотивуючи це тим, що договір купівлі-продажу цінних паперів № Т 105-03/06 від 28.12.2006 р., укладений між відповідачами, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому суперечить ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України. Оскільки векселі, які емітовані Приватним підприємством «Валмід»та є об'єктом купівлі-продажу відповідно до вказаного договору, не можуть бути підставою для виникнення грошових зобов'язань з причин визнання емітента векселів банкрутом на момент прийому-передачі такого векселя. А тому, придбавши такий вексель, ТОВ «Регіон Вест»здійснив заздалегідь збиткову операцію та його витрати не пов'язані з придбанням цінних паперів, у зв'язку з тим, що ТОВ «Регіон Вест», як покупець за договором, не отримує ні грошові, ні інші майнові права відносно емітента векселів, якого визнано банкрутом.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача ТОВ «Комерційний банк «Арма»зазначив, що векселі, які є предметом вказаного договору купівлі-продажу цінних паперів, не відносяться до об'єктів, вилучених із цивільного обороту або обмежено оборотоздатних. Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом або визнана у судовому порядку. Оскільки чинним законодавством прямо не встановлена недійсність договорів купівлі-продажу векселів, емітент яких визнаний банкрутом, та судом не прийнято відповідне рішення щодо недійсності названого договору, а тому такі правочини є оспорювані.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2010 року по даній справі закрите провадження в частині позовних вимог ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до ТОВ «Регіон Вест»з причин встановлення під час судового розгляду справи факту припинення юридичної особи ТОВ «Регіон Вест», що підтверджується долученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.п.1, 11 ст. 11 до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 4 грудня 1990 року № 509-XII (далі -Закон № 509-XII) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), а також застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірі, встановлених законодавством.
Позивачем була проведена виїзна планова документальна перевірка ТОВ «Комерційний банк «Арма»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2006 року по 30.06.2008 року, за результатами якої складений акт від 12.12.2008 року № 563/1-22-01-26379729.
Перевіркою встановлено, що між відповідачем та ТОВ «Регіон Вест»був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів № Т 105-03/06 від 28.11.2006 року (далі -договір № Т 105-03/06 від 28.11.2006 року), предметом якого є цінні папери -векселі у кількості двох штук, загальною номінальною вартістю 2 000 000,00 грн. Емітентом зазначених векселів є Приватне підприємство «Валмид», яке було визнано банкрутом відповідно до рішення Господарського суду від 08.11.2006 р. № 43/704.
За таких обставин позивач вважає, що ТОВ «Комерційний банк «Арма»не були додержані вимоги частин 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, а укладений договір є нікчемним в силу закону. Крім того, у відповідача були відсутні законні підстави для оподаткування операції продажу векселів за договором № Т 105-03/06 від 28.11.2006 року на підставі п. 7.6. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та порушено п. 1.32 ст. 1 зазначеного Закону.
Пунктом 6.1. ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (далі -Закон № 2181) встановлено, що у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).
За результатами проведеної перевірки позивачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000472201/0 від 19.12.2008 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2651403,00 грн. Дане податкове повідомлення -рішення було отримано головним бухгалтером відповідача, про що свідчить власноручний підпис.
Стаття 177 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV передбачає, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери.
Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок»регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку.
Відповідно до ст. 3 вказаного Закону цінними паперами є документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
В Україні у цивільному обороті можуть бути боргові цінні папери, тобто цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання, до яких, зокрема, відносять векселі.
Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»у статті 7.6. визначені особливості оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами.
В акті перевірки позивачем встановлені порушення п.п. 1.32 ст. 1, п.п. 7.6.3, 7.6.4 п. 7.6. ст. 7 названого Закону.
Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Згідно з п.п. 7.6.1. п. 7.6. ст. 7 зазначеного Закону платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.
Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.
Відповідно до п.п. 7.6.3, 7.6.4 п. 7.6. ст. 7 зазначеного Закону під терміном «витрати»слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.
До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.
Під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.
До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.
Пункт 7.6. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить застережень відносно того, що операції з купівлі-продажу цінних паперів повинні бути лише прибуткові, а тому відповідач, здійснюючи господарську діяльність, правомірно застосував при оподаткуванні операції з продажу цінних паперів положення п.п. 7.6.1., 7.6.3., 7.6.4. ст. 7.6. даного Закону, оскільки цим Законом передбачені випадки, коли витрати на придбання цінних паперів можуть перевищувати доходи від їх реалізації.
Основоположним нормативним актом, який визначає особливості обігу векселів на території України, є Закон України «Про обіг векселів в Україні»від 5 квітня 2001 року № 2374-III (далі -Закону № 2374-III).
Стаття 1 Закону № 2374-III встановлює, що законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів», цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.
Стаття 77 Уніфікованого закону передбачає, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо строку платежу (статті 33 - 37), права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54).
У відповідно до ст. 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.
Згідно зі ст. 76 Уніфікованого закону простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням.
Стаття 44 Уніфікованого закону встановлює, що відмова в акцепті або у платежі повинна бути підтверджена засвідченим автентичним документом (протест у неакцепті або у неплатежі). Протест в неакцепті повинен бути здійснений протягом строку, визначеного для пред'явлення для акцепту. Якщо у випадку, передбаченому у першому абзаці статті 24, перше пред'явлення мало місце в останній день строку, то протест ще може бути здійснений наступного дня.
Стаття 8 Закону України «Про обіг векселів в Україні»встановлює, що вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом.
Відповідно до ст. 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб:
при настанні строку платежу, якщо платіж не був здійснений;
навіть до настання строку платежу:
(1) якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт;
(2) у разі банкрутства трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно;
(3) у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.
Частина 6 статті 44 Уніфікованого закону передбачає, що у разі оголошення трасата банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі оголошення банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, для використання держателем права регресу буде достатньо пред'явлення судового рішення про оголошення банкрутом такого трасата чи трасанта.
Стаття 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні»визначає, що застереження, обумовлені у статтях 3, 7, 9, 10 і 13 додатка II до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, діють в Україні таким чином:
4) юридичні ситуації, зазначені в пунктах 2 і 3 статті 43, а також в абзаці шостому статті 44 Уніфікованого закону, визначаються таким чином:
зазначені у пункті 2 статті 43, - у разі порушення справи про банкрутство трасата, а також у разі визнання його банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель;
зазначені у пункті 3 статті 43, - у разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту;
зазначені в абзаці шостому статті 44, - у разі визнання трасата банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель, або у разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, для використання держателем векселя права регресу буде достатнім пред'явлення судового рішення про визнання банкрутом такого трасата чи трасанта.
Відповідно до Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 16 грудня 2002 р. № 508 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2003 р. за № 174/7495 векселедавцем є юридична або фізична особа, яка видала простий або переказний вексель, трасантом є векселедавець переказного векселя, а трасування - це видача переказного векселя на трасата. Згідно з вказаним положенням правом регресу є право зворотної вимоги, а саме: законний векселедержатель має право в разі неможливості отримати платіж за векселем у строк притягнути кожного, хто поставив свій підпис на векселі, до відповідальності та вимагати сплати вексельної суми від кожного з них.
Враховуючи вищезазначені положення законодавства України, векселедержатель простого векселя має право пред'явити його до оплати емітенту протягом одного року від дати складання. У разі відмови емітента здійснити оплату по векселю, векселедавець має право здійснити нотаріально посвідчений протест векселя, який, в свою чергу, стає виконавчим документом.
Крім того, векселедержатель має право пред'явити вексель до оплати кожному, хто поставив свій підпис на векселі (індосаментний напис), на тій лише підставі, що наявне судове рішення про визнання банкрутом емітента векселя.
Таким чином, ПП «Валмид»є емітентом (векселедавцем) простих векселів, які є об'єктом купівлі-продажу відповідно до договору № Т 105-03/06 від 28.11.2006 року. У разі визнання банкрутом емітента векселя, векселедержатель має право опротестувати неплатіж по векселю шляхом нотаріального посвідчення, пред'явити такий вексель до оплати іншим зобов'язаним особам за цим векселем.
Також вексель є цінним папером, який містить безумовне грошове зобов'язання, та не пов'язаний з особою емітента, оскільки законний векселедержатель має право пред'явити його до оплати не тільки емітенту, а й усім особам, зобов'язаним за цим векселем.
З огляду на вищезазначене у позивача не має підстав вважати договір № Т 105-03/06 від 28.11.2006 року нікчемним, як такий, що не спрямований на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Господарський кодекс України встановлює у статті 208 наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним: якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до ст. 239 Господарського кодексу України до адміністративно-господарських санкцій належить, зокрема, вилучення прибутку (доходу).
Стаття 240 Господарського кодексу України передбачає, що прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.
Матеріалами справи підтверджено, що сторонами договору № Т 105-03/06 від 28.11.2006 року був підписаний акт від 28.11.2006 року прийому-передачі векселів та здійснена покупцем оплата їх вартості, визначеної в договорі, у розмірі 1733780,00 грн. що підтверджується банківською випискою по особовим рахункам за 28.11.2006 року.
За таких обставин суд вважає, що підстави для висновку про нікчемність спірного правочину та стягнення грошових коштів, отриманих відповідачем в результаті виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу цінних паперів, відсутні.
Крім того, згідно зі ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Зважаючи на те, що договір за яким позивач просить застосувати адміністративно-господарські санкції був укладений 28 листопада 2006 році, позивач, звернувшись до суду 17.02.2009 року з позовом про застосування адміністративно-санкцій, пропустив строк, передбачений ст.250 Господарського кодексу України.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про не задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова складена у повному обсязі 11 травня 2010 р.
Суддя А.С. Мазур