Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 липня 2022 року Справа№200/4/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
04 січня 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 09.09.2019 року вона отримує пенсію, призначену відповідачем. В листопаді 2021 року вона звернулась за правовою допомогою для перевірки правильності нарахованої пенсії. За результатом перевірки їй стало відомо, що відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи з 04.10.1977 по 11.08.1978 в Аптеці № 23 Жданівського відділення аптекоуправління та період роботи з 01.06.2015 по 16.12.2019 в ПРАТ «Азовзагальмаш».
Позивач вважає такі дії/бездіяльність відповідача протиправними, у зв'язку з чим змушена була звернутися до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 5 січня 2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 200/4/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 виправлено описку в ухвалі суду від 5 січня 2022.
Як вбачається з відмітки Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, процесуальні документи, а саме: ухвала про відкриття провадження у справі була отримана представником управління за довіреністю 12.01.2022 року, ухвала про виправлення описки отримана представником управління за довіреністю 13.01.2022 року, позовна заява з додатками отримана представником управління за довіреністю 01.02.2022 року, однак, станом на дату розгляду справи, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Враховуючи викладене, суд вжив усіх можливих заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Оскільки відповідач правом на подання відзиву не скористалася, то відповідно до вимог частини 6 статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 15 грудня 2001 року Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області), відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатна здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
Як встановлено судом, у трудовій книжці ОСОБА_1 від 11 вересня 1978 року містяться наступні записи щодо спірних періодів праці:
- 04.10.1977 року зарахована на посаду санітарки (підстава: наказ від 30.09.1977 №41 з) до Жданівського відділення аптекоуправління Аптека №23,
- 11.08.1978 року звільнена за власним бажанням (підстава: наказ від 22.08.1978 №31 з),
- з 05.01.2011 року (підстава: наказ від 05.01.2011 року №2) по 16.12.2019 року (підстава: наказ від 16.12.2019 року №51) працювала в Публічному акціонерному товаристві «Азовзагальмаш».
З розрахунку стажу судом встановлено, що відповідачем не зараховано позивачу до страхового стажу період роботи з 04.10.1977 по 11.08.1978 та період роботи з 01.06.2015 по 16.12.2019.
Як слідує з реєстру застрахованих осіб форми ОК-5 позивачу у період з 01.06.2015 по 16.12.2019 року була нарахована та виплачена заробітна плата Публічним акціонерним товариством «Азовзагальмаш», на яку в свою чергу нараховувалися страхові внески. При цьому у реєстрі наявна позначка «Ні», що свідчить про несплату страхових внесків.
Як вбачається з листа відповідача від 03.12.2021 року №19739-18785/К-15/8-0500/21 за результатом розгляду звернення позивача, з 09.09.2019 ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує пенсію за віком, призначену та обчислену відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу не враховано період роботи на ПрАТ «Азовзагальмаш» з 01.06.2015 по 16.12.2019, так як в даних персоніфікованого обліку заробітна плата за цей період нараховувалась, але сплата страхових внесків не здійснювалась. Отже, здійснити перерахунок пенсії з додаванням до стажу періодів роботи в ПрАТ «Азовзагальмаш» з 01.06.2015 по 16.12.2019 законні підстави відсутні, оскільки підприємством не сплачувались страхові внески (ч.1 ст. 24 Закону №1058).
Не погоджуючись з вказаним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України,органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ( далі- Закон № 1058).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до частини 1 - 3 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці засписком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058, сплачуються їх роботодавцями.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1, 3, 6, 10 статті 20 Закону № 1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 12 статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 16 Закону №1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010, № 2464-VI ( далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема частиною 1 статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно з частиною 2 статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку ( п. 171.1 ст. 171).
Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
На підставі викладеного, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів його роботи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків під час призначення пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на включення спірного періоду до його страхового стажу.
Вказаний висновок узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Окрім того, відповідачем не прийнято до уваги те, що в реєстрі застрахованих осіб форми ОК-5 міститься інформаці щодо сплати Публічним акціонерним товариством «Азовзагальмаш» страхових внесків за червень 2015 року.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано період роботи позивача на ПрАТ «Азовзагальмаш» з 01.06.2015 по 16.12.2019 до страхового стажу.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04.10.1977 по 11.08.1978 в Аптеці № 23 Жданівського відділення аптекоуправління, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що вищевказаний Порядок поширюється саме на випадки відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Записи за спірний період в трудовій книжці позивача виконано без перекреслень, виправлень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідні записи, і завірені печаткою роботодавця, тобто здійснені відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Враховуючи, що в трудовій книжці позивача наявні відповідні записи, які підтверджують стаж роботи позивача за період роботи з 04.10.1977 по 11.08.1978 в Аптеці № 23 Жданівського відділення аптекоуправління, суд дійшов висновку про те, що записів, наявних в трудовій книжці достатньо для зарахування даного спірного стажу позивача.
При цьому, будь-яких обґрунтувань щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 04.10.1977 по 11.08.1978 в Аптеці № 23 Жданівського відділення аптекоуправління, відповідачем не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано період роботи позивача з 04.10.1977 по 11.08.1978 в Аптеці № 23 Жданівського відділення аптекоуправління до страхового стажу.
Згідно положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він при призначенні позивачу пенсії діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
З метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 04.10.1977 по 11.08.1978 в Аптеці № 23 Жданівського відділення аптекоуправління та періоду роботи з 01.06.2015 по 16.12.2019 на ПрАТ «Азовзагальмаш» та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 04.10.1977 по 11.08.1978 в Аптеці № 23 Жданівського відділення аптекоуправління та період роботи з 01.06.2015 по 16.12.2019 на ПрАТ «Азовзагальмаш», та здійснити відповідний перерахунок пенсії.
Щодо дати, з якої необхідно здійснити перерахунок пенсії, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст. 122 КАС України).
Частиною 3 статті 122 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, за загальним правилом встановлено шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Це правило застосовується, якщо іншими законами не встановлені інші строки для звернення до адміністративного суду.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач звернулась до суду з позовом 31 грудня 2021 року. Оскільки пенсія є періодичним платежем та про розмір цих виплат позивачу було відомо, суд вважає, що в разі незгоди позивач мала достатньо часу для звернення до суду за захистом своїх прав.
Суд зауважує, що за загальним правилом, перебіг строку на звернення до суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом.
Докази, що засвідчують неможливість вчасного звернення з позовом або інші причини, які не залежали від волі позивача, в матеріалах справи відсутні.
Суд також підкреслює, що про порушення своїх прав позивач могла дізнатися ще у 2019 році.
Таким чином, суд вважає, що адміністративний позов має бути задоволений в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 01.07.2021 року, оскільки позов поданий до суду 31.12.2021 року.
Такі ж самі правові наслідки застосовує і Верховний Суд у подібних правовідносинах/постанови від 17 липня 2018 року у справі №211/1789/17 (реєстраційний номер в ЄДРСР 75368940), від 17 серпня 2018 року у справі №667/1514/16-А (реєстраційний номер в ЄДРСР 76008566), від 12 червня 2018 року у справі № 577/50/17-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 74645907) та від 03 квітня 2019 року у справі №266/804/15-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 80926425).
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У справі «Gradescolo S.R.L. проти Молдови» Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, у відповідності до чого підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 681,30 грн. (75%).
Щодо стягнення з відповідача комісії за сплату судового збору, суд зазначає, що стаття 132 КАС України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
При цьому, норми статті 132 КАС України не відносять комісію за сплату судового збору до судових витрат, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача комісії за сплату судового збору за подання до суду позовної заяви у розмірі 18,53 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 04.10.1977 по 11.08.1978 в Аптеці № 23 Жданівського відділення аптекоуправління та періоду роботи з 01.06.2015 по 16.12.2019 на ПрАТ «Азовзагальмаш».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 04.10.1977 по 11.08.1978 в Аптеці № 23 Жданівського відділення аптекоуправління та періоду роботи з 01.06.2015 по 16.12.2019 на ПрАТ «Азовзагальмаш», та здійснити відповідний перерахунок пенсії з 01.07.2021 року.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір у розмірі 681 (шістсот вісімдесят одна гривня) 30 копійок на користь ОСОБА_1 .
Рішення складено у повному обсязі та підписано 25 липня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Е. Абдукадирова