справа №175/273/22
провадження №2/175/77/22
25 липня 2022 року смт. Слобожанське
Дніпропетровський районний суд
Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Васюченка О.Г.
з участю секретаря - Кульпіна Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Сурсько-Литовської сільської ради, третя особа: Державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, -
ОСОБА_1 28.01.2022 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Сурсько-Литовської сільської ради, третя особа: Державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Ухвалою від 31.01.2022 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки.
08.02.2022 позивач подав уточнену позовну заяву в якій просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на будинок за-адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою від 15.02.2022 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання з повідомленням учасників справи.
04.04.2022 постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 надав суду заяву в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Сурсько-Литовської сільської ради до суду не з'явився, про час та дату повідомлявся належним чином, відповідних заяв або клопотань не надавав.
Третя особа Державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Л.В. надала заяву в якій просила розглянути справу без її участі.
Повно та всебічно вивчивши матеріали цивільної справи, оцінивши надані сторонами докази та наведені ними доводи, суд дійшов до наступного.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача - ОСОБА_2 , який проживав разом з бабою позивача - ОСОБА_3 . 06.06.1995 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок в АДРЕСА_1 на ім'я баби позивача ОСОБА_3 . Подальша реєстрація права власності на майно не здійснювалась.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла, та при житті нею було складено заповіт, де все майно, що їй належало, було заповідано позивачу - ОСОБА_1 . Відповідний заповіт було складено та нотаріально посвідчено виконавчим комітетом Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району, Дніпропетровської області 28 листопада 2006 року та зареєстровано в Книзі для запису нотаріальних дій під № 109.
Після безпосереднього звернення позивача до державного нотаріуса Дніпропетровської районної державної нотаріально контори, 05.11.2014 мені надійшла постанова про відмова у вчиненні нотаріальної дії, у зв'язку із відсутністю підтверджуючого факту належності спакованого майна. Крім того, позивач зазначає, що звернень до Сурсько-Литовської сільської ради не здійснювалось, та відповіді також отримано не було.
У зв'язку з чим позивач, як єдиний спадкоємець за заповітом, просить визнати право власності в порядку спадкування на будинок, в АДРЕСА_1 .
Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 p., яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Згідно ст. 529 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в керування або володіння спадковим майном.
Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.
Відповідно до ст. 548 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу Української PCP (в редакції 1963 року) визнається що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що баба позивача - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично прийняла спадщину, яка відкрилася після її чоловіка ОСОБА_2 померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , у строки встановлені законодавством шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.
Позивач в установлений законом строк звернувся до Дніпропетровської нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 та надав нотаріусу відповідні документи, зокрема свідоцтво про смерть спавкодавиці, заповіт від її імені, посвідчений 28.11.2006 року Сурсько-Литовською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області за №190, свідоцтвом про право на спадщину за законом на житловий будинок в АДРЕСА_1 , виданого 06.06.1995 року Дніпропетровською районною державною нотаріальною конторою за р. №1-2152 після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім'я ОСОБА_3 , довідки про реєстрацію та проживання спадкодавці на день смерті; про склад сім'ї спадкодавці; щодо реєстрації земельної ділянки та ін.
Таким чином, враховуючи вищевказані обставини справи, суд приходить до висновку про доведеність належними доказами факту прийняття спадщини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , що відкрилася після смерті її чоловіка - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.
Стосовно вступу позивача у спадкові права, що відкрилася після смерті його баби ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд керується наступним.
Так, відповідно до ч.1 ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Керуючись ч.1 ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1220 ЦК спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
У відповідність до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
На підставі вищевикладеного, єдиним спадкоємцем відповідно заповіту після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 є її онук (позивач по справі) - ОСОБА_1 , який проживав разом зі спадкодавцем, в установлений законом строк звернувся до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину та який продовжує проживати за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи та встановлено судом під час розгляду справи.
Враховуючи вищевикладені обставини, а також докази неможливість у позасудовому порядку оформити спадщину, що відкрилася після смерті баби позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 та можливість визнання за ним права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 .
Відповідно до положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 05 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року №40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року»).
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статі 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування законом є обґрунтованими та правомірним, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 392, 1218, 1258, 1259, 1261, 1266, 1274 Цивільного кодексу України, ст. 41 Конституції України, ст. ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 16, 76-81, 89, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сурсько-Литовської сільської ради, третя особа: Державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом - задовольнити в повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) право власності в порядку спадкування за заповітом на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: О.Г. Васюченко