Справа № 212/10705/21
2/212/996/22
23 червня 2022 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді - Пустовіт О.Г., за участі секретаря судового засідання - Курбакової Ю.О., розглянувши в порядку ст.247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова Компанія "Альфа-Гарант" до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-
У березні 2021 р. Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі по тексту - ТДВ «СК «Альфа-Гарант», позивач) звернулося до суду з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , відповідач 1) та ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 , відповідач 2) про солідарне відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування,в сумі 18619,38 грн.
Позов обґрунтований такими обставинами. 02.12.2020 року о 08-45 год. у м. Чернівці трапилася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault magnum» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Feldbinder KIP40.3, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , який не впевнився в технічній справності транспортного засобу, а саме у причепа під час руху відірвалось середнє колесо та пошкодило автомобілі марки «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_3 та «Wartburg», д.н.з. НОМЕР_4 . Винним в настанні даної ДТП відповідно до постанови Петршотравневого районного суду м. Чернівці від 24.12.2020 року визнано ОСОБА_2 . Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Renault magnum» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Feldbinder KIP40.3, д.н.з. НОМЕР_2 застраховано ТДВ СК «Альфа-Гарант» за полісом №201719392, № 200264123. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Renault magnum» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Feldbinder KIP40.3, д.н.з. НОМЕР_2 застраховано ТДВ СК «Альфа-Гарант», Товариство сплатило страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_3 в розмірі 18619,38. Транспортним засобом «Renault magnum» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Feldbinder KIP40.3, д.н.з. НОМЕР_2 керував водій ОСОБА_2 , який є водієм ФОП ОСОБА_1 , тобто ОСОБА_2 керував службовим автомобілем. У позивача відповідно до положень статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникло право на подання до страхувальника та водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду регресного позову. Відповідальними особами за нанесення шкоди є солідарно винуватець в ДТП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 , оскільки ФОП є власником транспортного засобу «Renault magnum» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Feldbinder KIP40.3, д.н.з. НОМЕР_2 та ДТП скоїв водій ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Ухвалою від 28.12.2021 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін за наявними матеріалами справи
Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, надала заяву в якій просить суд розгляд справи провести без участі представника позивача, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки у відповідачів відсутній солідарний обов'язок відшкодування шкоди.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
16.11.202018 цивільно-правова відповідальність при використанні автомобіля винуватця дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відповідно до полісу 201719392 з лімітом відповідальності в розмірі 130 000 грн. на строк з 16.11.2020 по 15.11.2021.
02.12.2020 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобілів «Renault magnum» д.н.з. НОМЕР_1 з причепом Feldbinder KIP40.3, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , та марки «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4 та «Wartburg», д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_5 .
Відповідач 2 є особою, винною у цій дорожньо-транспортній пригоді, що встановлено постановою судді Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24.12.2020 про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
До позивача із заявою про виплату страхового відшкодування звернувся власник автомобіля «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_4 .
Згідно платіжного доручення №15427 від 02.03.2021р., ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відшкодувало ОСОБА_4 18619,38 грн.
Згідно норми частини 6 статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до положень статті 1166 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За приписами частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.
На підставі п. "г" п.п. 38.1.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" позивачем було здійснено виплати страхового відшкодування потерпілому і з того часу позивач набув право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
У пункті 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Втім, у правовідносинах за участі позивача відсутній закон чи договір, що передбачають солідарну відповідальність, оскільки в договорі про страхування цивільно-правової відповідальності також відсутні положення про солідарний обов'язок страхувальника з іншими особами.
У пунктах 32 - 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18) зроблено висновок, що «відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого.
У пунктах 47 - 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386цс18) зроблено висновок, що «у цій справі позивач вважав, що у відповідачів є солідарний обов'язок виплатити йому страхове відшкодування, і цей обов'язок виник з однієї підстави - настання страхового випадку. Тому позивач пред'явив до обох відповідачів однакову вимогу. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Законодавство України, чинне як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, не передбачає такого солідарного обов'язку, на виконання якого страховик потерпілого заявив позовну вимогу до страхувальника, який заподіяв шкоду майну, та його страховика».
У постанові від 13 листопада 2019 року в справі № 638/18231/15-ц Верховний Суд зробив аналіз норм ЦК України, який дозволяє зауважити, що встановлення солідарних зобов'язань відбувається досить рідко. Безумовно, законодавець передбачає виникнення солідарних зобов'язань лише у випадках наявності множинності осіб у зобов'язаннях, як правило, на боці боржника. Тобто, якщо частина перша статті 541 ЦК України передбачає виникнення і солідарного обов'язку, і солідарної вимоги, однак за змістом норм ЦК України переважно йдеться про виникнення саме солідарного обов'язку.
На рівні ЦК України про солідарні пасивні зобов'язання йдеться:
при встановленні відповідальності за збитки, завдані членами органу юридичної особи та іншими особами, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, внаслідок порушення своїх обов'язків щодо представництва (частина четверта статті 92 ЦК України);
при встановленні відповідальності учасників повного товариства його зобов'язаннями (частина перша статті 119 ЦК України, частина перша статті 124 ЦК України), учасників товариства з додатковою відповідальністю (частина друга статті 151 ЦК України);
при відшкодуванні збитків та моральної шкоди, що завдані довірителю у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між його представником та другою стороною (частина друга статті 232 ЦК України);
при відповідальності боржника і поручителя перед кредитором ж солідарних боржників, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України), осіб, які спільно дали поруку (частина третя статті 554 ЦК України);
коли продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу (частина перша статті 808 ЦК України);
за договором комерційної субконцесії при встановленні відповідальності користувача та субкористувача перед правоволодільцем за завдану йому шкоду (частина третя статті 1119 ЦК України);
за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем (стаття 1123 ЦК України);
за спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору простого товариства, або якщо договір простого товариства пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно (частини перша, друга статті 1138 ЦК України);
з моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб (частина третя статті 1141 ЦК України);
особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (стаття 1190 ЦК України);
коли набувачами за договором довічного утримання є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним (частина третя статті 746 ЦК України);
коли за договором найму житла наймачами є кілька осіб, їхні обов'язки за договором є солідарними (частина третя статті 816 ЦК України).
Законодавець при конструюванні відповідних правових норм так чи інакше текстуально використовує поняття «солідарності», тобто вказує, що певний обов'язок має солідарний характер, що повністю узгоджується із вимогами частини першої статті 541 ЦК України.
Натомість положення ст.ст. 1172, 1187 ЦК України та п.п. г п. 38.1.1. ст. 38 ЗУ «Про обов'язкове страхуванні цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не вказують на наявність солідарного обов'язку у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у цій же справі № 638/18231/15-ц вважає слушними доводи Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі від 13 листопада 2019 року щодо змісту статті 541 ЦК України, який свідчить про те, що солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов'язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс 18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс 18), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386 цс 18), від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12) (провадження № 14-526 цс 18)).
Отже суд приходить до висновку що у даному випадку позивач обрав не передбачений законом спосіб захисту свого порушеного цивільного права, а в силу принципу диспозитивності та норм законодавства України суд позбавлений можливості на свій розсуд обрати одного з двох відповідачів та стягнути з нього завдану позивачу шкоду.
Так, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вишу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14- 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12- 187гс18), від ЗО січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14- 338цс18).
Так за приписами ст. 38 п. 38.1. п.п.38.1.1. ЗУ «Про обов'язкове страхуванні цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Тобто законодавець передбачив як спосіб захисту порушеного права, можливість звернення до суду з позовом лише до однієї особи - страхувальника або завдавача шкоди.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи та витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків , встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.
На суд покладається обов'язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Таким чином суд приходить до висновку, що позивач обрав способом захисту своїх прав не передбачену законодавством України вимогу про солідарне стягнення з відповідачів завданої шкоди за відсутності у них солідарного обов'язку щодо її відшкодування.
Зазначене свідчить про те, що позивачем обрано неналежні способи захисту своїх порушених прав. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
За приписами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача, а у разі відмови в позові - на позивача.
Отже з огляду на результат розгляду справи суд покладає на позивача сплачений ним судовий збір.
З огляду на результат розгляду справи суд залишає судові витрати за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова Компанія "Альфа-Гарант" до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з часу його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 01 липня 2022 року.
Суддя: О. Г. Пустовіт