Справа № 204/3620/22
Провадження № 1-кп/201/618/2022
18 липня 2022 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження №12022046650000316, внесене до ЄРДР 31.05.2022 року, відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України,
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачений ОСОБА_3
захисник ОСОБА_5
1.Формулювання обвинувачення, яке пред'явлене і визнане судом доведеним
ОСОБА_3 , маючи умисел на використання завідомо підробленого документа, а саме - посвідчення водія НОМЕР_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , в невстановлений день, від невстановленої особи отримав підроблене посвідчення водія НОМЕР_1 , видане на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Так, ОСОБА_3 , порушуючи «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою КМУ № 340 від 08.05.1993. Відповідно до Положення, посвідчення водія на право керування транспортним засобом однієї з категорій видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, встановленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити в сервісному центрі МВС, про що ОСОБА_3 , було достовірно відомо.
Слідуючи злочинному умислу, направленого на використання завідомо підробленого документа, ОСОБА_3 у невстановлені дату і час, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , у невстановленої особи придбав завідомо підроблений документ, а саме посвідчення водія із серійним № НОМЕР_1 видане на ім'я « ОСОБА_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно висновку експерта № СЕ-19/104-22/13887-ДД від 03.06.2022 бланк посвідчення водія серії № НОМЕР_2 , виданого 20.12.2018 ТСЦ 1241 заповненого на ім'я ОСОБА_3 , не відповідає за способом друку та спеціальним елементам захисту аналогічним бланкам посвідчень водія, що перебувають в офіційному обігу на території України. Зображення лицьового та зворотного боків бланка посвідчення водія iз серійним номером НОМЕР_1 , виданого 20.12.2018 ТСЦ 1241 на iм'я ОСОБА_3 , отримані способом струминного друку за допомогою знакосинтезуючого пристрою типу струминного принтера, копiра тощо; зображення серії та номера бланка посвідчення із реквізитами підприємства-виробника отримані способом лазерного гравіювання. Будь-яких ознак внесення змін до первинного змісту посвідчення водія iз серійним номером НОМЕР_1 за допомогою вище зазначених приладів - не виявлено.
В подальшому, реалізуючи злочинний умисел, направлений на використання завідомо підробленого документа, 30.05.2022 приблизно о 20:19 годині ОСОБА_3 , керуючи мотоциклом «Ямаха» д/з НОМЕР_3 , знаходячись за адресою м. Дніпро, пр.Гагаріна, буд. 4К, був зупинений працівниками УПП в м. Дніпро. На вимогу працівників поліції ОСОБА_3 , з метою уникнення від адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом без посвідчення водія та маючи умисел направлений на використання завідомо підробленого документа, діючи умисно, надав співробітникам поліції завідомо підроблений документ, а саме посвідчення водія із серійним № НОМЕР_1 , видане на ім'я « ОСОБА_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, достовірно знаючи про те, що зазначене посвідчення підроблене, тим самим умисно, протиправно використав завідомо підроблене вищевказане посвідчення.
Своїми умисними, протиправними діями, які виразились у наданні службовій особі яка виконує свої професійні обов'язки, а саме працівнику поліції, завідомо підробленого посвідчення водія із серійним № НОМЕР_1 виданого на ім'я « ОСОБА_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України.
Умисні дії ОСОБА_3 , які виразились в використанні завідомо підробленого документу, кваліфіковані за ознаками складу кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
2.Позиція обвинуваченого
Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення повністю та підтвердив його вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаявся у вчиненому, просив суд суворо не карати.
3. Докази, які досліджені судом
Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого обвинувачений і його захисник не заперечували.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що обвинувачений не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності його позиції немає. Сторонам судового провадження роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідив документи, які характеризують його особу та документи, які підтверджують процесуальні витрати.
4.Висновок суду про винуватість
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, повністю та об'єктивно доведена.
Суд вважає, що умисні дії ОСОБА_3 , які виразилися у використанні завідомо підробленого документу, кваліфіковані за ч. 4 ст. 358 КК України вірно.
5. Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
Під час вчинення кримінального правопорушення за даним кримінальним провадженням обвинувачений був осудний у розумінні ст. 19 КК України.
При призначенні покарання суд враховує вимоги ст.ст.65-67 КК України та роз'яснення, що містяться в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), а саме: ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про винну особу, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 09.10.2003 року, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Крім того, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Виходячи з положень ч. 2 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 358 КК України, віднесено до категорії кримінальних проступків.
При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати до обвинуваченого, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного ним кримінального правопорушення, визнання вини, соціальне та матеріальне становище, стан здоров'я, неперебування на обліку у лікарів нарколога і психіатра, рівень культури та освіти, соціально - психологічні риси, вік, позитивну характеристику з місця мешкання.
Обставинами, які в силу ст. 66 КК України пом'якшують покарання, суд визнає щире каяття.
Обставини, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, - не встановлено.
Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
За приписом ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З урахуванням даних про особу обвинуваченого, обставин вчиненого кримінального проступку, визнання вини, щире каяття, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним обставинам його вчинення, обставинам, що пом'якшують покарання, даним про особу обвинуваченого.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
При цьому підстав для застосування ст. 69 КК України суд не вбачає.
6.Вирішення цивільного позову
Цивільний позов відсутній.
7.Вирішення питання про долю речових доказів
Судом вирішується питання про речові докази у справі в силу ч. 9 ст. 100 КПК України, яка відповідно передбачає, що питання про долю речових доказів і документів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження в тому випадку, якщо такі речові докази або документи були надані суду.
8.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
У кримінальному провадженні є процесуальні витрати в розмірі 1372,96 грн, у зв'язкуіз проведенням судової експертизи, які слід стягнути із обвинуваченого.
Запобіжнийзахід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому не обирався. Клопотань про застосування запобіжного заходу не надходило, а тому враховуючи вимоги ст. ст. 131, 132, 177, 178 КПК України і призначене судом покарання, суд не вбачає підстав для його застосування.
Керуючись ст.ст. 100, 369, 371-374, 382 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, та призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень, 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користьдержави витрати на проведення судово-технічної експертизи в розмірі 1372,96 грн.
Запобіжний захід не обирався.
Цивільний позов відсутній.
Речові докази:
- посвідчення водія НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 (а.с. 15, 25) - залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження;
Роз'яснити засудженому, що він зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально - виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу. У разі несплати засудженим штрафу у вказаний строк, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції розглядає питання про розстрочку виплати не сплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.
Роз'яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти діб з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1